WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення та формування українського етносу - Контрольна робота

Виникнення та формування українського етносу - Контрольна робота

джерела дають можливість уявити собі головні заняття населення. Це було рільництво (на що вказує хліборобський інвентар), скотарство (були корови, коні, свині, вівці, птиця). Населення знало ганчарство, ткацтво, обробку заліза, інші ремества. Важливе місце посідало полювання на дикого звіра. Тоді було багато турів, зубрів, лосів, оленів, а також тварин з дорогоцінним хутром: білок, куниць, лисів різних типів, а головне - бобрів у річках. Крім того, було багато диких бджіл, і здобування меду та воску відігравало значну ролю в житті. Усі ці природні багатства притягали увагу чужоземних купців і втягали людність України з далеких часів у торговельний вир.
Територію українських племен перерізували важливі річкові шляхи, які зв'язували їх з культурними країнами всього світу. Перший великий торговельний шлях, що зв'язував країни Сходу з Европою - був Волзький.
У VII ст. арабський халіфат розгорнув широку торговельну діяльність і включив до свого кола фінські країни східньої Европи, казкову Біярмію. В лісах північної Европи водилося багато цінного звіра: горностаїв, соболів, куниць, чорнобурих лисів та ін. Хутра цих звірів були у великій моді на сході, в країнах арабського сходу, у Візантії та Евроиі. Ці хутра стали від VII ст. головним предметом експорту. Про розмір цієї торгівлі свідчать скарби, які складаються з дорогоцінного східнього срібла та арабських диргемів. Диргеми надзвичайно зручні для датування знахідок, бо були чинні тільки за життя халіфа, при якому їх карбовано. Ці монетні скарби охоплюють добу від VII до VIII сторіччя нашої ери. Крім арабів, торгівля охоплювала Індію, а далі - Китай.
Волзький шлях проходив поза українською територією, але великі притоки Дніпра - Десна, Сейм, Сула, Ворскла, Псьол та інші - зв'язували Дніпро з Сіверським Дінцем, Доном, Волгою, Каспійським морем. Де волоком, де по річках, арабські купці потрапляли в басейн Дніпра, і свідками інтенсивної торгівлі з арабами залишалися великі скарби диргемів. На острові Ґотлянді знайдено 67 000 дир-гемів, в Києві - кілька знахідок по 2-3 тисячі диргемів у кожній, у Могилеві в одній знахідці - 1300 диргемів, у с. Копіївці Вінницької области - 500 диргемів і ін. Крім арабських монет, знайдено за-хідньоевропейські: французькі, німецькі, англійські та інші. Арабські письменники багато оповідали про слов'ян (українців), про торгівлю з ними. Вони писали, що українські купці приходили й до Багдаду, Закавказзя, навіть до Олександрії. Арабський письменник кінця VIII ст. Мохаммед бен Істак писав, що ці товари спрямовували до, Тегерану.
Той же письменник писав, що з Каспійського моря йшов інший шлях, який провадив на Слов'янське (Озівське) море рікою слов'ян (Дон), очевидно, на Україну.
У 846 році араб Ібн-Хурдадбег, завідувач пошти в Ірані, у своїй славетній "Книзі шляхів та царств" змальовував інтернаціональний характер торгівлі цієї доби. Імперія Карла Великого та його спадкоємців була зв'язана з імперією Танга, Китаєм. Шляхи вели через Райн, Дунай, Хозарію, Волгу, Каспійське море, осередню Азію, Самарканд. Купці, що йшли цим шляхом, розмовляли різними мовами: перською, грецькою (румійською), арабською, франкською, еспанською, слов'янською.
Важливий шлях був прокладений пізніше, коли арабська торгівля вже занепала. Це так званий "великий шлях з варяг у греки": з Чорного моря Дніпром, з верхів'їв Дніпра на верхів'я Західньої Двіни, р. Ловаттю на озеро Ільмень, Волховом на озеро Нево (Ладозьке), рікою Невою на Балтицьке море. Цей шлях зв'язував Візантію зі Скандинавією, південь з північчю. З Візантії везли дорогоцінні тканини, вино, ювелірні вироби, золотий посуд, приправи, овочі. Візантійська торгівля захоплювала широкі кола українського населення. В бідних похованнях знаходять кавалочки паволок, якими прикрашали одяг, кульчики, скляні намиста тощо.
