WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Трипільська культура - Реферат

Трипільська культура - Реферат

вишивки на одязі, мають свої, притаманні лише даному, певному, етносові відмінності.
У кімнаті охоронними предметами є доріжки, половики, килими, рядна. А багато предметів поєднують водночас і захисні і плодотворящі властивості у єдиний космос. Так, на посуді поруч зі знаком родючості (квіткою або плодом) обов'язково присутні огортаючі захисні смужки чи змійки.
Зовнішнім захистом будинку є дах, який імітує небо. Лиштва вікон та дверей вартує від проникнення злих сил з боку двору. Рамки картин також символізують річку життя, якою пливуть квіти-душі, або луску світового змія.
Захист усієї садиби - тин. Оберіг села - уже згадана канава, а міста - вал, кріпосна стіна.
Звернімося до вишивки на лицевому боці сорочок - теж лиштви. Вона виражає як родючість (розкреслене поле), так і захист у вигляді двох смужок, що оберігають відкритий комір і серце.
Така вишивка з'явилася дуже давно. У Музеї історичних коштовностей України знаходиться фігурка чоловічка з Мартинівського скарбу (VII ст.). Він розставив ноги, а руки тримає на стегнах. А на грудях його сорочки зображена ця сама вишивка. Фігурка дуже схожа на зображення балтійського бога Перкунаса (Вільнюський історико-краєзнавчий музей), який сидить на кам'яному небесному троні і метає перуна (блискавку).
Порівнюючи положення ніг обох скульптур, можна стверджувати, що мартинівський "танцюрист" насправді не танцює, як припускає В. Василенко (1977 р.), а сидить на небесному троні. Гадаю, що це Перун - слов'янський бог неба і чоловік богині родючості Макоші.
У Фракії, на Північному Кавказі, на Київщині знаходили медальйони IV-VII ст. із зображенням подібних чоловіків із розкаряченими ногами, розведеними руками, які вписані в коло всесвіту. На сорочках - подібні вишивки. Мабуть, це той же Перун. Ось як давно існує українська вишиванка!
Пасок підтримує одяг і захищає від проникнення холоду та злих сил хаосу, затримує тепло, зберігає внутрішній космос. На тканих вовняних пасках повторюється не тільки мотив захисту, образ змія, але й мотив родючості: лежачі ромби - орані поля у супроводі небесних коней. Коні зображено фрагментарно, без тулубів, тільки самі ноги у вигляді шевронів: двоє передніх ніг (лапки відкриті) і двоє задніх (лапки закриті). Ноги - як атрибут вічного невпинного руху сонця, зірок, часу, життя.
Доріжка на долівці імітує смугастого змія - обережника. Спіралевидний килимок також символізує змія, але того, що згорнувся у клубок і вартує поріг.
Повна картина космосу зображується на килимах. Тут і богині родючості, і змій-охоронець, і квіти, що символізують душі предків. А все це - у геометризованих формах, у вигляді трикутників і ромбів.
Язичники очікували дарів од шлюбу богів неба і землі. Європейське християнство пропонувало давнім русам добувати свій хліб насущний своєю працею, не очікуючи допомоги язичницьких богів. Любов і повага до ближніх і з Богом душі забезпечує лад та згоду в громаді, сприяє розвиткові вільної людини.
Язичницька символіка збереглася у народній пам'яті досі, але за тисячоліття загубився її таємний зміст. Залишилася лише зонішня форма.
Нині ми виявилися позбавленими духовних орієнтирів. Тому люди прагнуть до звичаїв, що збереглися у народі. Християнська церква з повагою ставиться до залишків стародавньої наївної віри, розуміючи, що під забобонною формою криється зворушливе ставлення до рідної природи, до свого краю, до давніх звичаїв, до національної культури.
І по домівках, і по церквах заведено прикрашати ікони вишитими рушниками. То є символ захисту вищої духовності. Тут помітний зв'язок православ'я з язичництвом: християнство колись подолало віру перших орачів (оріїв). Церква освячує старовинне, оригінальне українське мистецтво, яке відображає власне обличчя нації, власну цивілізацію - серед культур індоєвропейських народів.
Голоси сучасників.
