WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Пам'ятний знак на честь Козацької фортеці - Реферат

Пам'ятний знак на честь Козацької фортеці - Реферат

посіву, матеріалами для будівництва житла та фортеці. Це, однак, не було виконано.
У 1641 році сотник Мотора розпочав піклування про переселення кодацької сотні на територію козацького Сибірського Війська. Чи всю кодацьку сотню повів з собою Семен Мотора в Сибірське Військо, чи якусь його частину, не відомо. На під-ставі топонімічних пам'яток, які залишилися на шляхах Семена Мотори, можна здогадуватися, де він пройшов з загоном відданих йому земляків. Справді, на Далекому Сході та на Далекій Півночі вражає в топоніміці велика кількість назв: "Варварина сопка", "Варварина могила", "Варварині груди", "Розпадок Варвари" тощо...
Місцеві легенди розбігаються в тлумаченнях цих назв. З приводу "Варвариної сопки", що в західному крилі Ванданського перевалу, який пере-тинає залізниця Волочаєвка -Комсомольськ, нігедали додержуються думки, що "нігедалка Варвара Сотник убивала хунхуза, хунхуза убивав Варвару...". Трохи іншого переконання гольди, що меш-кають між притокою Буреї річки Яурін та південним кордоном Якутії. Про "Варварину могилу" на західному схилі пологої безіменної сопки, кіло-метрів за 40 на північ від річки Яурін, вони ка-жуть, що "гольдка Варвара Кодак нищила хунху-зів, за що хунхузи знищили її..." А якути, які господарюють на території між правими притока-ми Індігірки - Нерою та Мома, - цілком певні, що їхні "Варварині сопки" та "Варварині моги-ли" - то пам'ятники видатній якутці Варварі Моторі - доньці якутського князя Кангаласького, яка сміливо боролася з ворогами якутів. На що уссурійські та амурські козаки твердили: "Не вірте їм - вони люди темні. Варвара - козачка. Самі подумайте, чи могла б ото дикунська дівка так хоробро змагатися з хунхузами?..", але тут же додавали (в станиці Чернігівці близько Іману) - "то козачка Уссурійського Війська", а в станиці Полтавці (біля Благовєщенська) - "то козачка Амурського Війська"...
Ім'я Семена Мотори увійшло в історію географічних відкриттів на Далекому Сході. 23 квітня 1650 року загін Семена Мотори дійшов до Анадирського острогу - зимовища Семена Дежньова, де обидва вони вирішили "государеву службу слу-жить вместе". На протязі 1650 -1652 років Дежньов разом в Моторою ходять на пошуки річки Пенжини (1650), лаштують походи в верхів'я Анюю на ходинців (1651) та на анаульського князька Мекерку (1652), в бою з загоном якого й поклав голову Семен Мотора...
Але повернемось до Кодака. Придушивши селянсько-козацьке повстання, польські пани поспішили з відбудовою Кодацької фортеці. Будівництвом відновлюваної фортеці керував інженер Фрідріх Гектант, який до цього спорудив укріп-лення у Львові, Городищі, Хмільнику та інших містах. Нова фортеця стала майже втричі більше попередньої. Залогу фортеці вирішено було поси-лити. У липні 1639 року відбудова Кодака була закінчена. За повідомленням польського шляхтича Б. Машкевича, на високих валах були встановлені гармати.
Фортеця посилено охоронялася. Перед заходом сонця ворота зачинялися, міст через рів з водою піднімався, і нікого не пускали на-віть у разі крайньої необхідності. Ночами по валах ходили дозори на чолі з вартовими офіцера-ми. В трьох кілометрах від фортеці на самому високому місці була збудована височенна вежа, з верхівки якої було видно на 50 - 60 кілометрів навколо. Біля підніжжя вежі завжди вартував кінний загін. Як тільки дозорець на вежі когось помічав - відразу відряджалось кілька вершників, аби його спіймати. Кінні патрулі регулярно об'їздили навколишні балки.
Губернатором Кодака коронний гетьман призначив шляхтича Яна Жолтовського, а комендантом - свого племінника Адама Конецпольського. Обидва вони вважалися досвідченими офіцерами, бо тільки що повернулися з-за кордону, де бага-то років служили у військах католицької ліги, що воювала тоді проти шведів та німецьких про-тестантських князів (Тридцятилітня війна 1618 - 1648 років).
