WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зародження і розвиток капіталізму на Україні. Соціально-економічні зміни - Реферат

Зародження і розвиток капіталізму на Україні. Соціально-економічні зміни - Реферат

землі
Тихоокеанського узбережжя Росії. Це було виразним свідченням того, на що готові
були українські селяни, аби отримати землю.
Розшарування селянства. Попри загальне безпросвітне становище селян деякі
з них, як водиться, хазяйнували краще за інших. Унаслідок цього майнове розша-
рування між селянами стало помітнішим після реформи. Соціально-економічна
структура українського (як і російського) села в сутності відповідала знаменитому
вислову Олдоса Хакслі про те, що люди звичайно діляться на вищих, середніх та
нижчих. Українське селянство згодом стало складатися з відносно багатших, яких
називали куркулями; господарів середнього достатку, тобто середняків; та бідних се-
лян, або бідняків.
Завдяки поєднанню натужної праці, ініціативності, землеробського таланту з
(що досить часто траплялося) експлуатацією односельців близько 15-20 % селян
удалося збільшити наділи й накопичити .деякі багатства, в той час як інші дедалі
глибше погрузали у злиднях. Шлюби в межах своєї верстви допомагали куркулям
збільшувати й протягом наступних поколінь утримувати свої володіння. Середній
представник цієї верстви мав від 65 до 75 акрів землі, кілька коней та сільськогоспо-
дарську техніку. Вони часто наймали батраків і вели комерційне сільське господар-
ство. Услід за Леніним радянські вчені особливо гостро засуджували цих селян,
розглядаючи їх як сільську буржуазію та експлуататорський клас. Проте багато за-
хідних учених застерігають від перебільшення соціально-економічних розбіжностей
між куркулями та іншими селянами. І хоч куркулі й справді експлуатували бідніших
земляків, а ті часто їх ненавиділи і заздрили їм, куркулі вважали себе й продовжу-
вали лишатися в очах інших селянами, які не мали жодного відношення до міщан чи
дворян. А біднота мріяла не про ліквідацію куркулів, а про те, щоб самим стати та-
кими.
Середня верства селян була відносно великою і складала близько 30 % сіль-
ського населення. Середнякові звичайно належало 8-25 акрів землі, чого виста-
чало на те, щоб прогодувати родину. До того ж середняки часто мали кілька коней
та кілька голів худоби. Дуже рідко вони могли купити собі якусь сільськогосподар-
ську техніку. Такі міцні й працьовиті середняки, з їхніми чепурними біленькими ха-
тами, що самим своїм виглядом наче говорили про гордість господаря своєю влас-
ністю й незалежністю, були особливо поширеними на Лівобережжі.
Але куди численнішими були бідняки. Складаючи близько половини усього се-
лянства, вони або взагалі не мали землі, або ж займали всього кілька акрів, недостат-
ніх для того, аби прогодуватися. Щоб не вмерти, бідняки наймалися до багатших
селян та поміщиків чи вирушали на пошуки сезонної праці. Сім'я могла збідніти з різ-
них причин. Часто такі нещастя, як хвороба, смерть чи природні лиха, змушували
селян продавати частину, а то й усю свою землю, позбавляючи себе таким чином на-
дійної економічної бази. Часом вони вичерпували свої ресурси внаслідок недбалого
господарювання. Нерідко лінощі та пияцтво доводили сім'ю до краю катастрофи.
В усякому разі, зі зростанням і так великої кількості бідняків у зовні мирному селі
стали зростати напруженість та невдоволення. Тому багато спостерігачів вважали,
що коли в Російській імперії і вибухне революція, то почнеться вона на селі.
Економічний занепад дворянства. Попри щедрі земельні наділи, фінансову під-
тримку уряду й цілий ряд переваг та привілеїв дворянство також стрімко занепада-
ло в період після 1861 р. Причина цього крилася головним чином у тому, що поміщики
не вміли перетворити свої маєтки на прибуткові комерційні підприємства. Замість