При в'їзді в сучасне Трипілля круто височіє, здається, до самого неба знаменита Дівич-гора. Вона ніби сторожує тут, над сивими хвилями Дніпра, вона ніби відділяє промислову зону (поруч збудована теплова електростанція) від золотого трикутника вітчизняної історії. Саме тут, на городищі Дівич-гора, у Триполі впродовж тисячоліть, як довели розкопки, був жертовник наших предків, язичників. Ось що пише про нашу Дівич-гору російський академік Борис Рибаков у широко відомій книзі "Язычество древней Руси": "…Девичь-гора находится в этом же Среднеднепровском регионе на окраине с. Триполье (летописный Треполь) на Днепре. На вершине горы, возвышающейся над Днепром в зарубинецкое время был сооружен своеобразный жертвенник-печь, представляющий собой композицию из девяти полусферических углублений. По всей вероятности этот своеобразный жертвенник с девятью гнёздами предназначался для сосудов, в которых во время праздничной церемонии могли вариться какие-либо зелья или зёрна… Число 9 в сочетании с девичьим именем этой огромной и очень импозантной горы наводит на мысль (как и по поводу гадательной чаши с девятью клеймами месяцев), что создатели жертвенника с девятью составными частями прежде всего соотносили это центральное сооружение Девичь-горы с девятьюмесяцами беременности. Богиня-дева, как устойчивое представление о женском аграрном божестве, мыслилась, очевидно, подобно христианской Богородице не просто девушкой, а такой, которая уже "понесла во чреве своём" и ей предстояло девять месяцев подготавливать рождение новой жизни. …Со стороны, противоположной Днепру, Девичь-гора сходит на нет широким пологим спуском, как бы специально предназначенным для торжественных обрядовых процессий от поселения к жертвеннику богини-девы на вершине. Большой интерес представляет общий взгляд на весь этот среднеднепровский регион, в котором находится Девичь-гора у Триполья. Здесь сосредоточены важнейшие памятники зарубинецкой культуры. Здесь же встречено наибольшее количество предметов античного импорта из Причерноморья".
У ще давніший час переносить нас розповідь про іншу древню цивілізацію на нашій землі, розповідь видатного українського ученого, за сумісництвом - і розвідника у тилу ворога у роки Вітчизняної війни, Віктора Петрова: "У ІІІ тисячолітті перед Різдвом на території Правобережної України, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена пишна і квітуча культура, яка вперше була відкрита наприкінці дев'ятнадцятого століття археологом В. Хвойкою на середньому Дніпрі у районі м. Трипілля і відтоді увійшла в науковий обіг під назвою трипільської. Це високорозвинена культура ефектних барв, складного орнаменту, орнаментальних прикрас, з пишною декоративністю мальованих хат, розписаних печей, фарбами розмальованого посуду. …Україна часів трипілля була суцільно хліборобською й суцільно заселеною країною. Це була вже на даному етапі країна одночасно сільська і міська, з широкими культурними зв'язками. …Тут початкові, вихідні первні культури України за 5 тисяч років до нашого часу".
А ось і голос молодшого покоління дослідників історії України, зокрема, і нашого краю. Це голос часопису "Індоєвропа", новий номер якого щойно вийшов у Києві: "…- саме наша країна стала правітчизною оріїв, колискою індоєвропейської історії (задовго до окультурення біблійних пісків-пустель, до еллінського, римського, візантійського "вибухів" цивілізації; - саме звідси почалося освоєння інших світів білими людьми: сівери-сувери-сумери заснували Сумерію (т.зв. "Шумер"), а інша хвиля племен понесла нашу орійську культуру від Трипілля та Халеп'я з-під Києва до Трипури та Харапи в Індії, до Тріполі та Халеппо в Малій Азії; - тут народжувалися, жили, творили і звідси виходили не одвічно гріховні "раби Божі", але Онуки Дажбожі, але Діти Орові… - тож закономірно саме в нас винайдено рало; у нас уперше в історії було приручено коня, бика, корову; у нас з'явилися перші у світі колесо, віз, легка бойова колісниця; у нас волхви-ведуни сформували першу систему духовних відомостей про Космос і Землю…"
Loading...

 
 

Цікаве