WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорізька Січ у 18 столітті - Курсова робота

Запорізька Січ у 18 столітті - Курсова робота


Наприкінці 18-го століття, тут (у північній Таврії) оселилося чимало німців, що створили свої села, що називалися "колоніями". Так створилося етнічно різноманітне населення Новоросії.
Запорожцям фактично не було чого робити, а по-воєнному організована, нікому не підкорена, Січ, стала не тільки не потрібною, але і небезпечною.
З одного боку, Січ була надійним притулком для неспокійного елемента, що біг туди від часу кріпосницького ладу, що стабілізувався до того, Лівобережжя і Слободщини, до чого російський уряд не міг бути байдужим.
З іншого боку, запорожці всіляко перешкоджали заселенню порожніх земель, вважаючи їх "своїми" і, нерідко, зі зброєю в руках, виганяли нових поселенців і руйнували їхні села, що порушувало плани уряду.
З третьої сторони, нарешті, свавілля запорожців і прояв ними своєї власної ініціативи, приводили до постійних непорозумінь з Польщею і Туреччиною.
Запорожці не тільки приймали до себе втікачів із Правобережжя, тобто польських підданих, але й активно брали участь в опорі, що населення Правобережжя робило польсько-католицької агресії. Загальновідома, наприклад, активна, якщо не керівна, роль запорожців у "Коліївщині" - повстанні 1768 р. - і "Уманській різанині". Зрозуміло, Польща протестувала, а Росія змушена була вживати репресивних заходів проти запорожців, що тоді вважалися її підданими.
Крім Польщі, надлишок своєї енергії, не зайнятої ніякою працею, у пошуках військового прибутку, запорожці направляли і проти турків, майже безперервна роблячи набіги на її територію, усупереч прямим заборонам російського уряду, що знаходився у зв'язках з Туреччиною, Як відомо, безпосереднім приводом для виникнення війни Росії з Туреччиною в 1768 р., був напад і розгарбування запорожцями міста Голти.
Значно змінився, у 18 столітті, і склад Січі, яка була в 17 столітті "школою лицарства" і центром національно-визвольної боротьби, куди прагнула і молодь кращих прізвищ і непохитних ідейних борців за народ зі старшого покоління. Молодь вищих класів і культурного шару Правобережжя була ополячена і покатоличена, а молодь Лівобережжя і Слободщини швидко входила в загальноросійське життя і створювала кар'єру в рядах загальноросійської армії й адміністрації.
Мети, до яких прагнуло населення України-Русі в епоху визвольної боротьби за звільнення від польсько-турецько-татарської агресії, минулого, в основному, досягнуті, а тому й у старшого покоління не було причин прагнути в Запорізьку Січ, як це було раніш.
Поповнення в Січ тепер йшло, головним чином, за рахунок байстрюків від фортечного режиму й усе менше і менше ставало серед запорожців людей, здатних зайняти командні посади. Сильно упала колись залізна дисципліна. Окремі загони запорожців ("ватаги") часто діяли на свій ризик і страх, не тільки без схвалення Кошового отамана, у всупереч його прямій забороні. "Ватаги" ці проникали на турецьку територію або турецькі-турецьке-турецький-польсько-турецьку (південне Правобережжя), грабували і викликали неприємні для російського уряду пояснення.
Правда, під час тривалих воєн з Туреччиною, що вела Росія в третій чверті 18-го століття, запорожці незмінно приймали в них участь, діючи або в складі регулярної армії або, як партизани; але, у мирні періоди, російський уряд, крім неприємностей від них нічого не мало.
3.6 Ліквідація Січі
Тому поступово дозріло рішення Запорізьку Січ ліквідувати, що і було приведено у виконання.
5 червня 1774 р. російські війська, повертаючи після переможної війни з Туреччиною, оточили Січ і висунули вимогу розселитися і, або служити в армії, у так званих "пикинерських" полках, або вибрати собі професію, і стати хліборобами або ремісниками-міщанами. Після недовгої наради запорожці скорилися, здали зброю і січову скарбницю, а зміцнену Січі минулого, через непотрібність було зруйновано.
Так закінчила своє, більш ніж 200-літнє існування Запорізька Січ, що зіграла, у свій час, величезну роль у боротьбі України-Русі з польською і татарсько-турецькою агресією.
Частина запорожців утворила два "пикинерських" полки, що ввійшли до складу російської армії, частина розселилася і зайнялася мирною працею, а частина (яким було не по душі ні перше, ні друге заняття) невеликими групами, під видом відходу на рибні промисли, пробралася на турецьку територію і заснувала, біля Очакова, нову Січ. По російських джерелах, цих нових січовиків було біля 4.000, по сепаратистичним твердженнях - до 7.000. (Знаючи соціальну структуру Запорожжя, треба думати, що ці що пішли, в основному, були "сірома" (бідняки), не зв'язані ніяким майном.
Довідавшись про це, Російський уряд, виселив на північ і заточив в монастирі колишніх вождів запорожців: кошового Кальнишевського, суддю Головатого і писарі Глобу, тому що не був в них упевнений і побоювався, що й інші запорожці підуть за зниклими в Туреччину. Кальнишевський довго знаходився в Соловецькому монастирі і вмер там у 1803 р., 112 років від роду. У посиланні, у північних монастирях, закінчили свої дні і Глоба і Головатий.
Причина посилання цих вождів Запорожжя дотепер залишається незрозумілою і, можливо, це було помилкою уряду. Важко припустити, щоб, особисто дуже багаті люди: Кальнишевський, Головатий і Глоба, могли зважитися на відхід у Туреччину, причому б вони утрачали усе своє майно.
Від Туреччини ж Росія зажадала повернути запорожців, але ні турки, ні запорожці на це не погоджувалися. Тоді Туреччина, не бажаючи мати цей неспокійний елемент поблизу російської границі, уступаючи бажанням Росії, наказала їм перебратися на устя Дунаю, визнала їхній офіційно своїми підданими (1778 р.) і дозволила заснувати Січ і жити і промишляти вільно, а за це служити султанові "піше і конно".
Розпорядженням султана запорожці не були задоволені і серед них почалося шумування. Одна частина рушила в Росію і вступила в знову сформоване в 1783 р. "Чорноморське козаче військо", що, з доручення Потьомкіна, очолили колишні запорізькі старшини: Антон Головатий, Захар (Харько) Чепига й інші, і зібрали близько 17.000 козаків.
Згодом ця військо, що особливо відрізнилося у війні Росії з Туреччиною в 1793 р. було переселено на устя Кубані і поклало початок Кубанському козачому війську, що існувало до революції 1917 р.
Друга частина, одержавши дозвіл Австрійського Імператора, переселилася в Австро-Угорщину й осіла на нижньому плині ріки Тісси. Ця група (яка, за словами Грушевського, складалася з 8.000) затрималася в Австрії не довго і незабаром розсипалася і розбрелася. Одні повернулися в Росію, інші направилися в, призначені султаном, для поселення місця за Дунаєм.
3.7 "Задунайська Січ"
Третя частина виконуючи веління султана, переселилася в гирла Дунаю і біля міста Дунайця заснувала Січ, вигнавши донських козаків, що жили там, "некрасовців", що, у свій час, не бажаючи підкоритися урядові, бігли з Росії.
"Задунайська Січ" проіснувала до 1828 р. Жилося, козакам там, за словами Грушевського, добре, тільки "мучила совість запорожців, що приходиться допомагати бусурманам воювати
Loading...

 
 

Цікаве