WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Становлення Української Православної Церкви - Реферат

Становлення Української Православної Церкви - Реферат

митрополита і стискувало його за-конні права і повноваження.
Татарська навала 1237-1240 рр. мала величезні впливи як на полі-тичне, так і церковне життя українських земель. Київ, що ще в другій поло-виш 12 ст. втрачає своє попереднє значення, тепер зовсім підупадає. Серед поодиноких земель Київської Русі зростають нові політичні й культурні осе-редки. Серед українських земель домінують Галич та Волинь. У північних краях поруч із Новгородом та Володимиром з 14 ст. починає зростати Мос-ква, що поволі підбиває собі інші князівства понад Окою та Волгою. Білору-ські землі та більшу частину українських забирає Литовська держава (в 14 ст.), а землю Галицьку - Польща за Казимира Великого. Отже, йдуть нові політичні впливи та взаємовідносини, яких не було до 1240 р. Територія Ки-ївської митрополії розбивається між Литвою, Польщею, Новгородом, Моск-вою та ін. Київському митрополитові доводиться мати справу не тільки з рі-зноплемінною владою, а й різновірною. Така різниця й політична боротьба поміж зазначеними державами сильно утруднюють його положення. Близь-кість татарських кочовин та небезпечність життя в близьких до степів місце-востях примушують наших митрополитів шукати собі спокійного місцепере-бування. Кирил ІІІ (1245-1281), Максим (1283-1305) та Святий Петро (1308-1326) не сидятьна одному місці, а міняють свої осідки, найдовше перебува-ючи на півночі у Володимирі-на-Клязьмі, а Петро - в Москві. Князі мо-сковські найбільше подобаються митрополитам, які від часів Петра енергій-но підтримують московську політику, чим настроюють проти себе інші полі-тичні центри, внаслідок чого з'являються спроби поділу єдиної митрополії.
Київська митрополія зоставалася єдиною й охоплювала свою домон-гольську територію до половини 15 ст., коли Москва рішуче сепарувалася від Києва. Приводом до того послужила поява в Київській митрополії грека Ісидора, прихильника унії з Римом. Константинопольський патріарх корис-тався своїм правом призначати київських митрополитів, і в цій справі інколи на нього впливав візантійський імператор. З початку 15 ст. Візантія перебу-вала у страшній небезпеці: турки-османи збиралися покласти кінець її полі-тичній самостійності. Імператор Іоанн VІІІ Палеолог (1425-1448) шукав собі порятунку на Заході в папи і, щоб схилити його на свою сторону, погоджу-вався на умію, себто на підбиття східної церкви владі римського єпископа. Для здійснення своїх планів імператор підбирав собі серед православного духовенства прихильників своєї ідеї. Патріархом він зробив однодумця Іо-сифа, а той і призначив київським митрополитом Ісидора, що з-за свого гре-цького патріотизму дав згоду брати участь у соборі у Флоренції. Справді, вів був там, стояв за унію й повернувся до своєї пастви вже як представник папи з титулом кардинала. В Москві вів зустрів сильний опір, а тому й мусив тікати звідти й тримався деякий час в межах Литви та Польщі, хоч і тут він не зустрічав собі прихильників, незважаючи на підтримку світської влади та ла-тинського духовенства. Влаштувавшись в Італії, Ісидор добився призначення на київського митрополита теж прихильника унії Григорія Болгариновича, що потім відмовився від унії. Москва тим часом добивалася затвердження вибраного в митрополити собором єпископів Іони, єпископа рязанського. Заходи Ісидора в Царгороді та пізніше політичні події перешкоджали такому затвердженню. Тоді Московський собор 1458 р. ухвалив самостійно, без па-тріарха, проголосити Іону митрополитом, при чому йому було дано титул "митрополит Московський і всея Русі", між тим як попередні митрополити, й ті, що жили в Москві, всі титуловалися "митрополит Київський і всея Русі". Від цього часу на території єдиної Київської Русі бачимо вже дві митрополії: Московську та Київську. Перша з них охоплювала Московську державу (претендуючи і на Новгород), а друга - православну людність Литви та Польщі. Тут знаходилися такі єпархії: Смоленська, Чернігівська, Полоцька, Холмська, Перемишльська, Львівська, Володимиро-Берестейська, Луцько-Острозька та Турово-Пінська. До цих дев'яти треба ще додати єпархію само-го митрополита. Смоленська та Чернігівська єпархії, як прикордонні, часом належали до Москви, а Львівська в 1414-1538 рр. підлягала безпосередньо митрополитові.
У 13 ст. інтенсивно провадять місіонерську діяльність на території Ма-лої Русі ченці Домініканського ордену, але без жодних наслідків. Вони об-слуговують лише те католицьке населення, яке з'явилося на Малій та Білій Русі вже в 14 ст. в містах, яким українські та литовські князі надавали німе-цьке (Магдебурзьке) право. В цих містах католики (німці, поляки та ін.) пе-ребували в упривілейованому положенні в порівнянні з руськими (правосла-вними). Ягайло та Вітовт збільшували католицьку людність, підтримували старі та заводили нові латинські єпархії та парафії (в Києві, Вільно, Пере-мишлі, Львові, Луцьку). Дві церкви жили спокійно, кожна сама по собі, й справа з'єднання їх у формі Флорентійської унії не мала ніяких наслідків. Найбільший прихильник такої унії митрополит Ісидор вибрався до Італії, а його наступник і учень Григорій сам мусив був відмовитися від унії в 1458 р. і вмер православним. Мало говорить на користь унії й так званий "Лист мит-рополита Михаїла до папи Сикста IV" (1476 р.). Оцінювати ці явища церко-вного життя необхідно з огляду на політичну ситуацію середини 15 ст., бо православне населення від верхів до низів не думало відмовлятися від своєї віри, в противному разі всі спроби унії залишили б по собі виразний слід.
В кінці 16 ст. сталася подія, що внесла розкол і довголітню запеклу бо-ротьбу в лоно православної церкви й українського та білоруського народів; це - Берестейська церковна унія. Їй, звичайно, приділяють багато уваги всі дослідники минулого Польщі та України, причому її пояснюють одні полі-тичними мотивами того часу, інші - непорядками в православній церкві. І той, і другий погляд треба вважати однобоким. Таке складне явище, як Бере-стейська церковна унія, викликане багатьма причинами як внутрішнього (для церкви), так і зовнішнього характеру. Тут мають місце історичні обставини, соціально-економічці умови, напрям державної політики, культурно-освітній стан православної ієрархії, моральний рівень її, внутрішні взаємовідносини у православній церкві - все це разом зі специфічними особливостями доби та настроєм пануючих чинників Польсько-Литовської держави
Loading...

 
 

Цікаве