WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Центральна Рада і пролетаріат України - Контрольна робота

Центральна Рада і пролетаріат України - Контрольна робота

виробництві як некваліковану робочу силу 100-тисячний загін військовополонених, значно дисципланованіших порівняно з виснаженими пролетарями України. В цей час зростання кількості промислових робітників відбувалося також за рахунок евакуації в Україну ряду підприємств з окупованих німецькими військами Польші і Прибалтики.
Тому цілком зрозуміло, що внаслідок першоі світовоі війни ще більше змінився національний склад пролетаріату України. На початку 1917 р. 60 % промислового пролетаріату Донбасу становили росіяни, близько 30 % - білоруси, поляки, вихідці з Прибалтики та представники інших національностей. Таким чином, перевага росіян у складі робітників України не була порушена. Зберігалося також традиційне панування росіян у великих промислових центрах. Воно посилювалося більшовицьким впливом на робітничий клас України і значною роллю російських дрібнобуржуазних партій, що спиралися на середні верстви українських міст та ix пролетаріат. Зокрема, у Донбасі чисельність більшовиків зростала протягом 1917 р. таким чином: на початку березня їх було понад 500 чол., у квітні - 5,5 тис., серпні - 16 тис., жовтні - близько 28 тис. Чисельність російських есерів у Донбасі за чей же час зросла з 18 - 20 тис. до 38 - 40 тис.
В лютому 1917 р. перемогла демократична революція. Було повалено ненависне самодержавство, тобто здійснилася споконвічна мрія багатомільйонного населення Російськоі імперії. Народи колишньої імперії завоювали політичні свободи. До бурхливого суспільно-політичного життя включилися робітники, солдатські маси, багатомільйонне селянство. У містах і селах проходили численні мітинги, збори, демонстрації. Поновили діяльність раніше переслідувані царизмом різні політичні партії та організації. З'явилися нові періодичні видання. 3 березня 1917 р., одразу після повалення царського самодержавства, яке понад 250 років уярмлювало український народ, у Києві було утворено перший національний парламент - Центральну Раду.
Українська Центральна Рада поставила за мету відновити державність України. І якщо у її І універсалі зазначалося, що Україна не відокремлюється від Росії, то вже 25 січня 1918 р. вона видала історичний IV універсал, яким Україна проголошувалася самостійною державою.
В короткий проміжок часу, коли відбувався процес становлення українськоі державності, Центральна Рада займалася розв'язанням військових проблем, питань справедливого розподілу землі між селянами, опікувалася розвитком культури, освіти та багатьма іншими соціальними і духовними проблемами українського народу.
3 приходом до влади Центральної Ради розпочався процес масової українізації. Щодо цього становить интерес висновок В. Винниченка, який він зробив у праці "Відродження нації": "В кожній сфері були українці й у кожній сфері вони хотіли, вони мусіли виявляти себе, як українці, затверджувати своє "я", поширювати його, закріпляти певними нормами. Фабричні робітники, учителі, кооператори, студенти, приказчики. урядовці, всі гуртувалися національно, всі домагались свою галузь українізувати, себто принатурити до объекту свого існування - українського народу - й узаконити, унеобхіднити, уприроднити свою "пробуджену ніжність".
Місія нести національну ідею в середовище робітників і селян й будити там національну гордість стала метою Центральної Ради. Соціалісти, молоді революціонери стали авангардною силою національного пробудження. Альфою і омегою всіх їх починів був український народ, народ, який ще пам'ятав про козацькі вольності України, про запорожців і став запорукою постійності українського історичного процесу.
Однак у перші місяці діяльності Центральної Ради робітники-українці ще значною мірою дотримувалися проросійськоі оріентації. Тому будь-які кроки в напрямі українізації в містах викликали обурення зрусифікованих робітничих мас. "Росіяни страшенно обурювались українізацією, ... особливо в Києвї, - згадувала член Центральної Ради С. Русова, - і міська управа ставала в постійні суперечки з українськими органазаціями та з Центральною Радою... Росіяни посилали телеграми до Тимчасового уряду в Петербурзі, благаючи рятувати "руських" від насильної українізації, а це було цілком неправдиво, бо, здається, ніде на світі ні один нарід не шанував так національних прав своїх меншостей, як це робили українці". Зі свого боку, російські лідери більшовицькоі партії звинувачували керівництво українського національного руху в порушенні "єдності робітничого класу". Тому діяльність Центральної Ради та її виконавчого органу - Генерального Секретаріату - могла бути ефективною лише за умови підтримки їх діяльності з боку міського пролетариату - цієї організованої меншості українського народу.
Як же складалися стосунки Центральної Ради із зрусифікованим робітничим класом міст?
Доцільно простежити їх на прикладах Катеринослава, Харкова, Одеси, інших міст України, де був великий процент російського населення. Д.Дорошенко, якого важко запідозрити в необ'єктивності, згадував, що в Катеринославі, де було багато свідомих українців серед службовців, робітників і селян навколишніх сіл, український національний рух помітно проявлявся в роки першої світової війни. Але коли почалася революція, писав він, "активних політичних діячів серед українців знайшлося дуже небагато, до того ж почалася ворожнеча між представниками української буржуазії й соціалістичних партій, і провід в місті захопили російські револіоційні організації... На виборах до міської думи укр. есери виставили свій окремий список, есдеки - теж свій, а есефи виставили також окремий список. Українські голоси розбилися, і українці провели до думи по всіх трьох списках 10 гласних (на 60 усіх)".
Через деякий час, продовжував Д. Дорошенко, коли почався український рух у військах, у місті зросло значения національного елементу. "Правда, реальноі користі від цієї українізації було небагато: солдати розбігалися, не доїхавши до фронту, а у себе в казармах нічого не робили, тільки мітингували, а в потребі не хотіли навіть пальцем поворухнути, щоб помогти Україні, але на ширші маси громадянства навіть зовнішні ознаки "українізації" війська робили враження й підіймали авторитет українського руху".
Аналогична обстановка була й в інших русифікованих українських містах у період правління Центральної Ради. У Харкові становище було ще складнішим, ніж у Катеринославі: "В зросійщеному Харкові українцям тяжко було зайняти в новозаснованих революційних організаціях становище, яке відповідало б їхньому значенню представників української стихії, що заливала весь край, серед котрого Харків здавався якимсь чужорідним островом...".
Невдоволення українським національним рухом активно проявлялося і в південних містах України. "В космополітичній щодо свого населення Одесі українці не могли зайняти скільки-небудь твердих позицій в нових революційних установах. Російська и жидівська демократая, що, як і скрізь, вела перед по тих установах, ставилась до українського рухуі до українських домагань дуже неприхильно".
Оскільки позиції
Loading...

 
 

Цікаве