WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Голодомор в Україні 1932-33 роках - Реферат

Голодомор в Україні 1932-33 роках - Реферат


Авантюризм Сталінської політики "стрибка", що прирікала на напівголодне існування, а потім і на голод хлібовиробні регіони країни, злочинність зимових хлібозаготівель 1932-33 років у голодуючій місцевості найбільш яскраво розкриваються у документах, що стосуються дитячого харчування.
Уберезні 1931 року до Наркомату освіти УРСР надійшов лист від Кам'янського райвиконкому на Дніпропетровщині: "Діти залишаються зовсім без хліба…" 220 дітей дитячої колонії в Кам'янці треба було терміново рятувати, оскільки централізоване постачання хлібом припинилося, децентралізоване (зправом вільної закупівлі продуктів)- заборонялося, а місцевих продовольчих ресурсів не існувало.
У1931 році діти в сім'ях ще якось перебивалися, а в школах-інтернатах, дитячих будинках, колоніях, притулках діти, перебуваючи на державному утрмманні, страждали від голоднечі найбільше, бо ці заклади цілком залежали від зовнішнього постачання. І ось у березні 1931 року Наркомос довідується ,що в 180 районах України, які не виконали плани хлібозаготівель, дитячі заклади знято з постачання. Заступник наркома освіти Полоцький у зв'язку з цим пише до ЦКК- НК РСІ та Наркомату постачання: "Цим районам заборонено з поточних хлібозаготівок постачати дитячі інтернатні установи. Учітелів і виділяти продукти для гарячих безплатних сніданків. Зцентралізованог фонду для цих районів теж нічого не виділено. Це утворило катастрофічний стан з постачанням, особливо дитячих інтернатних установ, що не мають жодних запасів. Діти цих установ примушені тікати, чим збільшують безпритульність…"
Такі тривожні вісті протягом першої половини 1931 року надходили до Наркомосу звідусіль. Лавина таких листів заповнила центральні і місцеві органи, але практичну допомогу могли подати переважно з центру, в розпорядженні якго були деякі продовольчі резерви.Вже в березні 1931 року Наркоиат постачання УСРР дав термінове розпорядження про позачергове постачання дитячих закладів у тому числі й децентралізовано тобто шляхом закупок продовольства на місцях, де ще були такі можливості. А в червні того ж року за спеціальою рознарядкою Наркомосу України для 42000 дітей в інтернатних закладах було відпущено 35000 килограмів м'яса 5000 килограмів вершкового асла понад 105000 штук яєць, інші продукти. Хоча норми споживання продуктів були мінімальними проте вже можна було якось протриматися до нового врожаю, бо щомісяця виділялася певна кількість продовольства для дитячих закладів.
Масштаби трагедії, яка винищувала цілі покоління, змусили замислитись уряд над остаточними наслідками голодомору, особливо серед дітей. Раднарком УСРР переглянув свої закони про припинення централізованого продовольчого постачання дитячих установ. Було трохи збільшено мережу притулків та ясельних будинків у містах. Шостого травня 1933 року ЦК КБ(б)У прийняв постанову " Про боротьбу з дитячою безпритульністю ". Знову з'явилася Всеукраїнська комісі дя роботи з безпритульними дітьми, але порівняно з повоєнними роками їх було значно більше.Вона діяла при РНК УССР, а до її складу входили представники від ДПУ, Наркомздоров'я, Наркомосвіти, Наркомпраці, Уповнарком шляхів, а акож від Харківського облвиконкому. Останню очолював заступник начальника Харківського обласного управлінн ДПУ О.О. Бронєвой.
Навіть у голодні роки Бронєвой залишався "шефом" комуни від ДПУ. Комісія займалася різними справами: створювала дитпритулки у селах, влаштовувала харчування у школах, стримувала в'їзд безпритульних дітей до міст, притягала до відповідальності осіб, що не допомагали голодним дітям, вимагала коштів для працевлаштування підлітків.
Чутки про діяльність комісії дійшли сіл. Селяни сподвалися, що у містах приймуть їхніх дітей до ясел. З усіх районів України привозили дітей до Харькова і Києва. На вулицях з'явилися десятки тисяч безпритульних. Зокрема, 14 травня 1933 року у Щитовських і Салтовських бараках розміщували малолітніх дітей віком до чотирьох років,яких масово підіймали на вулицях та залізницях. Удитячих будинках Харькова залишали переважно дітей до одного і більше років, які були безнадійно хворими і кволими. У доповідній записці міського відділу здоров'я повідомлялося про те, що діти у бараках дуже виснажені, а щомісяця помирає більше третини. Якщо 14 травня 1933 року у Салтовських бараках перебувало 450 дітей, то на 1 червня- уже 900. Вони масово прибували до Харькова здичавіло тулилися великими юрбами під будинками просто неба. В архівах збереглося чимало матеріалів, що засвідчують страхітливі картини дитячої безпритульності. Харків був тоді не лише столицею України, а й центром невимовного і нестерпного дитячого болю і відчаю. З 11402 чоловік, підібраних на вулицях Харкова за січень-травень, 8557 були діти. Комісією, яку очолював Бронєвой було затримано лише на залізниці 1000 дітлахів.
Голодували діти по всій Україні. Станом на 25 березня у 66 районах Київськоїобласті голодувало 398201 чоловік, з них 178544 дітей. А15 квітня від голоду страждали 493644 чоловіка і зних 262109 становили діти. Майже 20000 дітей чекали смерті 1 серпня 1933 року. ЦК КП(б)У організував планове переселення безпритульних дітей з міст до колгоспів, тобто дітей повертали батькам, які вже померли від голоду. Розселяли дітй по колгоспах групами- по 5-20 чоловік.
Смертність дітей сягала за деякими не повними підрахунками 50 і більше відсотків до загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження.
У 1932-1933 роках смертність дітей становила щонайменше половину померлих від голоду селян України. За неповними даними лише кількість учнів у початкових, неповносередніх, професійних школах, а також дітей у дошкільних закладах за три голодних роки зменшилася на 1 мільйон 71 тисячу чоловік. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічногоколективу сягала подекуди 96-98 рівня попередніх років.
Для забезпечення життєздатності дитячого організму, не нижче навіть голодної норми, необхідно було мати щодня: 300 грамів хліба, склянку молока, пів-яйця, 5 грамів цукру, жирів і 25 грамів м'яса. Такоі норми не мали навіть робітники у містах, а тим паче діти. Уряд дбав про новобудови п'ятирічки, зводив підвалини "світлогомайбутнього", а затьмарені від голоду діти мріяли тоді про рятівний шмат хліба.
Однак Сталін в ці трагічні місяці небаченого в історії голодомору спромігся визнати публічно лише "продовольчі труднощі в ряді колгоспів". У мові на Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно заспокійливо заявив: "Принаймні, порівняно з тими труднощами, які переживали робочі 10 15 років тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою".
Аналіз що стали доступними даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду 1932 р. складають біля 150 тис. чоловік, а від голоду 1933 р. 3 3,5 млн. людей. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності під впливом голоду, досягають за 1932 1934 рр. 5 млн. людей.
Звичайно, Сталін і його оточення дивилися на речі інакше. У 1933 р. Мендель Хатаєвич, ще один з сталінських ставлеників в Україні, що очолював кампанію хлібозаготовок, гордо заявляв: "Між нашою владою і селянством йде безпощадна боротьба. Це боротьба не на життя, а на
Loading...

 
 

Цікаве