WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення - Реферат

Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення - Реферат

повстанням і очолити його.
Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став очевидним, коли, рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри, він із жменькою прихильників у січні 1648 р. втікає на Запорізьку Січ. За короткий час він здобуває підтримку запорожців, виганяє із Січі польську залогу й добивається гетьманства.
Більше року до втечі на Січ він планував повстання й заручався підтримкою прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв`язує цю проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків - кримських татар і на допомогу козакам на чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. Навесні 1648 р. попереджені про дії Хмельницького поляки послали на південь військо, щоб придушити повстання ще в зародку.
3. Що робило початок Визвольної війни необхідним, а що можливим?
У середині XVII ст. надзвичайно ускладнилась соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба. Основний польський порт Гданськ з 1583 по 1648 р. у 2,5 рази збільшив вивіз зерна. Орієнтація на внутрішній та зовнішній ринок, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств. Вони перетворюються на фільварки (виробництво, засноване на щотижневій панщині, та переробка сільськогосподарської продукції з чіткою ринковою орієнтацією). В основі цієї трансформації лежали два взаємопов'язані процеси - зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва. Польські та полонізовані українські феодали намагались збільшити свої прибутки шляхом посилення експлуатації селян. Особливо зростає панщина в районах, сполучених із зовнішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на Волині вона досягла 5-6 днів на тиждень. Паралельно невпинно зростали натуральні та грошові податки. За оцінкою очевидця Г.Біплана, багатьом селянам в Україні у цей час жилось "гірше, ніж галерним невільникам". Справді, влада пана була безмежною - він за своїм бажанням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити.
Помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, фільварково-панщинна система одночасно гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, які зароджувалися у багатьох галузях промисловості, крім того, вона заважала формуванню єдиного ринку України.
Потерпали українські селяни і від здачі феодалами своїх маєтків в оренду. Лише у 1616 р. більше половини українських земель, що належали Польщі, орендувалися єврейськими підприємцями, які, маючи на меті у короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі.
У складній ситуації в цей час опинилось і міщанство, особливо в тих містах, які знаходились у приватній власності феодалів. Воно повинно було виконувати повинності та сплачувати податки - чинш (по 20-30 грошів з "диму"), церковну десятину та ін. Хоча на початку ХVII ст. більшість міст України користувалася Магдебурзьким правом, це самоврядування постійно обмежувалось. Війтів, як правило, призначав польський уряд, а не обирали міщани. Спираючись на право безмитного вивозу своїх товарів та на цілу низку монополій на виробництво та переробку різних видів продукції, феодальна знать досить успішно конкурувала з жителями міст у торговельно-промисловій сфері.
Незадоволене своїм становищем було і заможне реєстрове козацтво, яке було проміжним станом між шляхтою і селянством. Як і шляхта, за виконання військової служби козаки звільнялись від кріпацтва та панщини, тобто користувались індивідуальною свободою. Разом з тим вищі козацькі верстви завжди бажали володіти закріпаченими селянами і мати рівні права зі шляхтою. На середину 17 ст. авторитет, вплив, активність та слава козацтва зростали, а права дедалі більше обмежувались.
У середині 17 ст. критичним було становище і в політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що насувалась. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила до тієї межі, за якою він мусив зійти з історичної сцени як самостійний суб'єкт. Намагаючись прискорити хід цього процесу, польська сторона у цей час посилила національно-релігійне гноблення. Спираючись на католицизм, польські магнати здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Одним з основних інструментів окатоличення в їх руках стала уніатська церква, яку активно підтримувала римська курія. Папа Уран VIII (1623-1644 рр.) у своїх листах до керівництва Речі Посполитої неодноразово закликав сприяти поширенню унії та фізично знищувати її противників. Один за одним в українських землях виростали костьоли, кляштори (монастирі), колегіуми та школи єзуїтів, а паралельно дедалі більшого поширення набував процес передачі, захоплення або руйнації православних культових споруд, утисків православних за їх віру, переслідування української мови та поширення українських книг.
У ході селянсько-козацький повстань першої половини 17 ст. український народ накопичував воєнний досвід, зростала його національна самосвідомість, посилювалась єдність козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формувалась психологічна готовність боротись до переможного кінця.
Серед причин, що робили можливим початок війни, було посилення і розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка на той час була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної держави.
4. Перші перемоги.
Усередині квітня 1648 р. на Жовтих Водах, по дорозі на Січ впевнений у своїй перемозі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об`єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня після тривалого бою, під час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч повсталих на допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито. Вражені звісткою про поразку й переконані підісланим козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головних сил Марцін Каліновський та Міколай Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати долаючи багато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку ( козацькі сили зросли до 15-тисяч, без врахування татарської кінноти ) і знову зазнали поразки. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам мало було нещасть, за шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV. Річ Посполита раптом втрачає короля, командирів і армію.
ПеремогиХмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули українців. Спочатку на Право- , а
Loading...

 
 

Цікаве