WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зародження і розвиток капіталізму на Україні. Соціально-економічні зміни - Реферат

Зародження і розвиток капіталізму на Україні. Соціально-економічні зміни - Реферат

Росії тим, чим для Англії була Ірландія, яка
нещадно експлуатувалася, не отримуючи нічого натомість".
Як же примирити факт експлуатації України з її промисловим розвитком?
У 1928 р. Михайло Волобуєв, російський комуністичний економіст на Україні,
пояснював це так. Україна, казав він, не являє собою "азіатський" тип колонії -
бідної, без власної промисловості, ресурси якої імперія, що її експлуатує, просто ви-
качує; вона скоріше належить до "європейського" типу колонії, тобто є промислове
розвинутою країною, яку позбавляють не стільки ресурсів, скільки її ж капіталу і по-
тенційних прибутків. Головним винуватцем цього, на його думку, була Росія, а не
західні капіталісти. Цей капітал перекачувався з України у досить простий спосіб:
імперська політика ціноутворення створювала ситуацію, коли вартість російських
готових товарів була надзвичайно високою, в той час як ціни на українську сировину
лишалися низькими. Внаслідок цього російські виробники готових товарів мали
більші прибутки, ніж кампанії з видобутку вугілля та залізної руди на Україні, капі-
тал же накопичувався на російській Півночі, а не на українському Півдні. Так
економіку України (що, як наголошував Волобуєв, була виразним автономним ці-
лим) позбавляли потенційних прибутків і змушували слугувати інтересам росій-
ського центру імперії.
Розвиток міст. У XIX ст. також відбувалися великі зміни в містах України, тем-
пах їхнього розвитку й територіальному розміщенні. До 1861 р., за винятком таких
швидко зростаючих чорноморських портів, як Одеса, міста розвивалися мляво.
У невеликих і середніх містах Лівобережжя, як Полтава, Ромни, Суми та Харків,
численні торгові ярмарки, якими цей край славився, сприяли деякому збільшенню
населення. На Правобережжі розвиток міст відбувався трохи швидше, завдяки
припливу євреїв у такі осередки торгівлі й ремесел, як Біла Церква, Бердичів та Жи-
томир. Більшість міського населення України (яке становило 10 % усього населен-
ня) проживала у містах, що за кількістю мешканців не перевищували 20 тис. Лише
Одеса мала понад 100 тис. жителів.
Докорінні зрушення стали відбуватися у другій половині століття, зокрема між
1870 та 1900 рр., коли різко зросли темпи розбудови міст, особливо великих.
У 1900 р. на Україні виділялося чотири великих центри: Одеса - квітуче торгове
й промислове місто, населення якого сягнуло 400 тис.; Київ - центр внутрішньої
торгівлі, машинобудування, адміністративного управління та культурного життя, що
налічував 250 тис. мешканців; Харків - 175-тисячне місто, в якому зосереджувалися
торгівля й промисловість Лівобережжя, і Катеринослав - промисловий центр
Півдня, населення якого за кілька десятиліть виросло з 19 до 115 тис.
Цьому зростанню великою мірою сприяли більша рухливість селянства після
1861 р., розвиток промисловості й торгівлі та особливо - будівництво залізниць.
Із розвитком великих міст стали занепадати менші, й на зламі століть міське насе-
лення зосереджувалося переважно у великих центрах. Однак усе це ще не означало,
що Україна швидко урбанізувалася. Зовсім ні. Разом із населенням міст множилося
число сільських мешканців. У 1900 р. лише ІЗ % усього населення України було
міським (у Росії ця цифра сягала 15%), що навіть не наближалося до показників
таких західноєвропейських країн, як Англія, де в містах проживало 72 % насе-
лення.
Виникнення пролетаріату. З прискоренням економічного розвитку відбувалися
й значні соціальні зміни. Найважливішою з них була поява нового й ще відносно не-
численного класу - пролетаріату. На відміну від селян пролетарі (або ж промислові
