WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Симон Петлюра - Реферат

Симон Петлюра - Реферат

С.В.Петлюра разом з ним якийсь час перебував у Тарнові, а пізніше - у Варшаві.
Опинившись в еміграції, політичне й військове керівництво УНР звинуватило С. Петлюру в ліквідації фронту. Але це було тільки приводом. Насправді ж опозиція виношувала старі плани - усунути Петлюру з керівних позицій.
С.В.Петлюра негайно починає переговори з різними політичними партіями і течіями про об'єднання всіх українських національних сил в еміграції. Наслідком цього було створення Віденської та Тарнівської Рад Республіки, діяльність яких (лютий-квітень 1921) сприяла оздоровленню життя еміграції в Польщі.
Тим часом після підписання 18 березня 1921 року у Ризі мирного договору між РРФСР і Радянською Україною, з одного боку, та Польщею - з другого, загальне становище центру УНР значно погіршилося. Тепер польський уряд практично його не підтримував. Ситуація особливо загострилась, коли у квітні сейм ратифікував договір. Виконуючи його умови, уряд Польщі заборонив на своїй території політичну діяльність як російських, так і українських емігрантських організацій. Оскільки РРФСР вимагала видати Петлюру, це змусило його 31 грудня 1923 року виїхати через Відень до Будапешта, де він одержав дозвіл перебувати.
Однак Угорщина була у закутку Європи. Політичне життя вирувало за межами цієї країни. До того ж там не існувало значної української еміграції. Тому С. Петлюра з В. Прокоповичем виїхали до Женеви, а згодом переїхали у Францію.
У цю країну тоді почали прибувати українці з таборів для інтернованих у Польщі. Найбільша кількість представників української інтелігенції налічувалась у Парижі. Восени 1924 року тут зі своєю родиною остаточно оселився й С.В.Петлюра.
С.В.Петлюра жваво листувався з друзями. Його листи були сповнені бажання боротися за незалежність України. В одному з них, датованому 10 травня (за два тижні до смерті), він писав: " Стратегія національної боротьби, як і боротьби військової, вимагає бити в першу чергу по головному ворогові. В своїй діяльності я керувався тією думкою, що таким ворогом була, є і буде Московщина. Я прийшов до керуючої ролі в проводі української політики пізно, тоді коли не можна було направити пороблених іншими блудів і недоглядів,- коли не згадувати взагалі тяжкої історичної спадщини минулих віків. Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде".
25 травня 1926 року на вулиці Расін С.В. Петлюра був застрелений С. С. Шварцбартом, який на допиті заявив, що зробив цей злочин аби помститися за антиєврейські погроми в Україні, до яких начебто був причетний Петлюра.
Чому ж було вбито саме С. Петлюру, а не відомих погромників Денікіна, Волинця, Булака, Балаховича чи когось іншого, що тоді проживали в Парижі? Очевидно вичерпну відповідь на це питання можна дати більш грунтовно проаналізувавши весь спектр багатогранної діяльності С.В.Петлюри на ниві державної творчості як особистості і як політичного діяча. Але, ясна річ С.В.Петлюра, як особистісь посів своє місце в українській історії.
ВИСНОВКИ
Збройні Сили або регулярна армія покликані служити державі охороняти її бути силовим гарантом державності. Симон Петлюра з цього приводу стверджував: "Свою роль в державі армія виконує доти, доки в цій боротьбі гору беруть державні моменти і не захитується самий пріоритет державности. Там де цей пріоритет хитається, де партійна боротьба переступає межі державної доцільности там захитується і внутрішня сила армії-її єдність та дисциплінованість".
Таким чином, всі демократичні інститути держави, партії рухи, політичні угруповання, партійні блоки повинні розуміти, що держава існує до того часу, поки існує боєздатна армія цієї держави. Як тільки в армію приходить політична боротьба думок і рухів, вона перестає існувати як єдина боєздатна державна сила, гаранта державності вже не існує, під загрозою державний суверенітет, а військо розпадається на збройні групи підтримки тієї чи іншої із протиборствуючих конкуруючих між собою.
Принципова позиція Петлюри стосовно армії і держави певним чином сприяла збереженню Українських регулярних Збройних Сил, однак Головний Отаман не вважав це своєю кінцевою метою. Петлюра працював на перспективу і думав про майбутнє армії, його діяльність була спрямована на організацію майбутньої Української армії, коли взагалі передумов для відродження цієї армії на найближчу перспективу не намічалося. Зараз, коли минуло майже 80 років з того часу як Петлюра займався цими питаннями, досить складно реконструювати ті основні напрямки, які хвилювали тоді Головного Отамана, маючи лише вибіркові інформаційні дані. Тому картина всього того, що зробив або ще намагався зробити Петлюра в організації і становленні Українських регулярних Збройних Сил, буде неповною. Можна лише припускати на основі цих розрізнених інформаційних матеріалів хід логіки Головного Отамана в цьому питанні.
Після розгрому військ Української Народної Республіки більшовиками, усупереч вкрай несприятливим зовнішнім і внутрішнім обставинам, Головний Отаман С. Петлюра продовжував стояти на чолі визвольної боротьби. В умовах, коли М. Грушевський, В. Винниченко і деякі інші визначні діячі національно-демократичної революції залишили Україну і з-за кордону спостерігали за останніми спробами зберегти її незалежність, С. Петлюра залишився в епіцентрі подій. Ввійшовши в революцію 1917 року послідовним автономістом, палким прихильником перебудови Росії на федеративних засадах, він поступово перейшов на самостійницькі позиції і на багато десятиліть став символом боротьби українців за створення власної незалежної демократичної держави.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Винниченко В. Відродження нації. Київ, 1990.
2. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. Київ, 1991.
3. Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917-1921. Ч. 2 -Львів, 1951
4. Косик В. Зовнішня політика Симона Петлюри. Симон Петлюра. Збірник студійно-наукової конференції в Парижі (травень 1976). Статті, замітки, матеріали - Мюнхен, Париж - 1980.
5. Іванис В. Симон Петлюра-президент України. Торонто, 1952.
6. Ананка Ж.П. Симон Петлюра у сучасному вимірі української
свідомості. "Трибуна", №11-12, 1996.
7. Вергель О. Він хотів процвітання України. "Самостійна Україна", №4, 1994.
8. Лукаренко К. С.Петлюра: людина в історії. "Молодь України", 7.05.1992.
9. Олейніков О. Симон Петлюра: кривда та дійсність. Київ, 1997.
10. Ергійчук В. Правда про Симона Петлюру - великого сина України. "Українська газета", 23.05.1996.
11. Темко Г. Симон Петлюра і збройні сили України. "Дніпро", №5-6, 1996.
12. Хміль І. Петлюра і петлюрівщина. "Радянська освіта", 5.06.1990.
Loading...

 
 

Цікаве