WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Постмодернізм та українська історична наука - Реферат

Постмодернізм та українська історична наука - Реферат

ані перед наукою -на себе не беруть. А з іншого боку, що керувати політикою, державою, бути членом суспільства, плекати науку можна без такої прикладної філософії.
Далі, захоплення всім тим, що йде із Заходу, і добрим (нові методи історичних досліджень, але вони не є постмодерністськими), і поганим, сприяє поширенню постмодернізму П.
У важкі для суспільства, нації та держави часи з'являється потреба шукання чогось містичного, утопійного,антифактичного - в теоретичній площині. Тому й сприймають утопічні суспільні теорії: громадянського (міщанського) суспільства, політичної й економічної глобалізації і т. ін. і, звісно, постмодернізм. Як відомо, сторіччями відбувалася та відбувається досі боротьба між наукою та ненаукою чи антинаукою, не лише коли вони, ці останні, приховані містичною лексикою, але й найвигадливішою та найпустословнішою "філософською" термінологією. Замах на історичну науку здійснюється саме тоді, коли її здобутки в XX ст. там, де вона була вільною і незареґламентованою, великі.
Постмодерністська філософія історії як прояв інтелектуальної нефаховості (бо жоден з філософів історії цього напряму не створив історичного дослідження, яке можна розглядати як взірець застосування свіжої методології) здобула прихильників серед таких самих нефахових і дилетантських істориків в Україні, ліквідуючи наукові стандарти написання праць.
Тому й дуже привабливими виявилися виступи постмодерністів проти "вибуху" наукової літератури. Багатство текстів, що їх, згідно з вимогами постмодернізму, треба б докладно аналізувати, кваліфікується "надміром інформації", яку неможливо осмислити. Практично постмодернізм почав конфліктувати із сучасним інформаційним суспільством, відмовляючись від використання значної частини пропонованої інформації та відмовляючись, водночас, від розбудови та поширення баз відповідних даних. Таке "на-уково" санкціоноване полегшення "наукової" праці було сприйнято з ентузіазмом тими істориками, що обрали спеціальність без внутрішнього покликання і без дослідницького таланту. В "дослідженнях" знову запанувала перевага позаджерельних знань, відписаних і переписаних з по-передніх робіт, без перевірки всіх цих відомостей на підставі автентичних джерел. Широке річище фальсифікації історії України в добу постмодернізму І безболісно поєдналося з деструктивізмом постмодернізму II. При цьому деформації во ім'я попередньої панівної ідеології залишилися надалі деформаціями тепер уже підпорядкованими іншій обраній ідеології. З великою полегшою було сприйняти можливість займатися теоретичною чи концептуальною історією з вихолощеним або спрепарованим джерель-ним змістом цілком попри те, що т. зв. теоретична чи концептуальна історія, позбавлена автентичного й об'єктивного (відповідно до стану джерел) історичного змісту, історією не є і не може нею бути.
Антиісторичні тенденції полегшуються тим, що ніхто з постмодерністських філософів не написав принаймні мікроісторичного дослідження, яке могло б служити еталоном, виконаним за новою методологією. Так що всі історики позбавлені можливості орієнтуватися на якийсь взірець, утворений згідно з пропонованою парадигмою. Відсутність еталона звільняє остаточно від правил гри, чим і користуються.
Таким чином, прищеплена в тоталітарному суспільстві протягом десятиріч панування антимодернізму методологія фальсифікації минулого та сучасного в ім'я вимог панівного партократичного класу, панівної партії, наліпної нації, виявилася дуже корисним підґрунтям для посткому-ністичного суспільства, полегшуючи перехід від постмодернізму І до постмодернізму II.
Є єдиний позитив, який можна зарахувати на користь постмодернізму II, але лише у вузькій ділянці вивчення психології творчості історика. Постмодернізм II зумів глибше за попередні історіософські течії проаналізувати співвідношення історик - історичне джерело - історичний твір. Однак постмодернізм лише взяв до відома деформації, які можуть виникати на цьому шляху, але не закликав до відкинення фальсифікацій і вдосконалення методів та критеріїв історичних досліджень. Ледве чи ця єдина позитивна грань здатна реабілітувати течію в цілому.
ВНЕСОК ПОСТМОДЕРНІЗМУ ДО МЕТОДОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
Так чи так, виникає питання, чи може ще щось інше, нове і конструктивне, принесла Постмодерністська філософія історії до гуманітарних наук, зокрема, в Україні. Такими "новинками" можна вважати:
1) руйнування межі між історичним дослідженням та белетристикою, а також пропаґандистською, псевдонауковою агіткою (як затирання границь між твором мистецтва та кічем). Бо, мовляв, усі твори мають рівні альтернативні права, а довести істину неможливо. Така толерантність до кічу є однозначною з поблажливістю до фальсифікації, бо, зрозуміло, не може одночасно існувати кілька історичних істин (можна поруч будувати кілька гіпотез там, де історичні джерела не в силі висвітлити подію в усій її багатоплановості - але й в таких випадках розрізняють достовірніші та менш достовірні гіпотези). Тому з'явилися в історії України арії, ет - рус - ки, країна Рош з Біблії, Be-лесова книга, династія Киевичів, триразове хрещення Русі, перетворення Запорозької Січі на державу, а далі й заперечення голодомору, етно- і лінгвоциду, що здійснювався, а подекуди ще досі реалізується в Україні. Великий, а по суті гумористичний парадокс полягає в тім, що та белетристика, на яку перетворюють історичну науку, цілком серйозно вимагає, щоб її вважали наукою;
2) десцієнцизація науки, яка досягла дуже високого рівня, дискретизації й деструкції дослідницького ремесла. Отже, без скрупульозного дослідження джерел можна обійтися, бо історіографічна творчість зводиться до порів-няння різноманітних інтерпретацій явищ і подій, а не для визначення чи утворення тієї інтерпретації, яка була б найадекватнішою джерелам. Автор має вишукати собі те, що суб'єктивно йому найбільше підходить. Навіть якщо при цьому треба застосовувати різні фальсифікаторські прийоми: замовчування, перекручування відомостей про факти і процеси. Тим паче, що сцієнтичність науки можна замінити заідеологізованою і заполітизованою концептуально теоретичною історією, ґрунтуючись при цьому на постмодерністській філософії історії. В результаті здійснюється звичайна белетризація історії, виведення її зі складу гуманітарних наук, зрівняння її з художньою літературою до цього й ненайкращого рівня, що має пропагувати або проілюструвати якусь згори прийняту тезу чи ідею;
3) дискредитація макроісторії на користь мікроісторії. Частина істориків та псевдоісториків сприйняла це з ентузіазмом, бо зайняття об'єктивною, широкоплановою історією, адекватною джерелам, універсальною - у часі та просторі - макроісторією стало не лише важким, таким, що вимагає багато праці й часу, але й часто-густо небажаним, отже, нефінансованим, а також небезпечним, . особливо щодо новітньої історії. Відбулося фіктивне по-ширення меж історії за рахунок мікроісторії, яку досліджувати легше і зручніше. Але, насправді, й раніше,до виникнення
Loading...

 
 

Цікаве