WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Слобожанщина - історія розвитку - Курсова робота

Слобожанщина - історія розвитку - Курсова робота

й Донського водозборів. Сама назва шляху - татарська, бо в древньому документізгадується татарин за прізвищем Муравський. Від Муравського відокремлювалися Ізюмський й Калміуський шляхи, першій цілком, а другий значною мірою проходили територією Харківщини. Були також шляхи Кончаковський та інші менші. Окрім цих були ще шляхи московські й українські: Старий та Новий Посольські, Ромодан (на честь боярина Ромодановського), Сагайдачний (на честь гетьмана).
Заселення Слобожанщини
Московська держава нешвидко, потроху просувала свої пограниччя на південь. Там не було ніякої сусідньої держави, але орди татар, які самі жили в Криму, мали таборища й кхоші з отарами у степах Новоросійських і без упину робили наїзди на московські україни. Московський уряд для захисту своїх рубежів будував кріпості.
Так, у XVI сторіччі при Іванові IV південна границя Московської держави досягала тільки Чернигівщини. Це була Сіверська Україна з містом Путивлем на чолі; існувало путивльське пограниччя із Литвою.
У кінці XVI сторіччя при Федорі Іоаничу збудовані були Воронеж, Валуйки, Бєлгород, Курськ, Ливни - границя посувається на південь, на так звану "польскую", цебто степову, украйну.
Годунов будує дуже далеко на півдні, недалеко від Святих гір по Донцеві місто-кріпость Цареборисів (нині - Червоний Оскол на Харківщині). Під час розрухи у Московській державі Цареборисів спустів і вилюднів, як і деякі інші міста по московських українах.
Але в царювання першого Романова, Михайла, було побудовано багато нових міст в Курщині й Воронежчині; з них потім склалася так звана Бєлгородська лінія, за якою вже починався дикий степ; до прибуття українців на це дике поле тамечка їздили тільки московські вартові та путівльськи станичники.
Було тільки кілька міст та менших осель на Слобідській Україні, котрі були осажені московським урядом, а не українськими переселенцями, у першій половині XVII сторіччя. Дуже старим московським острожком були Валки (Можський острожок), назва яких походить від того, що були колись там вал та рів. У 1650 році у Валках були вже й гармати, і воєвода. Але є свідчення, що навкруги Валок, до їх збудування, вже жили українці - пасішники.
"Український національний склад життя держався не тільки по селах, як тепер, а й по містах, городах, де його тепер дуже мало. Ми його бачимо навіть у такому центральному місті, як Харків, населення котрого тепер так обрусіло, що, мабуть, більшість його й не знає, що колись Харків був чисто українським містом, а потім, коли обрусів, частина його української інтелігенції, прихильна до народа, працювала над відродженням свого народа й бережно донесла се бажання до наших часів - до сього великого українського руху, котрий не тільки утворив, але й проводить у життя і національне, і політичне відродження усієї України, а разом з нею і Харкова з Слобожанщиною."
Харків у XVII- XVIII ст.
Харків був заснований у 1654 р., саме тоді, як Богдан Хмельницький перейшов з усією Україною під московську "протекцію". Місто заснувала ватага українських переселенців з ватажком - осадчим Іваном Каркачем. Най же пам'ять про Івана Каркача існує навіки у Харкові укупі зі спомином про першого харківського козачого отамана Івана Кривошлика. Хоч про Ів. Каркача яко першого харківського осадчого згадують тільки пізні документи (другої половини XVIII ст.), але ми не можемо їх одкинути, а укупі з ними і Каркача, бо ні для чого було тоді вигадувати його: очевидно, що ім'я це збереглося у спомину населення, а окрім того й ранні документи знають серед харківського населення Каркачів, проте прізвище відомо й тепер.
Українські переселенці з Задніпрянщини прийшли на дике поле і оселилися там, де річка Харків впадає в річку Лопань - на Харківському городищу, де колись, у домонгольську добу, у XII ст., був, мабуть, староруський, український город, де тепер у Харкові знаходяться "університетська горка", собор і старовинній університетський корпус. Тут, у 1656 р., харківці збудували земляну й дерев'яну огорожу навкруги городища і зробили її, як ми знаємо, по свойому українському звичаю, щоб захистити себе від татар, але ся огорожа не вподобалася московському воєводі, котрий велів зробити кріпость по московському зразку.
Оттак спочатку виявилися дві влади і у стихії культури - українська і великоросійська. Але у складі населення Харків був, можна сказати, чисто українським містом, бо сюди одразу явилася чимала купа українців - 587 чол. козаків, а з жінками і дітьми се вийде, мабуть, до 2000 чол. Вони з'єдналися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом, сотниками і десятниками на чолі.
Д.І.Багалію пощастило розшукати в архиві і надрукувати список сих харківців - із нього видно, що се були українці - Іваненки, Тимошенки, Єфименки, Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець, Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку, Горобця й таких інших. Був Тихий, Дурний, Кривий, Недбаєнко. Був Кременчуцький (мабуть, з Кременчука), Волошенин (мабуть, з Волощини), Москаль (з Московії). Бачимо також - Якова Шаркова зятя: очевидно, що знали більше самого Шарка, ніж його зятя Якова, і сей своє прізвище заполучив од тестя.
Це була головна ватага переселенців, а до неї почали приходити й другі. Приходили, як ми знаємо, більш усього з Правобічної України, особливо в тяжкі часи Руїни, приходили і з Гетьманщини, приходили і з інших місць Слобідської України, бо Харків вабив до себе населення як полкове і торговельне місто. Мав тут своїх служилих великоросійських людей і московський центральний уряд, але їх було небагато, якщо порівняти з числом українського населення.
У 1665 р. було у Харкові українців 2282 чол. мужського пола (міщан 1290 і хліборобів 992), а велико-росіян (дітей боярських і інших служилих людей) - 133.
У 1668 р. українців було 1491 мужського пола, великоросіян (служилих і приказних людей) 75 чол. (мабуть, тут показані одні козаки і служилі люди без дітей і родичів).
У 1670 р. у Харкові збільшилося число великоросіян, бо залишилися великоросійські служилі люди для оборони города од татар. Українців було тоді 2101 чол. мужського пола, великоросіян 415 чол. мужського пола.
У 1673 р. українців було 1276 чол. мужського пола, великоросіян 118 чол.; се все були діти боярські городової служби, а полкових великоросійських служилих людей вже не було.
У 1675 р. число великоросійських служилих людей знов значно збільшилося (у 6 разів): тепер їх було 625 чол.
У 1686 р. великоросіян було 571 чол. на 1937 українців.
Виходить, що великоросійське населення у Харкові було текучим. Українці самі поселилися на вічне життя у Харкові, а великоросійських служилих людей туди часами посилав московський уряд не по їх волі і без їхнього бажання, не для заселення міста, а для його охорони. Отже справжніми постійними поселенцями Харкова були українці, котрі збудували
Loading...

 
 

Цікаве