WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Постмодернізм та українська історична наука - Реферат

Постмодернізм та українська історична наука - Реферат

спричинило останніми часами виникнення терміну постмодерністської шизофренії чи параної.
ВИЗНАЧЕННЯ ПОСТМОДЕРНІЗМУ ТА ЙОГО ПОШИРЕННЯ
Відверто кажучи, якогось загальноприйнятого визначення що таке постмодернізм немає і воно не передбачається. Бо навіть французький філософ Жан-Франсуа Ліотар, що вважається одним із засновників постмодернізму і пропагандистом його поширення на філософію та гумані-тарні науки і який написав збірку статей під претензійною назвою "Le postmoderne explique aux enfants" ["Постмодернізм пояснений дітям"] (1986), у статті "Відповідь на запитання: що таке постмодернізм?" не дав позитивного пояснення що саме є цим постмодернізмом, обмежуючись констатацією, чим він не є. Мабуть найкраще розуміти під постмодернізмом II сукупність певних тенденцій, що проявилися, починаючи від 60-х років XX ст., у культурній, політичній, а також, частково, науковій (в гуманітарних науках) самосвідомості розвинених країн Заходу і Сходу.
У цьому понятті поєднуються справді "пост", у розумінні "після", та "модерн", "модернізм", у розумінні "сучасність", однак без докладного визначення, що вважати цією "сучасністю". "Сучасність", після якої є й проти якої протестує постмодернізм, локалізують у часі від середини XVIII до початку XX ст. Це або Просвітительство з вірою в науку і прогрес, або раціоналізм новочасності, або література і мистецтво другої половини XIX ст. з їхніми експериментальними шуканнями, або авангард перших десятиріч XX ст. Постмодернізм - це заперечення всіх цих явищ, отже повернення назад з одночасним переконуванням, що це є крок вперед, до чогось нового (хоча з відкиненням ідеї проґресу).
Що це саме так, легко переконатися на деяких явищах постмодернізму І та П. В архітектурі - повернення до середньовічних замків зі стрілчастими баштами і дахами чи виникнення помпезної архітектури сталінської доби; у літературі - до реалізму, навіть з додатками "соціалістичного" або "порнографічного"; в образотворчому мистецтві -до гіперреалізму, у філософії - до марксизму чи ніцшеанства. Все це із запереченням будь-яких досягнень модерної літератури і мистецтва, а також філософської думки. Якщо можна погодитися з тим, що в літературі, мистецтві та філософії зміни напрямів та нові пошуки природні, то ледве чи можна позитивно сприйняти вторгнення постмодернізму до науки, гуманітарної та негуманітарної (пригадаю агресію сталінізму з його історичним матеріалізмом чи виступами проти новітніх течій у мовознавстві, біології, проти кібернетики тощо). А така інвазія відбуваєтьсяз великою силою і доводить до десцієнцизації, зокрема в ділянці історії, на чому я зупинюся далі.
Можна підкреслити, що сучаснпостмодерністи II дуже нерадо (якщо не вороже) сприймають виведення своєї генеалогії від постмодернізму І.
Постмодернізм II дав себе відчути в Західній Європі, по суті, ще в 60-х роках, пізніше в Америці, у другій половині 80-х поширився в Польщі, Румунії, Болґарії, щоб у 90-х знайти своїх жерців і прихильників в Україні. Нагадаю про деякі українські видання, що відіграють певну роль у поширенні постмодернізму, а також, об'єктивно кажучи, в активізації опору проти нього. Маю на увазі збірники "Дух і літера" (Києво-Могилянської Академії), журнали "Критика", "Art line"); деякі тексти постмодерністів увійшли до хрестоматій (наприклад, "Сучасна зарубіжна філософія", 1996). Поволі відомості про постмодернізм входять до курсів історії філософії. Хоча це не так просто, бо майже кожний видатніший представник західного постмодернізму (йдеться, насамперед, про університетську професуру) вважає своїм великим особистим досягненням запровадження власної філософської термінології та відповідних понять, подаючи їх як щось суттєво нове і принципово відмінне від лексики своїх колеґ. Відомо, що внаслідок їх запровадження до американських університетів вибухали страйки студентів, які відмовлялися слухати такі лекції.
Здається, що саме через складну мову і не менш складний понятійний апарат, постмодернізм як теорія чи як концепція (бо постмодерністи подеколи заперечують, що вони постмодерністи, або що творять філософську систему) знаходить в Україні прихильників ліпше серед інтелектуальної еліти, яка намагається його культивувати. Це не значить, однак, що вульґаризаторські уявлення про постмодернізм не знайдуть послідовників або виконавців окремих постулатів постмодерізму на практиці.
Є глибокі підстави вважати, що також в Україні жонглювання термінологією, запозиченною з багатої західної постмодерністської філософської та парафілософської літератури, насправді не веде до збагачення репертуару мислення та не відкриває нових і невідомих горизонтів. Тим паче, що він не сприяє (як дехто вважає) деідеологізації мислення, а у формі постмодернізму II лише підміняє одну ідеологію іншою. Не підлягає сумніву, що зі своєю схильністю до релятивізму та конформізму, які відбивають стан умів загублених і заляканих, постмодернізм II не забезпечує ідентифікацію національної ідентичності. Постмодернізм IIв Україні, як і в інших регіонах світу, проявив себе насам-перед своєрідною інтелектуальною модою, що стала небезпечною для суспільства не лише національним індеферетизмом, але також застосуванням певного безвідповідального способу мислення в політиці та економіці. І боротьба з ним потрібна не як боротьба проти хвороби, а для профілактики від нових інтелектуальна манівців.
ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ
Філософія не наука (хоча досить часто користується досягненнями науки), а спосіб конструювання світогляду. Зміст філософії постмодернізму в соціальному плані зрозумілий - демократія, лібералізм. Відбулося перетворення: філософія - світогляд на ідеологію з наступною її чимраз більшою політизацією. Особливо заполітизованою стала філософія історії, що окремого пояснення не вимагає. Не вимагає також пояснення і те, що постмодерністична філософія історії - це не наука, але вона намагається, незважаючи на те, що не може претендувати на науковість, здійснювати тиск на методологію та методику історичної науки.
Не будемо тут розгортати це положення, але далі, проаналізуємо (чи, докладніше, перелічимо) вузлові питання постмодерністської філософії історії, які не лише вплинули - чи намагалися вплинути на методологію "традиційної" історичної науки, але й цілою низкою положень оголосили чимось новим, найвищим досягненням постмодерністської історичної науки.
При цій нагоді слід відзначити, що на саму методику історичних досліджень - серйозних "традиційних" наукових досліджень - постмодерністська філософія історії вплинути не могла, бо не мала як. Це дивний парадокс, бо саме в другій половині XX ст. надзвичайно вдосконалюються методи дослідження джерел - писемних, аудіовізуальних, матеріальних - при цілковитій непричетності до цього вдосконалення постмодерністської філософії історії, яка взагалі іґнорує основні питання багатогранності методики історичного дослідження, а також саме співвідношення між історичним джерелом та позаджерельним знанням.
На
Loading...

 
 

Цікаве