WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Постмодернізм та українська історична наука - Реферат

Постмодернізм та українська історична наука - Реферат

постмодернізму II, ще при "традиційній" історіографії, будь-яких табу на тематику не було. Історію запахів Ален Корбен (Corbin, "Le miasme et la jonquille. L'odorat et I'imaginaire social: 18e-19e siecles" ["Сморід і жонкіль. Нюх і суспільні уявлення XVIII-XIX ст."], 1982; жовта жонкіль - це квітка з родини нарцисів) міг написати також раніше. Зрозуміло, що сумування до купи навіть сотень мікроісторій не дасть у результаті хоча б одну макроісторію. Справа, однак, не в цьому, а в тому, щоб під приводом захоплення мікроісторією відійти від
макроісторичних аналітично-синтетичних досліджень;
4) надання переваги фраґментарним або незавершеним працям, у яких висвітлення явищ, подій, процесів продумано не доводиться до завершення, сюжетна лінія свідомо обривається, бо, мовляв, погляд на цілість, на розвиток від початку до кінця не є обов'язковою вимогою для історика;
5) вишукування позасоціальних і позаполітичних причин для пояснення соціальних явищ (отруєння населення ЛСД - споришем - подається як основна причина Французької революції; українські голодомори -наслідок стихійного лиха); запровадження математизації історії (абсурдний образ історії людства, стиснений до десяти сторіч) у трактатах Анатолія Фоменка з Москви, експериментування з історією в роді гри "що би було, як би було", не так як насправді було, а цілком інакше. У такий спосіб проявляється нахил до безцільного і безплідного конструювання неіснуючої історії, бажання до утворення контрфактичних моделей не у вигляді дослід-ницького методу (наприклад, при історико-демографічних дослідженнях для визначення дефіциту населення внаслідок епідемії, воєн, масового терору, голодомору), а як суб'єктивне маніпулювання ідеєю, що історія могла розвиватися інакше. Ну, але насправді чомусь інакше не розвивалася. Зрозуміло, що таке конструювання неіснуючої історїї проводиться з точки зору сучасної ідеологізації та політизації;
6) проголошення кінця історії та історіографії. Це якраз цілком нове явище, бо був Ґеорг-Фрідріг-Вільгельм Геґель зі своїм "історія нікого не навчила", тому вона непотрібна, були Карл Маркс і Фрідріг Енґельс з неісторичними націями, націями без історії, врешті є Френсіс Фукуяма, що оголосив кінець історії, бо є американська демократія, далі якої людству вже нікуди іти (його "The End of History and the Last Man" ["Кінець історії та остання людина"], 1992). У даному випадку замовник "кінця історії" прозорий;
7) зведення історичної методики до дослідження тексту з намаганням викриття його, нібито, завжди прихованого змісту. Це без попередньої критики тексту (бо, може, деякі тексти досліджувати не варто або не потрібно) і без згадки про те, що багатошаровість і багатоступеневість текстів відомі давно, а відроджене в удосконаленому вигляді, наприклад, від часів структуралізму. Та вивчення тексту перетворюється на самоціль з явними ознакамилінґвістичного детермінізму, тим паче, що таке досліджен-ня тексту ведеться дуже часто з відривом від історичного контексту. В постмодерністському (з точки зору постмодернізму II) дослідженні тексту відбилася також спадщина постмодернізму І, коли виникла практика писати езоповою мовою;
8) заперечення достовірності історичних знань з позицій крайнього релятивізму та з ігноруванням того, що така філософська і методологічна проблема існує та розглядається від початків виникнення теорії пізнання, отже, ще від античних часів;
9) рішуче і безапеляційне руйнування національної історії, зокрема, тих націй, які XIX ст. визначили неісторичними. Навіть у тих випадках, коли заперечення національної історії абсолютно суперечить принципові мікроісторії (нещодавно страшні звинувачення викликала написана Мігаелем Каснером "Baskische Geschichle" ["Баскійська історія"], 1997, бо в ній, нібито, викладається і вихваляється історія тероризму, хоч це явище справді відповідає змістові історії невеликого народу в найновіших часах);
10) проголошення темами табу історії національно-визвольних рухів, соціальних революцій, заворушень, повстань, бунтів. Почерк замовників також у цьому випадку зрозумілий.
Про інші віддаленіші наслідки і результати інвазії постмодернізму II (до речі, не вважаю за хворобу на загал шизофренії, а добре продуманою і послідовно інспірованою дією) на історичну науку тут говорити не буду. Так як і про те, кого конкретно в Україні треба вважати послідовником чи провісником постмодернізму II в історіографії (представників постмодернізму І вистачає і вони продовжують свою деконструкцію) незалежно від того, чи ці послідовники використовують вивіску постмо-дернізму, чи від неї відмовляються.
В Україні спостерігаємо також таке явище, коли прихильники постмодернізму II, усвідомлюючи його хиби та слабкі сторони, намагаються в будь-який спосіб облагородити течію, приписуючи ті здобутки, до яких постмодернізм II, не має жодного відношення. Тому треба відкинути деякі наївні твердження, наприклад, що лише постмо-дернізм звернув увагу на "нову" мікроісторичну тематику; що інтердисциплінарні дослідження - не здобуток постмодернізму II; що до його заслуг належить глибокий джерелознавчий аналіз. Постмодернізмові II для порятунку його репутації додають такі позитивні риси, яких у нього ніколи не було. Компаративізм - це не винахід постмодернізму II, а етнології середини XIX ст. Синтезування історичного процесу постмодернізм II уникає за будь-яку ціну, постмодернізм II не мав відношення до виникнення структуралізму. Він, постмодернізм, як вже підкреслювалося вище, не мав і не має жодних заслуг в ділянці виникнення нових методів історичних досліджень. Очевидно, треба мати чітке уявлення, що справді дали, а чого не дали і дати не могли постмодернізм І та П.
Необхідно врешті відзначити, що постмодетністські позиції) руйнують чи намагаються зруйнувати - не лише історичну науку. Постмодерністський підхід автоматично ставить під сумнів ряд практичних буденних справ тих, у яких є елементи історизму.
ВИСНОВОК
На закінчення можна сказати, що постмодерністська філософія історії сама не здатна зруйнувати "традиційну" історичну науку також через нездатність філософів історії написати "свою", власну, постмодерністську, хоча б мікроскопічну, мікроісторію як зразок та еталон для вивчення і наслідування, але може велику частину зусиль істориків звести на манівці, так як це трапилося при постмодернізмі І. Та не треба поспішати з загальними оптимістичними висновками. Постмодернізм у заключних ланках свого розвитку в політиці й економіці - уже довів до глибоких деструктивних змін, до відновлення тенденцій утворення нових або реставрації старих імперій, тепер знову в глобальних вимірах, до реального поділу на історичні та неісторичні нації, тобто такі, що нездатні самостійно вирішувати свою долю та утворювати незалежні держави. Тому ними треба керувати і знову включати в імперські структури.
Де опиниться Україна? Запитання поки що без відповіді. Але за відсутності опору інтелектуальної еліти відповідь можна передбачити.
Loading...

 
 

Цікаве