WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Народні повстання кінця XVI на початку XVII століть на Україні - Реферат

Народні повстання кінця XVI на початку XVII століть на Україні - Реферат

Поділлі (нині селище міського типу на Тернопільщині). Після смерті батька, закатованого слугами місцевого магната О. Конецпольський він жив з матір'ю в Острозі. В цьому великому місті жив його брат Дем'ян - відомий український письменник та церковний діяч. Пізніше Наливайко подався на Запоріжжя і здобув загальне визнання як сміливий воїн, досвідчений керівник козаків в їх походах проти Османської Імперії, Кримського ханства, Молдавії. Як писав польський хроніст Павло П'ясинський, Наливайко був людиною сільського походження але "доблесті надзвичайної". Інший польський автор XVI ст. Йоахим Більський пише, що Северин Наливайко "людина надзвичайна…, до того ж прекрасний артилерист". Певний час він служив сотником в війську князя Константина (Василя) Острозького. Навесні 1594 року за згодою цього князя він зібрав велике козацьке військо для оборони від татарського натиску. Успішні дії козаків Наливайка викликали антитурецькі повстання в Молдавії і Валахії, сприяли визвольній боротьбі народів цих князівств, яку очолив тоді Михайло Хоробрий . Повернувшись в Україну після недавнього походу Наливайко пішов повстанським шляхом Криштофа Косинького. Він посилає свої загони на Брацлав, куди 14 жовтня 1594 року з'їхалася околична шляхта для звичайних судових засідань. Назабаром Брацлав було взято повстанцями, і звістка про це облетіла Правобережжя, викликаючи нові вибухи проти гнобителів, селяни і міщани проголошували себе козаками і громило магнатські та шляхетські маєтки.
Момент для повстання було обрано дуже вдало. В цей час Річ посполита вела війну з Туреччиною, намагаючись поставити на молдавському престолі свого кандидата - Сімеона Могилу. Скориставшись з малочисельності ворожих військ, Наливайко та його союзники окупували незабаром більшу частину Правобережної України, Полісся, навіть частину Білорусі. Повстання сприяло піднесенню антишляхетської боротьби в Україні. Похід Наливайка сприяв швидкому притоку селян і міщан до лав повсталих. Той самий Наливайко командував військами, які здобували Луцьк, Бобруйськ, Могилів. Наливайко, як свідчать деякі історичні джерела, мав намір створити незалежну козацьку республіку між Дніпром і Бугом, яка згодом могла стати у нагоді для боротьби проти татар і турків. Однак Річ Посполита вже завершила перемогою війну в Молдавії і польські війська коронного гетьмана Станіслава Жолкевського вирушили на Україну. Наливайко був змушений відступити з Білорусі на Волинь, звідти на Подніпров'я, ведучі жорстокі бої з карателями а районах Латуня, Браїлова, Острополля, Любартова, Пилкова та ін.
Ранньої весни 1596 року Лобода під Києвом об'єднався з загонами полковника Шаули, який повертався з Білорусі. Біля Білої Церкви всі три повстанські загони об'єдналися. В березні 1596 року повстанці під натиском переважаючих сил противника відійшли до Дніпра. Біля Трипілля, в урочищі Гострий Камінь, карателі наздогнали повстанців і нав'язали їм генеральну битву. Саме тут, в ході жорстокого бою Наливайка було поранено кулею, а М.Шаулі гарматним ядром відірвало руку, загинуло чимало повстанців. Але й Жолкевський втратив вбитими і пораненими 60 шляхтичів та 300 солдат і змушений був тимчасово припинити погоню. Він розіслав листи до уряду й магнатів, благаючи про допомогу, бо "вся Україна покозачилася", і тому треба до кінця викоренити повстання. Отримавши численне підкріплення, Жолкевський знов погнався за повстанцями, які пішли на Київ, а потім на Переяслав та Лубни. Йдучи разом з сім'ями, повстанці добре усвідомлювали перевагу ворожих сил, і тому хотіли прорватися до Росії, де і раніше знаходили притулок від польської шляхти, але поблизу урочища Солониця (біля м. Лубни Полтавської області) їх наздогнали передові частини ворога. В урочищі Солониця повстанці спорудили табір, сподіваючись на допомогу запорожців. Повстанці вирубали дерева понад Сулою та Удаєм, насипали високі вали, зробили дерев'яні укріплення. Потім вони поставили в декілька рядів вози, з'єднавши їх між собою, вирили окопи, влаштували гармати. З тилу їхній табір надійно прикривали болота та річки. 