WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Центральна Рада і пролетаріат України - Контрольна робота

Центральна Рада і пролетаріат України - Контрольна робота

часів Центральної Ради робітників-українців нерідко докоряли в націоналізмі, зраді інтересів єдиної та неділимоє Російськоє держави, бо в Україні тривалий час навколо них було майже суцільне російське середовище, вони, так би мовити, "змоскалилися", а імперські порядки - навіть якщо ix засуджували і вважали нелюдськими - зберігались і всіляко заохочувалися офіційними зрусифікованими структурами та представницькими інституціями.
Хоч царський уряд був повалений, але професійний, кваліфікований апарат управління органами праці залишився. В той час як Центральній Раді бракувало ефективного керівництва, цей апарат зберіг сильні позиції у провідних галузях промисловості, висококваліфіковані інженерні, економічні та фінансові кадри, численні форми економічного співробітництва, а також можливість позаекономічного примусу.
Чи могли ці "винятки з правила" - національно свідомі українські робітники - переважити "велику артилерію" більшоста зрусифікованого українського робітничого класу, яка, якщо й визнавала право на автономію України, то обов'язково у складі "єдиної", "великої" та "неподальної"? Загалом ситуація у сфері виробництва і праці була катастрофічна: за часів Центральної Ради діяльнасть новостворених українських органів праці у містах наштовхнулася на відверту протидію фабрично-заводської адміністрації. Робітники, що мали сміливість заявити про свої симпатії до Центральної Ради, ризикували залишитися без роботи.
Щоб проаналізувати дії Центральної Ради та настрої її керівництва в перші три місяці існування української демократії щодо русифікаторських тенденцій в Україні, необхідно ознайомитися з "Декларацією Української Центральної Ради", підготовленою в середині травня 1917 р. для вручення Тимчасовому уряду та Петроградській Раді робітничих та солдатських депутатів. Наведемо кілька уривків з цього документа:
"Зріст українського руху, що так інтенсивно проявився в днях революції, вимагає нових методів для його оцінки, нових підхідних шляхів, не говорячи вже про саме фактичне познайомлення з його висловом. Між тим у цій сфері лишилося все по-старому, і російські громадянські круги в більшості стоять на давній неозначеній позиції.
Це вже и тепер сумно відбивається на взаємних відносинах двох братніх народностей, а на будуче грозить це дуже и дуже небажаними ускладненнями, і щоб їх усунути та злагідніти, обидві сторони повинні поробити заходи державного та громадянського значіння.
Для людей, що мало познайомлені з історією и характером українського руху, зовсім незрозумілий той розмах, котрий проявив він зараз, у перших днях революції. Те, що уважалося справою невеличкого гуртка інтелігенції, нагло прибрало масовий характер: національні гасла і домагання стали дуже популярними в народних масах. Це пояснюється тим, що український рух, у свой істоті глибоко демократичний, весь час стояв на грунті народних потреб, широко охоплюючи їх і говорив доступною і зрозумілою народові мовою про його власні інтереси. Ось чого від самого початку вільного життя став цей рух організуючою силою, ось через що до нього прилучалися щораз більші сили народу, справедливо бачачи саме тут гарантію здійснення своїх загальнолюдських і національних потреб та домагань. Відроджена українська преса щоденно приносить звістки про те, як серед українських мас все більше й більше проявляється громадянська та національна свідомість: українське село організується під гаслами, виставленими українським рухом. Про те говорять дуже численні і многолюдні з'ізди, що одбуваються на Україні в останнім часі: кооперативні, селянської спілки, військові, національні в широкому смислі слова, педагогічні, партійні й інщі. Ці з'ізди представляли в цілості міліонову масу (один військовий з'їзд у Києві представляв собою 993 400 зорганізованих солдатів) і в розв'язанні національних завдань виявили себе одною спільною всім душею...
А як відноситься до того справді казкового пробудження 35-міліонового народу російське громадянство там, на Україні? Треба зараз спочатку сказати: відношення неглибоке, не зв'язане з интересами революційної Росії, навпаки, таке, що грозить багатьма ускладненнями для усієї справи свободи...
...І домагання національної школи, армії, українізації всього життя на Укріїні має у корінні головно це відроджене, визволене почуття гідності людини. І віра в це така велика в масах, що вони в перший час навіть не змогли зрозуміти, з якої причини це їх бажання, це вільне гарне почування зустрічає зле, недобре, вороже до себе відношення у тих, хто стоїть на чолі демократичного руху. В їх простій, незастроєній спокусою психіці не укладається така сильна патріотичність. Вони думають, що кождий, хто б не був, обов'язаний разом з ними радуватися і веселитися їх визволенням, їх переродженням з рабів у людей. Не тільки радуватися, але й усіма силами пособляти такому чудовому переродженню.
Зовсім зрозуміло, що впертий опір доводить до розчарування, далі - до ворожнечі, а в кінці - до страшного обурення. Тепер на всіх з'їздах, зборах - скрізь тільки і чуєш скарги, докори, погрози. І чим впертіше стоїть одна сторона, тим сильніше та глибше в'ідається недовір'я до Росії, тим ширше розливається хвиля стихийного протесту".
Як бачимо, апогей українського національного руху не став периодом ілюзій та невиправданої ейфорії. В Україні воскресіння національної самосвідомості народу відбувалося повально. І кожен член делегації Української Центральної Ради, який підписав згадану декларацію, констатував страшні у своїй простоті факти: 1) в українських містах підтримка національного руху з боку росіян відсутня; 2) молода українська демократія також виявляє недовір'я до російського населення українських міст, а тому майже скрізь відсутнє взаєморозуміння.
Налагодження взаємовідносин українського та російського населення міст ускладнювалося ще й внаслідок того, що Центральна Рада не здійснила належної підготовки мас в цьому напрямі. Український національний рух розвивався спонтанно, центральні й місцеві органи не завжди працювали в тісному контакті між собою. Останні здебільшого діяли самостійно, за власною ініціативою, переважно в межах певного міста або району.
Найбільш активно російські робітники з українських міст діяли при органазації загонів вільного козацтва. Про це розповідав у своїй праці І.Мазепа. За його свадченням, у Катеринославі створенням загонів вільного козацтва займалися діячі місцевої організацаї українських соціал-демократів Гаврило та Микола Воробйови - сини робітника-залізничника, росіянина. Молодший - Микола закінчив артилерійську старшинську школу. Старший - Гаврила був студентом Київського політехнічного інституту і, хоч з військовою справою не був ознайомлений, проте став організатором катеринославських відділів вільного козацтва, які складалися переважно з робітників і селян Катеринославського району і відіграли визначну роль у боротьбі протиросійських вайськ.
"Це був час, - писав далі І. Мазепа, - коли уряд Центральної Ради в зв'язку з постановою
Loading...

 
 

Цікаве