WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Становлення Української Православної Церкви - Реферат

Становлення Української Православної Церкви - Реферат

храмів, особливо по містах, стало дуже багато, про що можна судити по звістках літописів про різні міські по-жежі; наприклад у 1124 році у Києві згоріло до 600 церков, у Володимирі в 1185 році - 32, у Новгороді в 1217 році - до 20 тільки в одній половині міс-та і т.д. Утім, церкви були більшою частиною дерев'яні. Кам'яних було тро-хи, для їх будівництва зверталися звичайно до помочі грецьких або німець-ких майстрів. При звістці про поновлення Суздальского собору в 1193 році літописець, як про чудо, помічає, що єпископ Іоанн не шукав для того майс-трів від німців, а задовольнявся своїми російськими.
Церква була не тільки місцембогослужіння, а й осередком громадсь-кого, економічного й освітнього життя, бо коло церкви відбувалися зібрання для вирішення громадських справ, виникали ринки (ярмарки), засновувалася школа та шпиталь, а через те парафіяльні церкви мали особливо важливе значення. Разом з парафіяльними церквами в нас виникли монастирі - чоло-вічі й жіночі. Наші князі були фундаторами й монастирів, за їх прикладом ішли й приватні особи. Перші монастирі бачимо в Києві, а серед них перше місце належить Києво-Печерському монастиреві, заснованому в другій поло-вині 11 ст. преподобними Антонієм та Феодосієм. Він послужив зразком та прикладом для всіх наших монастирів, був освітнім центром, бав багато це-рковних діячів і мав взагалі велике значення в релігійному житті українсько-го народу аж до самої революції 1917 року.
Російська церква була улаштована у виді особистої митрополії Конс-тантинопольского патріархату. Першим її митрополитом був митрополит Михаїл († 992 р.), якого Володимир узяв із Корсуня. Під час його діяльності християнство тільки почало своє поширенні по Русі, унаслідок чого Російсь-ка митрополія при ньому ще не встигла улаштуватися. Перший правильний устрій дав їй його спадкоємець Леонтій († 1008 р.), що у 992 р. розділив її на єпархії і призначив перших єпархіальних єпископів. Свою кафедру перші митрополити до великого князя Ярослава мали в Переяславі, потім, при Ярославі, коли було споруджено київський Софійський собор із митрополи-чим будинком, перейшли на проживання в Київ.
Російські митрополити обиралися й призначалися в Греції самим пат-ріархом за згодою імператора і, зрозуміло, із греків. Тому, на Русі вони бу-ли чужими людьми і за походженням, і по мові, і по національним симпатіям, й не мали до себе довіри ні в князів, ні в народі. Потрібно при цьому мати на увазі і ту "дурну" репутацію, якою греки здавна користувалися на Русі і яку висловлено в замітці літописця: "суть бо Греци льстиви и до сего дне". При тому ж до Російської митрополії направлялись навіть не кращі люди з греків. З 25 митрополитів-греків у перші чотири з половиною сторіччя існування Російської Церкви не більш 5-6 чоловік заявили себе освіченими і благочес-тивими. Це такі як Георгій (з 1062 р.), людина освічена, але, як чужий пас-тир, покинув свою паству під час міжусобиці дітей Ярослава; його спадко-ємець Іоанн II (з 1077 р.), за свідченням літопису, навчений книгами, до всіх ласкавий, покірливий, мовчазний і водночас красномовний, коли потрібно було святими книгами тішити сумних; Ничипор І, відомий своїми послання-ми до Мономаха. Інші тільки мимохіть згадуються в літописах, а про одного - Іоанна Ш (з 1089 р.) навіть прямо замічено, що він був не освічений і прос-тий розумом. Тим часом деякі митрополити з російських лишили після себе добрі спогади і по своїй досвіченості, і по благочестю, і по благодійству до пастви. Ось порядок перших митрополитів: 1) Михаїл; 2) Леонтій; 3) Іоанн (з 1008 р.); 4) Феопемпт (з 1036 р.); 5) Святий Іларіон (з 1051 р.); 6) Геор-гій (з 1062 р.); 7) Святий Іоанн ІІ (з 1077 р.); 8) Іоанн Ш (з 1089 р.); 9) Єф-рем (з 1089 р.); 10) Миколай (з 1097 р.); 11) Ничипор І(з 1104 р.); 12) Ми-кита (з 1122 р.); 13) Михаїл (з 1130 р.); 14) Климент Смолятич (з 1147 р.); 15) Костянтин (з 1156 р.); 16) Феодор (із 1161 р.); 17) Іоанн IV (з 1164 р.); 18) Костянтин ІІ (з 1167 р.); 19) Ничипор ІІ (з 1182 р.); 20) Матфій (з 1201 р.); 21) Кирил (з 1224 р.); 22) Іосиф (з 1237 р.).
Церковне життя, проте, у багатьох відношеннях і саме не могла не під-падати під вплив влади держави. Розподіл Русі, насамперед, відбився на єпа-рхіальному розподілі. Перший розподіл Російської церкви на єпархії, як ми бачили, було зроблено в 992 році митрополитом Леонтієм. Всіх єпархій, улаштованих тоді, літопис нараховує шість: у Києві, Новгороді, Чернігові, Ростові, Володимирі Волинським та в Бєлгороді, але слід додати до цього переліку, що тоді були поставлені єпископи і в інші міста такі як Тмуторо-кань, Турів і Полоцьк, де князями сиділи діти Володимира. Протягом насту-пного часу до другої половини 12 ст. встановлено ще декілька єпархій, так що усіх стало аж 15, окрім Київської митрополії: Новгородська, Ростовська, Володимирська що на Волині, Бєлгородська, Чернігівська, Юр'ївська, Пере-яславська, Холмська, Полоцька, Турівська, Смоленська, Перемишльська, Галицька, Рязанська та Володимирська що на Клязьмі. Межи їх розповсю-джень близько збігалися з межами відповідних їм князівств. Внаслідок ста-рого релігійного ладу суспільства всяка суспільна спілка зосереджувалася звичайно біля якої-небудь святині, храму, і була, дивлячись за розміром, у формі або приходу, або єпархії. Новий уділ, відокремившись від старого, намагався зробитися самостійним і в церковному відношенні, завести в себе особливу єпархію, тому що цивільна самостійність без церковної здавалася неповною. Так, у 12 ст. після виділення нових князівств із старих, із Переяс-лавського уділу - Смоленського, із Волинського - Галицького, із Чернігівсь-кого - Рязанського, явилися і нові єпархії: Смоленська - у 1137 році, Гали-цька - у 1157 році, Рязанська - у 1198 році. З падінням уділу знищувалася і єпархія; наприклад, наприкінці 11 ст. після зруйнування половцями Тмуто-рокані занепала і тамтешня єпархія. Піднесення уділу піднімало і її єпархію; у 1165 р. багатий Новгород виклопотав своєму владиці Іоанну титул архіє-пископа, - тоді ще перший і єдиний на Русі. Далі, якою б не міцною була єд-ність Російської церкви і як би вона не піклувалася про те, щоб зберегти цю єдність, звичайне прагнення кожного уділу до самостійності, до меншої за-лежності від Києва і до життя особняком нерідко відбивалося і на церковних відношеннях єпархіальних єпископів до
Loading...

 
 

Цікаве