WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - Реферат

Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - Реферат

позаймали кожде свою пайку, а сойм і правительство польське, настрашені, або й закуплені, мусїли згодити ся на сї утрати й відступити ті землі, Австрія взяла ціле воєводство Руське, майже ціле Волзьке, сусідні части Подільського і Волинського воєводства і Холмської землі. Посилала ся при тім на те, що сї землі -колишнє княз. Галицько-волинське, їло було підвластне королям угорським. А маючи тепер в своїх руках порічє горішнього Прута (Покутє), цісарева, а ще більше син її Иосиф II захотіли прилучити до того й сусідню частину Молдави: побувавши сам в 1773 р. в сусіднім Семигороді, Иосиф побачив, що для Австрії дуже важно взяти собі північну Молдаву для того, щоб мати з Галичини дорогу до Семигороду, і рішив забрати Ті від Туреччини. 1774 року австрийське військо перейшло молдавську границю та зайняло Чернівці, Серет, Сучаву-теперішню Буковину.
І тут австрийське правительство на своє оправданнє посилало ся на те, що сч країна колись належала до Галичини. Дійсно, в XIII в. бачимо місця на середнїм Прутї, так само як і на середнім Дністрі в залежности від Галицького князівства-се так зване Понизє; потім воно перейшло в безпосередню власть Татар, а як в половинї XIV в. організувало ся осібне князівство чи воєводство Молдавське, то воєводи молдавські загорнули згодом під свою власть і землі між Серетом і Диїстром, так зване Покутє і землю Шипинську. Пізнійше засї землї, як ми вже знаємо, не раз була боротьба між Польщею і Молдавою (гл. 49), аж вони розмежували ся: польська границя стала по Кути і Снятин, і так українська країна поміж Днїстром і Серетом-теперішня північна Буковина, зістала ся під воєводами молдавськими, аж до 1774 р., як її заняло австрийське військо. Вона була залюднена українським селянством, шо сиділо на землях воєводських, боярських, монастирських; обовязки були сорозмірно не великі і тому сюди напливала людність з Галичини. Ся північна, українська Буковина творила округ Чернівецький, але разом з нею був захоплений також округ Сучавський, переважно румунський, і так як нова Галичина під австрийською властю була зліплена з земель українських і польських, так і нова Буковина мала характер українсько-румунський: північна українська, полуднева румунська.
Воєвода молдавський дуже сильно протестував против австрийського нападу, але турецький султан, його зверхник, не підтримав його і в 1775 р. згодив ся відступити Австрії північно-західню частину Молдави. Визначено було комісарів, вони відмежували сю країну, і вона дістала назву Буковини, за свої густі ліси букові. Якийсь час була під управою військовою, а потім, 1786 р. прилучено її до Галиччини, і так при Галичинї вона зіставала ся аж до р. 1849, коли Буковину зроблено осібною провінцією.
Галицьке відродженнє і 1848 рік. В Галиччині перший гурток, який досить свідомо ставав на грунт національний, відомий нам в Перемишлі, в духовних кругах його, при кінці другого десятилїтя XIX в. Тут було засноване те товариство для поширення народньої освіти; з кругів тутешнього духовенства вийшла перша звісна записка в обороні рівноправности і культурної вартости української мови, з нагоди питання про научаннє в школах українською мовою; звідси йшли звісні нам заходи коло українського шкільництва.
Одначе сей перемишльський кружок ще не мав ясного понятя про значіннє народньої української стихії й стояв на роздорожу між нею і книжною словяно-росийською мовою, і в 1820-х роках се питаннє ще не ставило ся гостро; автори перших граматик з перемишльського кружка прихиляють ся до народньої мови, але вважають потрібним "очищати" їі від простонародньоі грубости й наближати до старої книжної й церковної мови. В 1830-х рр. виявляють ся вже два ріжні напрями: против оборонців книжної традиції виступають прихильники живої народньої мови, горячо обороняючи її чистоти від книжного калічення і добиваючи літературного її уживання і граматичного оброблення. Тут були впливи і словянського відродження, і ще більше- літературних проб на чистій народній мові східньої України, якими не могла похвалити ся досі Галичина, тому що тут книжна українська традиція не була задавлена і гальмувала літературне уживаннє народньої мови. Против автора першої друкованої угорської-української граматики Мих. Лучкая, що хилив ся до книжної, церковної мови, і автора першої друкованої галицької граматики Иосифа Левицького, що хотів держати ся не тільки старої української книжної мови, але й зближати ся також до книжної великоруської, виступив досить рішучо Иосиф Лозинський, боронячи чистої народньої мови. А ше більш рішучо стає на український народній грунт кружок молодих богословів, що зібрав ся в львівській семінарії в 1830 роках.
Ся українська молодіж стояла вже під впливами відроженого українського письменства Росії 1820-1830 років, і під впливами сучасного словянського відродження та сучасної польської революційної агітації розвинула ся в напрямі більш поступовим і народолюбнім, в дусї романтичного народництва росийської України. Вона також цікавить ся історією й етнографією свого народа, збирає пісні й перекази і пробує свої сили в лїтературнїй роботі, зближаючи ся до взірцїв українських- відчуваючи в повній силі одність українського народу по оба боки росийськоавстринського кордону. Симпатичний поет Маркіян Шашкевич являєть ся першим народнім поетом Галичини і пізнійший український, пародовецький рух Галичини признав його своїм первоначальником і патроном. Якову Головецькому судило ся стати першим патентованим ученим-професором української мови на новозасновачій катедрі львівського університету. Третій член сеї "руської трійцї" Іван Вагилевич займався історією, етнографією, словесністю-всїм по троху. Та діяльність сього кружка не йшла гладко. За останнї десятилітя відносини офіціальних кругів до українського питання встигли змінити ся рішучо. Австрийські власти, маючи досить клопоту з тодїшніми польськими революційними течіями не хотіли мати нових клопотів ще й з українським рухом. В духовних уніатських кругах, котрим передано цензуру українських книг, також панував напрям реакційчий, узко-церковний, неприязний і підозріливий народнім елементам в лїтературі Книжки навіть самого цензурного змісту: релігійнї, похвальні оди на честь австрийського дому-забороняли ся тому тільки, що мова їх була не досить словя-нська, або що замість словянського письма вони були написані гражданкою. Заходи "руської трійцї" були прийняті тут підозріливе і ворожо. Перший альманах "Зоря", зложений для друку кружком Шашкевича в 1834 р., ся духовна цензура заборонила. Зложили новий збірник, ще обережнїйше, з народніх пісень і переказів та власних поезій і наукових статей під назвою "Русалка Дністрова" і надрукували його в Пештї, в Угорщинї, щоб розминути ся з галицькою цензурою. Але й се не помогало: коли книжка прийшла до Львова, цензура арештувала її всю і тільки в 1848 р. удало ся її видобути з арешту. На самих авторів впали ріжні неприємности. Хоровитий Шашкевич не витримавїх і вмер в недостатках, як священик на убогій парафії; Вагилевич пішов
Loading...

 
 

Цікаве