вкладати гроші в техніку, вони витрачали їх на розгульне життя; призвичаївшись до
дармової кріпацької праці, вони не здатні були наймати собі допоміжну силу; а не-
обхідних для успішного господарювання дисципліни, ініціативності та працьовитості
багато дворян просто не знали.
Щоб вирішити свої фінансові проблеми, дворяни брали позички. У 1877 р.
близько 77 % дворян мали великі борги, а тому багато з них продавали землі під-
приємливим куркулям. Відтак між 1862 та 1914 рр. дворянські землеволодіння на
Україні зменшилися на 53 %. Однак це не стосувалося Правобережжя, де надзвичай-
но багаті польські магнати могли легше долати труднощі і утримувати свої вели-
чезні маєтки.
Доля дворянства свідчила про те, що традиційна еліта на Україні, як і в усій імпе-
рії, поступово відходила у небуття. Продавши свої землі, дворяни переїздили до міст,
де ставали чиновниками, офіцерами чи представниками інтелігенції. Втім, вони й на-
далі користувалися великими суспільними перевагами, і в їхніх руках аж до 1917 р.
перебувала більшість орних земель. Але дні дворянства як класу, що вже не мав вла-
ди над селянством і поступово втрачав контроль над землею, були полічені.
Комерційне сільське господарство. Як не парадоксально, хоч українське село
терпіло від застою і занепаду, його роль як "європейської житниці" продовжувала
зростати. Це відбувалося завдяки тому, що невеликому прошарку дворянства разом
із підприємцями з інших класів удалося, всупереч загальним тенденціям, перетво-
рити свої маєтки на великі агропідприємства, що постачали продукти на імперський
та закордонний ринки. Ненормальність цього становища вловив імперський міністр
фінансів Вишнеградський, котрий зауважив: "Недоїмо, але вивеземо!"
Однак експорт продуктів харчування мав обмежений і місцевий характер. У ньо-
му брали участь лише деякі регіони України й відносно невеликий відсоток насе-
лення. Центром комерційного землеробства на початок XIX ст. стали степові її час-
тини з відкритими землями й легким доступом до чорноморських портів. Ще навіть
до звільнення селян землевласники регіону активно збільшували посівні площі, вкла-
даючи капітал у техніку й використовуючи найману працю. Після 1861 р., коли на-
явна робоча сила зросла й стала рухливішою, а комунікації - досконалішими,
Україна взагалі й степові регіони зокремазбільшували виробництво продуктів хар-
чування швидше, ніж решта імперії. На початку XX ст. 90 % основного експортного
продукту імперії - пшениці - припадало на Україну. Тут збирали 43 % світового
врожаю ячменю, 20 % пшениці та 10% кукурудзи.
Проте не пшениця була головною товарною культурою на Україні. Цю функцію
виконували буряки - основна сировина для виробництва цукру для імперії та ве-
ликої частини Європи. В усій Європі важко було знайти землі, які краще, ніж Право-
бережжя, задовольняли б потреби широкомасштабного вирощування цукрових бу-
ряків, що глибоко вкорінилося тут до 1840-х років. Як і належало чекати, найбіль-
шими цукроварнями володіли такі польські роди, як Браницькі та Потоцькі. До
"цукрових баронів" Правобережжя належали також росіяни,- наприклад, сім'я
Бобринських; українці - Терещенки, Симиренки та Яхненки, а також євреї - Брод-
ські та Гальперіни. Водночас цінною товарною культурою на Лівобережжі був тютюн,
який покривав 50 % усього виробництва в імперії. По обидва боки Дніпра пошире-
ною й прибутковою галуззю господарства стало виробництво горілки. З огляду на та-
кий вирішальний вклад в економіку імперії не дивно, що Україну вважали її не-
віддільною частиною.
ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ
Зі скасуванням кріпацтва нарешті відкрився шлях до модернізації та індустріа-
лізації господарства. На цей шлях уже стали кілька країн Європи та Америки,
Loading...

 
 

Цікаве