WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Симон Петлюра - Реферат

Симон Петлюра - Реферат

включитися у переговори з Німеччиною. Петлюра виступав з гострою критикою "австрійської орієнтації" уряду.
У ті бурхливі дні Винниченко іПетлюра виявили себе прихильниками політичної незалежності України. Обидва вони були членами УСДРП, але значно розходилися у своїх підходах до багатьох ключових проблем Винниченко постійно коливався між національними інтересами і соціалістичним ідеалізмом, що свідчило про його непослідовність, як політика Петлюра ж, навпаки, намагався втілити свої ідеали соціальної справедливості в межах незалежної української республіки. Виходячи з цього, він наполягав на практичній стороні боротьби за незалежність. Пізніше, в еміграції, він писав: "Я належав до тих діячів, що не переоцінювали потенцій нашого народу у 1917-1920 рр, але уважали обов'язком ті потенції розвивати і кристалізувати. Я уважаю що лише в процесі кривавої боротьби, шляхом великих жертв і "великої крові" наш народ може заслужити собі право на самостійне державне життя".
На Лівобережжі С. Петлюра займався виключно організацією українських військових частин. Ініціатива утворення українізованих військових частин належить самостійникам. Їм так і не вдалося надати діяльності Центральної Ради самостійницького спрямування, де вплив автономістів був переважаючим. За цих умов прихильники швидкого створення незалежної Української держави звернулися до вдягнених у солдатське обмундирування українців. Виходячи з того, що без національної армії не може бути державності, сомостійники надавали особливої уваги роботі в армії. У цій діяльності вони спиралися в основному на молодих офіцерів, вихідців з українського села - у недавньому минулому вчителів, земських службовців, семінаристів та інших представників національної інтелігенції, які з початком війни були мобілізовані до царської армії.
Перша українізована військова частина сформувалася в тилу в середині квітня. На київському етапному пункті зібралося близько трьох тисяч солдатів-українців, які вирішили не розчинятися в багатонаціональних військових формуваннях, а йти на фронт у складі українського полку, що дістав ім'я Богдана Хмельницького.
Організацією полку імені Богдана Хмельницького займалася офіційно не визнана властями офіцерська група - "Український військовий клуб імені Павла Полуботка", очолюваний самостійником М. Міхновським. Він був палким прихильником утворення української національної армії і прагнув максимально прискорити цей процес. Сам'е цього побоювалася Центральна Рада, уникаючи конфлікту з Тимчасовим урядом і сподіваючись одержати з його рук автономію "цілком законним чином". Намагаючись перехопити у самостійників ініціативу, лідери Центральної Ради М. Грушевський і В. Винниченко погодилися на скликання 5-8 травня першого з'їзду представників від усіх військових організацій, товариств і військових частин українського складу з фронту і тилу.
Згодом було створено Гайдамацький Кіш Слобідської України, який у січні 1918 року взяв активну участь у боях проти більшовиків у Києві. Але наступ більшовиків на Київ (23 січня) змусив війська Центральної Ради залишити столицю і відступити спочатку до Житомира, а потім - на Волинь. Звідти й було відправлено делегацію до Брест Литовського для ведення переговорів з німцями.
Після того, як договір був підписаний, С.В.Петлюра почав вагатися міркуючи, чи не відійти йому зовсім від справ. Коли ж у Київ увійшли німецькі війська, він прийняв рішення перейти на становище приватної особи.
Після гетьманського перевороту С.В.Петлюра спочатку очолив Київське губернське земство, а потім - Всеукраїнський союз земств. 3 особливою наполегливістю він намагався розгорнути роботу Союзу як суто національної організації - на противагу тому русифікаторському напряму, що вже почав викристалізовуватись в діяльності гетьманського уряду. На аудієнції у гетьмана П. Скоропадського та у виступі на зборах сільськогосподарського товариства в Києві він пропагував ідею відновлення скасованої гетьманом земельної реформи. 12 липня 1918 року С.В.Петлюра був заарештований і близько чотирьох місяців пробув в ув'язненні.
2.2 Боротьба за владу в Україні 1918-1919 років.
Широке народне невдоволення гетьманським урядом прискорило його падіння. У ніч з 13 на 14 листопада 1918 року в Києві на таємній нараді представників УСДРП, УПСР, УПСС (самостійників) було створено Тимчасовий повстанський уряд - Директорію, до складу якої ввійшли В. Винниченко (УСДРП) - голова, С. Петлюра (УСДРП), Ф. Швець (селянська спілка), П. Андрієвський (УПСС), А. Макаренко.
С.В.Петлюра не був присутній на цій нараді. Він виїхав до Білої Церкви у розташування гетьманського полку галицьких "січових стрільців", що перейшов на бік Директорії. Там від імені Директорії підписав звернення до населення України, закликаючи розпочати збройну боротьбу проти гетьмана.
З Білої Церкви війська Директорії почали наступ на Київ. У зіткненні 18 листопада під Мотовилівкою (40 км від Києва) гетьманські частини були розсіяні 20 листопада війська Директорії оточили Київ, а 14 грудня військові частини на чолі з командиром "осадного корпусу" Є. Коновальцем увійшли в нього. П. Скоропадський залишив місто, а його Рада Міністрів склала свої повноваження й передала владу Директорії, яка прибула до Києва 19 грудня. Директорії у "спадщину" від гетьманського уряду перейшла складна внутрішня й зовнішня ситуація в Україні. Практично вона опинилась у повному оточенні. На заході з відновленням польської держави був створений польський фронт. На південному заході стояли румунські війська, які захопили Бессарабію та Буковину. На півдні Одесу, а згодом і Миколаїв зайняли десантні війська Антанти. На південному сході перебували війська Денікіна й Краснова. На півночі могла розпочати бойові дії проти України Радянська Росія.
До того ж уряд Директорії не мав ясного політичного плану. В його політиці були помітні певні вагання. Голова Директорії В. К. Винниченко і голова Ради Міністрів В. М. Чеховський вимагали негайно укласти мир з більшовиками. Директорія прийняла пропозицію радянського уряду припинити війну, яку він до речі, користуючись скрутним становищем, вже розпочав. Для завершення переговорів і підписання миру директорія направила до Москви делегацію на чолі із Семеном Мазуренком. Після тривалих дебатів цей договір було підписано. С. Мазуренко повідомив уряд про його ратифікацію. Повідомлення прийняв С. Петлюра, але не довів до відома Директорії. Ратифікація не відбулася.
Позиція Петлюри в цьому питанні була кардинально протилежна тій, яку зайняли голова Директорії та голова Ради Міністрів. Він не виключав можливості союзу ,з іншими державами для боротьби проти Радянської Росії. В цьому він був рішучим: боротьба до того часу, поки радянський уряд не виведе військові сили з України і не втручатиметься в її внутрішнє життя.
Розбіжність поглядів лідерів Директорії у питаннях зовнішньої політики гостро
Loading...

 
 

Цікаве