16 травня 1596 року Жолкевський почав облогу табору, яка тривала близько 2 тижнів. Раз за разом повстанці відбивали штурми карателів, завдаючи їм великих втрат. Але ситуація з кожним днем погіршувалася. Танули запаси пороху, провіанту, фуражу. Нестерпна спека призвела до вичерпання запасів води, падежу коней, хвороб, а кинути табір і прориватися, залишивши напризволяще жінок та дітей, повстанці не могли. Тим часом Жолкевський отримав свіжі підкріплення, йому доставили гармати та порох, ядра. 3 червня 1596 року розпочався шалений обстріл табору, який тривав 2 дні. Від ворожої картечі загинуло понад 200 повстанців, чимало було й поранених. Це викликало розпач в таборі. В ніч на 6 червня прихильники капітуляції, в основному прибічники Г.Лободи, якого наливайківці звинуватили в зраді і вбили, схопили Наливайка, Шаулу, деяких інших керівників і видали їх Жолкевському, сподіваючись на мир. Але поляки зірвали переговори й зрадники увірвалися до табору і вирізали майже 10 тисяч душ, в основному жінок та дітей. Лише частина повстанців на чолі з Кремпським вирвалась із рук карателів і пішла на Січ. Самого Наливайка із його соратниками було привезено до Варшави. Майже всіх їх стратили. Однак С.Наливайка ще катували понад 10 місяців. 20 квітня 1597 року і вождя повстання було страчено. Спочатку кат відрубав йому голову, потім четвертував. Частину тіла Наливайка повісили на площі на страх повстанцям. Народна легенда інакше зображає смерть Наливайка: його нібито спалили на повільному вогні у мідяному бику. Жорстока розправа карателів над українськими повсталими не зупинила народний рух. Назрівали нові повстання. Вже у 1619 році мали місце значні заворушення серед козаків та селян. Визначається значне зростання антифеодальної та визвольної боротьби українського народу, польський агент із Стамбула писав: " .. Вся Русь є нам такимворогом… що воліли б прожити тисячу років з євреями, турками, татарами, ніж один рік з ними".
Отже, перші масові селянсько-козацькі повстання 1591-1596 років, в яких українські народні маси виступили проти соціального і національно-релігійного гніту, за визволення з-під ярма шляхетської Польщі, за свою національну гідність хоч і зазнали поразки, але мали велике історичне значення. В них народні маси України набували досвіду боротьби, готувалися до більш широких і рішучих битв із своїми ворогами, гартували свою волю і національну свідомість.
Після придушення селянсько-козацьких повстань 1591-1596 років польський уряд, магнати і шляхта продовжували захоплювати українські землі, збільшувати панщину та інші повинності, закріпачувати селян. Козаки були позбавлені всіх прав і оголошені поза законом (баніція). Однак ніщо не могло припинити розгортання визвольного руху українського народу та антифеодальної боротьби трудящих мас. Антифеодальний протест народних мас в Україні на початку XVIIст. вилився насамперед в покозаченні. Селяни і міщани не визнавши над собою влади королівських старост і феодалів, відмовилися виконувати панщину та інші провинності. Масові виступи селян, міщан і козаків стали частим явищем. Особливо значними стали вони взимку 1613-1614 років на Брацлавщині, а потім наприкінці 1615 - на поч. 1616 років охопили значну територію Східної України. В 1618 році селянські повстання охопили Київщину та Волинь.
3. Козацько-селянські повстання 20- 30 років XVII ст.
Після блискучої перемоги над турецько-татарською армадою Османа ІІ під
Loading...

 
 

Цікаве