WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Слобожанщина - історія розвитку - Курсова робота

Слобожанщина - історія розвитку - Курсова робота

збільшилося. Це все було початком того нового обличчя, котре прийняв Харків пізніше. У 1732 р. се був український город і з національного, і з соціального боку. Більш 90 % населення було українського. Першемісце займав козачий стан. Козаки були власниками більшості міських подвір'їв та будинків За ними йшли українські ремесники - се теж був сталий мінський стан, котрий тримав у своїх руках потрібне для усіх рукомесло. Ремесники теж проживали у власних будинках. І козацтво, й цехові містилися тоді у Харков не на підварках, а у самому місті, навіть у його центрі, на теперішніх центральних вулицях.
Цікаво, що й вулиці тодішні діставали свої назвиська від сих простих козаків та ремесників. Не кажучи вже про такі вулиці, як Римарська, Чоботарська, Коцарська, Кузнечна (вони були названі так по ремеслах), ми маємо ще такі назвиська харківських вулиць у 1724 р. в Соборній парахвії: вулиця пана полковника Квітки у замку, вулиця пана судді (Квітки), вулиця Сотницька (пана сотника), Бесідина (де жив Бесідин), Михайла Дрикги (де жив Дрикга), Сушкова (де жила Сущиха), Макс. Писаря (де жив М, Писарь), Сем. Богодуховського (де жив Сем. Богодуховський), Синицького (де жив Синицький), Єнощина (де жив Єноха), Борисенкова (де жив пушкар Борисенко), Пістунова (де жив Пістун), Гребеникова (де жив Гребеник), Куликівка (де жив Кулик), Шаповалова, Чайчина вулиця над ярком; усього 20 вулиць в центрі.
У Миколаївському приході було 6 вулиць: над ярком Щаповалова (де жив Шаповал), Карабутова (де жив Карабут), Бибикова (де жив Бибик), Шеметова, Калебердина (де жив Калеберда).
У Вознесенському приході - дві вулиці - Шапранівська (де жив Шапран), Чугаївська (де жив Чугай).
У приході Покровського монастиря - одна вулиця Пищальчина (де жив Пищалко).
У Рождественському приході - 5 вулиць: Москалівка, Шилова (де жив Шило), Пробита, Довгалівка, Безсалівка.
У Троїцькому приході 6 вулиць: Назарцева (де жив Назарець), Клименкова (де жив Клименко), Гунченкова (де жив Гунка), вулиця добродія Сізіона (де жив Сізіон), Юрченкова (де жив Юркевич).
У Михайлівському приході - 4 вулиці: Кулиничина (де жив Кулинич), Корсуновська, Золотарева (де жив Золотаренко), Верещаківська.
У Воскресенському приході 8 вулиць - Дехтярева, Котлярова (де жив Котляр), Мильникова (де жив Мильничка), Онопрієва (де жив Онопрій Різник), вулиця до Меркула (де жив Меркул), Склярева (де жив Скляр), Крохмалева (де жив Крохмаль), Миргородовська.
У Дмитріївському приході - 5 вулиць: їв. Турчина (де жив Турчин), Вас. Титаря (де жив Титарь), Як. Котки (де жив Котка), їв. Кривого (де жив Кривий), Вас. Котляра (де жив Котляр).
У Благовіщенському приході - 4 вулиці: Бережна, Помазанова, Опанасівська (де жив Панасенко), вулиця Чорного Івана.
Як бачимо, українсько-демократичний зміст населення Харкова одбився навіть у назвиськах його вулиць. Таким же українським демократичним був і склад його домовласників. У самій багатій аристократичній частині теперішнього Харкова - у приході соборному - бачимо окрім самої маленької купки козацької старшини (дворян та чиновників тоді зовсім не було), такі демократичні прізвища козаків та цехових, як Цілюрик, Звонарь, Голод, удова Панамарка, удова Матяшиха, Бабеха, кравець Шватченко і таке інше. Теж саме можна сказати і про домовласників вулиць Миколаївської церкви, Покровського монастиря і взагалі усього Харкова.
