WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зарубинецька культура - Курсова робота

Зарубинецька культура - Курсова робота

Подніпров'ї, а також Верхньому Подніпров'ї та Прип'яті, поступово просуваючись далі на північний схід - по Десні і Сожу, на південь і захід.
Заключний етап розвитку зарубинецької культури охоплює І ст. н. є. Йому властиві нові риси: основним місцем проживання стають низові поселення, виникають і набувають поширення нові форми посуду - гострореберні лощені горшки й миски, місце середньолатенських фібул займають фібули пізньолатенської конструкції. Зменшується, а потім і зникає античний імпорт[7] . Ці зміни, ймовірно, пов'язані із просуванням на південь населення більш північних районів, що привело до появи пам'яток так званого київського типу, синхронних черняхівській культурі. Що ж до територій Верхнього Дніпра та Десни, то пам'ятки пізньозару-бинецького типу існують там ще довго
2.5 Локальні варіанти культури. Специфічні особливості поховального обряду, домобудівництва, кухонного і лощеного посуду, інших знахідок матеріальної культури, в тому числі предметів античного імпорту, дають можливість виділити кілька локальних груп зарубинецької культури.
Основною областю поширення зарубинецьких пам'яток на території України є Середнє Подніпров'я - від гирла Ірпеня до Тясмина, яке дало класичні зразки поселень і могильників цієї культури.
Дуже близькою до середньодніпровської є прип'ятсько-поліська група пам'яток, поширених на середній течії Прип'яті та її правобережних притоках - Горині та Случі[4: 84] .
Відома численна верхньодніпровська група пам'яток, територія яких простяглася по Дніпру від гирла'Березини до гирла Сожу.
Своєрідною (пізньою) групою пам'яток зарубинецької культури є пам'ятки Середньої і Верхньої Десни (Заверняєв, 1960; Амброз, 1964). Особливості кожної локальної групи зарубинецької культури зумовлелі багатьма причинами, насамперед, різними основами, різними культурами населення, яке проживало на цих територіях у. передзарубинецький час, нарешті, відмінами у часі[7] .
Висновки
Протопочатки слов'ян датуються першою половиною І тис. до н.е., а перші пам'ятки безсумнівно слов'янської матеріальної культури утверджуються на великій території між річками Дніпром і Одрою лише впродовж V-VІ ст. н.е. Тоді ж, у VІ ст., про слов'ян починають згадувати і писемні твори: римського історика Йордана, візантійців Прокопія Кесарійського, Йоана Малали, Менандра Протектора, Маврикія Стратега, сирійця Йоана Ефеського та ін. Фрагментарні свідчення давніх авторів, накладаючись на сітку археологічних пам'яток, дозволяють простежити у тогочасній Центрально-Східній Європі існування чотирьох слов'янських історико-культурних областей: дзєдзіцької* - на території Центральної і Південної Польщі; празької - у смузі від Середнього Подніпров'я до межиріччя Ельби й Заале на заході; пеньківської - від р.Сіверського Дінця до Нижнього Подунав'я з північною пограничною межею в Середньому Подніпров'ї і Середньому Подністров'ї, а південною - в районі Дніпрових порогів; колочинської - на лівому боці Верхнього Дніпра та в Подесенні.
Кожна зі згаданих культур спиралася на власні витоки, виростаючи з циклу попередніх, що послідовно замінювали одна одну, поволі всмоктуючи різноетнічні елементи-вкраплення: кельтські та германські - на заході, балтійські й германські - на півночі і в центрі, фракійські та іранські - на півдні, скіфо-сарматські, угро-фінські та іранські - на сході. Фундаментом, від якого на території України у післяскіфську добу почалося вже більш-менш виразне слов'янське виокремлення, вважається зарубинецька культура. Нині відомо близько 500 поселень і до тисячі поховань зарубинецького типу, які охоплюють простір від Прип'яті й Подесення до Середнього Подніпров'я; датують зарубинецьку культуру кінцем ІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е. Етнічна ідентифікація зарубинецького населення лишається дискусійною: його вважають або балто-слов'янським, або передслов'янським. Більшість дослідників схиляється до думки, що зарубинецька культура сформувалася як своєрідне новоутворення, що виникло в ході інтеграції протослов'янських племен (наприклад Геродотових скіфів-орачів) з сарматськими групами лісостепу та різноетнічним населенням лісової смуги, зокрема - балтами й германцями. Така строкатість обумовила існування в зарубинецькій спільноті відмінних локальних варіантів, об'єднаних, проте, рисами типологічної спорідненості в топографії поселень, житловому будівництві, характерній конфігурації керамічного посуду, наборах прикрас тощо
Зарубинецькі племена жили в умовах родоплемінного ладу, основною суспільною одиницею була родова община. На невеликих за площею поселеннях одночасно могло проживати небагато людей. Кілька сусідніх общин утворювали плем'я. Сама община складалася з окремих родин, що жили в невеликих житлах. Зарубинецькі племена не знали ще різкого майнового розшарування. Про це переконливо свідчить інвентар o поховань. Він майже однаковий щодо цінності. Могили різняться, головним чином, кількістю покладених у них речей. Основою господарства було приселищне скотарство - розведення великої та дрібної рогатої худоби, свиней, а також приселищне землеробство: вони давали продукти і для обміну. Ремесла були мало розвиненими і не виділилися ще в спеціальні галузі, за винятком залізоробного та ковальсько-ювелірного, які вимагали спеціальних навичок і знань.
Середньодніпровські племена вели обмінну торгівлю з античнимимістами, розташованими на берегах Чорного моря, головним чином, Ольвією.
Складною є проблема визначення етносу зарубппецького населення. З повідомлень стародавніх письменників відомо, що венеди були слов'янами і їх землі знаходились між германськими та сарматськими племенами. Тут же перебували і зарубинецькі племена.[5: 279] .
Стародавнє населення лісостепової Правобережної України в скіфський час, найімовірніше, було слов'янським. Це населення потім стало складовою частиною зарубинецьких племен Середнього Подніпров'я. Стародавні назви місцевостей, де жили зарубинецькі племена, насамперед, назви річок, є слов'янськими. Певні риси зарубинецької культури обряд, поховання, ліпний посуд) ..простежуються в придніпровськихпам'яткахПнйступних часів,.....коли: історичні джерела засвідчують тутслов^ян. Територія поширення зарубинецької культури збігається з землями історично відомих східнослов'янських племен другої половини І тисячоліття н. є. та часів Київської Русі.
Все це дає підставу вважати, що зарубинецька культура належала стародавнім слов'янам.
Список використаних джерел
1. Археологія Української РСР у 3 Т.: Т-3.- К.: Наукова думка, 1975. - 504с.
2. Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України: Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004. - 480с.
3. Мартынов А.И. Археология: Учебник.- 4-е изд., испр. и доп.- М.: Высш. шк., 2000.- 493с.
4. Словник-довідник археології/ За ред. Н.О. Гаврилюк. - К.: Наукова думка, 1996. - 430с.
5. Чмихов М.О. та ін. Археологія природокористування України: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1992. - 376с.
6. Шовкопляс І.Г. Основи археології. - К.: "Радянська школа", 1964.- 270 с.
7 http://www.etno.iatp.org.ua/book1/lecture02.html
8 http://www.etno.iatp.org.ua/book1/lecture02.html
9 http://www.litopys.org.ua/pivtorak/pivt03.htm
Loading...

 
 

Цікаве