Згідно з інструкцією, спеціально виробленою для губернатора, він мусив постійно піклуватися про зміцнення фортеці: щороку підвищувати вал на лікоть на всьому протязі, використовуючи для цього затриманих і полонених; слідкувати за тим, щоб за пороги не було пропущено жодної душі, крім тих, які везли продовольство реєстровцям, що залогою стояли коло Січі. Офіцери мусили ре-гулярно проводити з жовнірами військові заняття. Після побудови фортеці для її огляду сюди прибув сам коронний гетьман Станіслав Конецпольський. По дорозі він до свого почту приєднував багато панів, представників влади і навіть стар-шину реєстрових козаків. Останнім треба було про всяк випадок показати зростання могутності ко-ролівства.
Так в оточенні Конецпольського опинився і чигиринський сотник Богдан Хмельницький. За-лишившись задоволеним грізним виглядом фортеці, польський коронний гетьман висловив дум-ку, що тепер фортеця неприступна. Висловлюючись так, Конецпольський мав на увазі перш за все поглузувати з старшини реєстровців. Сотник Богдан Хмельницький, роблячи вигляд, що він не помітив зловтіхи вельможного пана, ніби ненаро-ком зауважив по-латині: "Рукою створено - рукою руйнується".
Перемігши у війні 1637-1638 років, польська влада була переконана, що тепер Україна назавж-ди приборкана, а Запорізька Січ - центр боротьби українського народу проти соціального та чу-жоземного гніту - ізольована і втратила своє значення. Але пани помилились. Усі заходи з Кодацькою фортецею, з репресіями, з посиленням залог в містах України дали польським панам "золотий спокій" всього на десять років. Ці роки принесли українському народу тяжкі страждання. А затишшя те було перед грізною бурею.
Уже в жовтні 1647 року польська адміністрація на Україні була повідомлена про існування "змо-ви" серед реєстрових козаків. Тоді ж до комен-данта Кодака дійшли чутки, що "сотник Хмельницький бунтує козаків". Для перевірки цих чу-ток з фортеці було послано ротмістра Радилінського. Зібравши агентурні відомості, Радилінський підтвердив правдивість інформації.
Польська влада не могла довіряти не тільки реєстровцям, але й найманим німецьким рейтарам та своїм власним драгунам. Нерідко траплялося, що ті та інші тікали з Кодацької фортеці на ЗапорізькуСіч. Так, наприклад, втікачами з Ко-дацької фортеці були: у 1645 році - вахмістр Вітольд Юркевич і драгун Степан Подобайло, у 1646 році - рейтар Венцер Ротмайстр, а в 1647 році - навіть лейтенант німецьких ландскнехтів Рудольф Бенедікс. (Через кілька років Подобайло став полковником у козацькій армії Богдана Хмельницького.)
У січні 1648 року розпочалася Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
Події вже перших місяців повстання не минули Кодака, що не дивно, адже це був важ-ливий стратегічний пункт на Запоріжжі, а крім того, і добрий орієнтир у безкраїх придніпровських степах. В інформації, отриманій росій-ським воєводою С. Болковським у лютому 1648 року, згадується, що кримські й ногайські тата-ри вийшли в степ і стоять на Очаківському шляху напроти Кодака.
На залогу Кодака покладав певні надії у при-душенні розпочатого Хмельницьким повстання новий коронний гетьман Микола Потоцький. У лютому 1648 року, наказуючи полковнику Ка-нівського реєстрового полку разом з полковника-ми Чигиринським та Переяславським рушити на Запоріжжя для придушення повстання, Пото-цький наголошував, що до цих військ приєднаються також 200 драгунів з Кодацької залоги. Цікаво, що за чутками, які поширювалися на Україні у травні 1648 року і знайшли відобра-ження у відписці воєводи Плещеєва, п'ять тисяч реєстровців були надіслані Потоцьким до Кодака і саме тут довідалися про перемогу повстанців під Жовтими Водами. Тоді ж поширилися чут-ки про взяття військами Хмельницького Кодака і страту захопленої залоги. Ця інформація не відповідала дійсності, але вірно те, що вже тоді, у травні, Хмельницький вжив певних заходів щодо фортеці. Зв'язати сили повстанців облогою Ко-дака після Жовтоводської битви було б явною
Loading...

 
 

Цікаве