Крім "великого шляху з варяг у греки" існували інші: Двін-ський - від Ризької затоки Західньою Двіною на Дніпро, Німанський - з Німана Прип'яттю на Дніпро. В Гродні був значний осередок, від якого збереглися могильники, рештки княжого палацу.
Одночасно з "шляхами з варягів у греки" існував шлях, який перетинав Україну з сходу на захід. Він ішов з Каспійського моря Волгою, волоком на Дін, Сіверським Дінцем, волоком до приток Дніпра - Сейму, Десни, або через Псьол, Ворсклу. Перетинаючи Дніпро, він вів на захід Прип'яттю або суходолом на Краків, Прагу, Ре-ґенсбурґ. Цим шляхом везли на захід східні товари, а з заходу - мечі, зброю, металевий посуд, полотно.
Так через Україну проходили дві магістралі, що сполучали північ з півднем, захід - із сходом, арабів та Візантію - із Скандинавією, Індію та Китай - з імперією Карла Великого.
Роля українських племен не була пасивною в цьому торговельному вирі. Вони не обмежувалися транзитною торгівлею, а вносили своє: насамперед - хутра, на які був однаковий попит і в Арабському халіфаті, і у Візантії, і в Західній Европі. Вони експортували мед та віск, на які був теж великий попит, бо мед ішов на всякі солодощі та питво, а віск - на освітлення церков та житла багатих людей. Поставляли вони й "челядь" - рабів.
РЕЛІГІЙНИЙ СВІТОГЛЯД УКРАЇНЦІВ
Релігійне життя українських племен було дуже складне. Перед запровадженням християнства кожне плем'я шанувало своїх богів і мало власні культи, але з процесом творення держави відбувається об'єднання цих богів. Головні були: Дажбог, бог сонця, Велес - бог худоби, Сварог, Хоре, Стрибог, Мокоша, Смарагд та інші. Згодом, коли наприкінці X ст. Володимир прагнув об'єднати всі українські племена, він встановив спільний для всіх культ Пе-руна.
З християнізацією України зникли відомості про головних богів поганського пантеону і залишилися тільки натяки на існування певних місць, де відбувалися ритуальні дії. Очевидно,були "капища" - на це вказують споруди з каменю біля княжого двору в Києві. С. Я. Грабовський пише, що було знайдено в Києві рештки великого храму, неподалік від Десятинної церкви. Він згадує і "культовий будинок" в Білгороді.
Наприкінці X ст., за відомостями, мало місце нищення "капищ". Збереглися де-не-де статуї богів. Статую Святовида, чи Світовида знайдено в р. Збручі. Вона мала 4 обличчя під однією шапкою. На нижчому ярусі були барельєфи жінок у хороводі та чоловіків у молитовних позах. Знайдено статую в с. Липиці біля Рогатина, з 4 головами. У с. Буші на Поділлі знайдено камінь з рельєфною постаттю людини з келехом. У Дрогобичі знайдено фрагмент каменя із зображенням голови та рук.
У релігійних віруваннях українців існували дві течії: обожнення природи в різних формах та культ роду. Для українця вся природа була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки та інші живуть,мовляв, у річках, болотах, у лісах і можуть приймати образ тварин. Рослини уявляли як живі істоти. У зв'язку з таким поглядом на природу існували різноманітні обряди, свята, пов'язані зі змінами весни, літа, осени, зими. Вони перейшли й до християнських свят у формі різних обрядів: коляди, щедрування, "маслениця", веснянки, гагілки, Купала тощо. У цих святах відбивається старовинний хліборобський та скотарський побут.
Другу групу становить культ роду. Цей культ заповнював усе життя. На кожному кроці відчувалася присутність предків, "дідів", зокрема під час народин, весілля, смерти.
Існувала віра в життя після смерти. Мерців палили або погребали, з ними покладали їжу, зброю. У
Loading...

 
 

Цікаве