WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Відлига (1955-1964). - Реферат

Відлига (1955-1964). - Реферат

викликала обурення з боку верхів. Комуністична пропаганда розпочала кампанію грубого цькування письменника, звинувачуючи його мало не в зраді Батьківщині. Преса СРСР постійно публікувала підбірки "листів трудящих" з осудом поета. В умовах постійного гоніння, грубих образ Б. Пастернак змушений був відмовитися від отримання найпочеснішої міжнародної нагороди. ЗО травня 1960 р. поета не стало.
Б. Пастернак був не єдиним представником творчої інтелігенції, який зазнав ідеологічних переслідувань. У 1961 р. КДБ вилучило у письменника Василя Гроссмана рукопис його роману "Життя і доля", у якому без прикрас змальовано увесь трагізм початкового періоду німецько-радянської війни. Головний ідеолог партії Михайло Суслов заявив, що така книга може з'явитися у світ не раніше ніж через двісті років.
У 1962 р., коли М. Хрущов відвідав і гостро розкритикував виставку художників-авангардистів у московському Манежі, розпочалися гоніння на абстракціоністів, модерністів, а далі і на кінорежисерів, поетів, музикантів, представників інших творчих професій, чиї твори виходили за вузькі рамки загальнообов'язкового "соціалістичного реалізму". Брутальним нападкам з боку влади було піддано поетів Євгена Євтушенка, Андрія Вознесенського, Беллу Ахмадуліну, прозаїка Іллю Еренбурга, скульптора Ернста Неізвєстного, кінорежисера Марлена Хуцієва та багатьох інших.
Ернст Неізвєстний згодом став автором надгробку на могилі М. Хру-щова, у якому досить влучно відобразив суть правління покійного лідера, склавши рівновеликі брили білого та чорного мармуру, контрастність яких символізує суперечливість особи М. Хрущова та його правління - боротьба зі сталінізмом і утвердження власного авторитаризму, непослідовність у спробах лібералізації радянського режиму.
Опора комуністичного режиму - партійно-державна номенклатура -сприйняла спроби лібералізації суспільного життя з глухим ремствуванням, вбачаючи в них відхід від головних засад марксистське-ленінської доктрини і замах на свої кастові інтереси. Реформаторська діяльність М. Хрущова не оминула й апарат КПРС, який у 1962 р. було поділено на дві структури - промислову і сільську. Створювались паралельні крайкоми та обкоми партії - сільські та промислові, що загострювало суперництво в апараті.
Відчутним ударом по партноменклатурі стало рішення про систе-матичне оновлення складу парторганів. Передбачалося, що керівні посади в КПРС функціонери займатимуть не більше ніж два терміни по чотири роки. Страх втратити "теплі" місця згуртував в опозицію до М. Хрущова впливову партійно-державну номенклатуру.
Невдоволеною правлінням М. Хрущова була і значна частина військових. У країні відбувалося значне скорочення збройних сил.
Відсутність соціальних гарантій офіцерам, нестача житла, складність із працевлаштуванням звільнених у запас та відставку сприяли критиці керівництва з боку військовослужбовців. Свої претензії до М. Хрущова мали й працівники КДБ, які за його правління втратили певну самостійність і підлягали пильному контролю партійних органів.
ЗМІНИ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ СРСР
У зовнішній політиці також відбився суперечливий характер керівництва М. Хрущова. Після смерті Сталіна радянський лідер розпочав ліберальні реформи не лише у своїй країні, а й чинив тиск на керівників країн Східного блоку, щоб ті наслідували приклад Москви. Для того, щоб "соціалістична система" трималася купи і піддавалася управлінню, вона мала діяти за єдиними правилами.