робітники) не мали засобів виробництва. Вони продавали не свої вироби, а власну
робочу силу. Працюючи на великих і складних підприємствах, промислові робітники
були^ більш обізнаними й досвідченими, ніж селяни. Перебуваючи на величезних
заводах із тисячами своїх товаришів вони швидше розвивали в собі почуття колек-
тивної свідомості та солідарності. Й, що дуже вагомо, високоорганізована, взаємо-
залежна за своєю природою праця сприяла їхньому легшому, ніж у селян, згурту-
ванню.
На відміну від Росії, де з XVIII ст. кріпаків зобов'язували працювати на фабриках,
на Україні промислові робітники з'явилися у помітних кількостях лише в середи-
ні XIX ст. Спочатку чимало з них були зайняті на виробництві харчових продуктів,
особливо на величезних цукроварнях Правобережжя. Але величезна більшість ро-
бітників цукроварень не була пролетарями у справжньому значенні слова, оскільки
працювали вони сезонно, а в позасезонний час поверталисядо своїх сіл обробляти
власні наділи. Напівселянська, напівпролетарська природа цих трударів була явищем
типовим для переважної частини імперії, але особливо - для робітників україн-
ських цукроварень.
Справжніми пролетарями фактично були робітники важкої промисловості, тобто
шахтарі Донбасу та гірники Кривого Рога. Найбільший відсоток тут складали ті,
чиї батьки й діди теж працювали у промисловості. І все ж багато хто навіть із них
і надалі зберігав зв'язок зі своїми селами. У 1897 р. загальне число промислових ро-
бітників України сягало близько 425 тис., причому майже половина з них зосереджу-
валася у важкій промисловості Катеринославської губернії. З 1863 р. їхня чисельність
зросла на 400 %. Однак промислові робітники все ще складали лише 7 % робочої
сили, а пролетаріат лишався у селянському морі невеликою меншістю.
Умови праці в промисловості України, як і в усій Російській імперії, були, за євро-
пейськими стандартами, просто жахливими. Навіть після введених урядовими за-
конами 1890-х років поліпшень робочі зміни нерідко тривали по 10, 12 чи 15 годин.
Технічної безпеки чи медичного обслуговування практично не існувало. А платня
(що майже цілком витрачалася на їжу та злиденне житло) середнього робітника
на Україні становила лише малу частку того, що отримував його європейський ко-
лега. Не дивно, що дедалі частішими ставали страйки та інші сутички між робітни-
ками і підприємцями.
Інші соціальні зміни. Великі зрушення відбулися і в середовищі інтелігенції -
ще однієї новосформованої групи. Промисловий розвиток, зміни в суспільному
устрої, модернізація юридичних установ, поява земств викликали гостру потребу
в освічених кадрах. Уряд реагував на це, засновуючи більше професійних і технічних
шкіл. На Україні число студентів зросло з 1200 у 1865 р. до 4 тис. в середині 1890-х ро-
ків. На 1897 р. налічувалося близько 24 тис. осіб, що мали ту чи іншу форму вищої
освіти. Змінилося також соціальне походження інтелігенції. На початку століття ве-
личезну її більшість становили дворяни. Але у 1900 р. лише 20-25 % походило з дво-
рян чи найбагатших верств; решту переважно складали сини міщан, священиків і
різночинців. Проте вихідці з селян і робітників усе ще рідко траплялися в університе-
тах, в основному через брак належної підготовки. З відкриттям вищих навчальних
закладів для жінок вони також почали вливатися в середовище інтелігенції. Швидко
зростало число таких фахівців, як інженери, лікарі, юристи, вчителі. Отож, спираю-
чись на дедалі ширшу соціальну базу, інтелігенція виходила в авангард модерні-
зації.
Порівняно з суспільствами Західної Європи Російську імперію взагалі й Україну
зокрема характеризувала така соціологічна аномалія: буржуазія тут була настільки
нечисленною й нерозвинутою, що не мала помітного
Loading...

 
 

Цікаве