Через що ж було так багато тоді у Харкові дрібних домовласників? Через те, що населення його, разом з усіма слобожанами, користувалося тими льготами, які усі переселенці дістали від московського уряду, і серед сих вільгот на першому місці стояла земельна, себто земельний наділ на заїмочному праві. Перші харківські переселенці дістали даром на віки-вічні зімлі під оселі і право вільного безоброчного наслідственного володіння підгородніми землями. Такі права діставали й нові переселенці. Ось через що з'явилося так багато домовласників серед харківців - кожний, діставши землю у місті, зараз починав будувати собі хату. Так звичайно робили селяне; так робили й городяне - харківці, бо й вони мало чим відрізнялися від селян, бо й їх головним промислом було землеробство.
Збудувати хату-мазанку було досить легко - лісу, очерету, соломи й глини було досить. Іще напочатку ХХ сторіччя у Харкові залишалося від старих часів чимало таких хат під солом'яною стріхою. Такі хати бачимо ми на старих малюнках Харкова XIX ст. Солом'яним і дерев'яним був майже увесь Харків у XVII і першій половині XVIII ст. Кам'яними будинками у козацькому Харкові були тільки - Покровський монастир, Колегіум, Собор та дві приходські церкви. Кам'яних будинків ні у кого не було. Лавок з рундуками було 290, шинків 163, винниць 29, але усі вони були дерев'яні.
У 1724 р. у Харкові було усього 1345 дворів, а у 1732 р.- 1280 хат, а населення у 1732 р. було з жіноцтвом 7000 чол., себто одна хата приходилася на 5 чоловік. Просторо тоді жили харківці. Плана городського поселення у козацьку добу не було. На плані 1768 р. ми бачимо й старий план Харкова, вулиці йшли не прямими, а кривими лініями; була сила пустопорожніх земель. Харків навіть у кінці XVIII ст. являв з себе велику слободу. Академік Зуєв і описує Харків такою слободою. Будинки, пише він, розкидані без ряду і ладу, але широко - версти на 3 або 4. Се були, як він каже, українські хати-мазанки. Були слободи - Захарківська, Залопанська, Клочківка і навіть хутори-підварки. По новому плану під Харків було одведено 637 десятин.
Навіть у 1794 р. ледве не усі мешканці мали свої власні будинки: дворів було тоді 1807, домовласників було 1601, усіх обивателів 1792 сімейства; з них не мали своїх будинків тільки 191 сімейство.
Процес русифікації після скасування автономії
На початку XIX ст. Харків простягався з півночі на південь на 2 версти, зі сходу на захід на 3 1/2 версти. Площа його захоплювала 7 кв. верст, або 1 750 000 кв. сажнів. На кожне подвір'я, включаючи сюди вулиці, приходилося 968 кв. сажнів, на кожного мешканця (їх було 11 000 чол.) - 160 кв. сажнів, а у 1886 р. тільки 35 кв. сажнів. Се був, як ми бачимо, страшенний земельний простор. Не дивно, що тоді було в Харкові багато садів і навіть огородів. Найбільшу частину земель городяне добули даром. А позаяк існувала земельна власність і не було ніякої ні соціалізації, ні муніціпалізації землі у городі, то осельні землі переходили до нащадків, а також вільно продавалися й купувалися. Ціна на землі, матеріали для будівлі і на робочі руки стояла низька і через те й не трудно було кожному мешканцю здобути собі власну хату.
Ось деякі звістки про тодішні ціни на подвір'я і будинки: кам'яний будинок полковника Шидловського у два поверхи був куплений для Колегіума за 500 карб. У 1767 р. будинки у центрі купувалися по 600, 125 і 65 карб. Пустопорожнє дворове місце мірою у 1500 кв. сажнів у кінці XVIII ст. у Соборному приході було куплено за 35 карб., значить, по 2 1/3 коп. за сажень
Loading...

 
 

Цікаве