Кремль поводився у країнах-сателітах як господар. Коли у червні 1958 р. вибухнуло народне повстання у НДР і східнонімецькі власті виявилися неспроможними придушити виступи робітничого класу, за наказом Москви група радянських військ, дислокована в НДР, власноруч навела "порядок". Радянський Союз використав вступ ФРН до НАТО як привід для створення у травні 1955 р. воєнно-політичного блоку - Організації Варшавського Договору під власним керівництвом. До нього увійшли всі комуністичні країни Центральної та Східної Європи, за винятком Югославії. Восени 1956 р. радянські війська потопили у крові революцію в Угорщині.
Критику сталінізму в СРСР схвально зустрів комуністичний лідер Югославії Йосип Броз Тіто, який намагався побудувати у своїй країні соціалізм за власним планом. Відносини між СРСР і Югославією, розірвані за часів Сталіна через небажання маршала Тіто виконувати накази з Москви, починаючи з 1954-1955 рр. нормалізувалися. Однак нові спроби Москви втягнути Югославіє до комуністичного табору призвели до нової напруженості між країнами.
Розвінчання культу особи Сталіна справило болісне враження на керівників Китаю та Албанії. Мао Цзедун та Енвер Ходжа у цей період створювали власні культи. Мао претендував на вивільнене місце лідера у міжнародному комуністичному русі, яке традиційно належало керівникові Кремля. Стосунки між СРСР, з одного боку, Китаєм і Албанією, з іншого, погіршувалися. У результаті обидві країни опинилися поза радянським блоком.
У відносинах СРСР з країнами Сходу окреслилася тенденція вважати своїми союзниками усіх, хто виступав з "антиімперіалістичних" позицій. Москва безоглядно підтримала арабські країни у близькосхідному конфлікті. Радянсько-арабська дружба знайшла, зокрема, вияв у нагородженні лідерів Єгипту та Алжиру зірками Героїв Радянського Союзу.
СРСР активно підтримував зброєю, безвідплатною допомогою націо-нально-визвольні рухи і нові режими, створювані на руїнах колоніальних імперій. Умовою підтримки було проголошення керівництвом нових держав курсу "соціалістичної орієнтації". Насправді ж часто далі розмов про соціалізм там справа не йшла, й радянські лідери, заколисані революційною риторикою азійських та африканських диктаторів, викидали на вітер сотні мільйонів доларів.
Основою зовнішньополітичної діяльності СРСР декларував боротьбу за мир і роззброєння. Саме з цим була пов'язана спроба М. Хрущова роз-почати конструктивний діалог з країнами Заходу. У 1955 р. СРСР, СТА, Велика Британія і Франція підписали угоду щодо Австрії, за якою з цієї країни виводилися війська держав-переможниць, а сама Австрія набувала постійного статусу нейтральної держави. Цього ж року Москву відвідала урядова делегація ФРН на чолі з канцлеромКонрадом Аденауером. Між СРСР і ФРН було встановлено дипломатичні відносини.
Наступного, 1956 р., було підписано декларацію про відновлення дипломатичних відносин між СРСР та Японією. М. Хрущов ладен був віддати два з чотирьох островів Курильської гряди - Хабомаї та Шикотан, на які претендувала Японія, в обмін на мирний договір. Однак після підписання японо-американського договору безпеки радянський уряд відмовився від своєї пропозиції.
Напруженим моментом у міжнародних повоєнних стосунках стала Карибська криза 1962 р. Світ уперше постав перед загрозою ядерної війни. Карибська криза та її подолання дали поштовх процесові роззброєння. СРСР, СТА та Велика Британія 5 серпня 1963 р. підписали у Москві договір про заборону випробувань ядерної зброї у трьох середовищах: атмосфері, космосі та під водою.
Зовнішня політика СРСР була досить динамічною. Уперше крем-лівський лідер побував з дружніми візитами у багатьох державах світу, у тому числі й у США (1959 р., 1960 р.). Усі зарубіжні подорожі М. Хрущова широко висвітлювали засоби масової інформації. До певної міри вони сприяли розвінчанню міфу про "імперіалістичних хижаків" Заходу, які силою зборої ХОЧУТЬ знищити країни соціалізму.
Loading...

 
 

Цікаве