WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Симон Петлюра. Політичний портрет - Реферат

Симон Петлюра. Політичний портрет - Реферат

української державності... В українську державність ми віруємо, українську державність ми ісповідуємо, - в її неминучості ми переконані. Для нас вона є до певної міри живою реальністю, бо ідею її ми носимо в серці, бо її духом, потребами овіяне все життя... Наша ідеологічна праця полягатиме в розгорненню й обгрунтуванню ідеї української державності"4.
На сторінках "Тризуба" Петлюра багато уваги приділяв справам еміграції, її консолідації, "лікуванню" від фракційності. Він дав теоретичне обгрунтування визвольної боротьби, першим проаналізував соціальні та національні причини збройної поразки, довів повну утопічність поглядів своїх опонентів щодо можливого реально рівноправного існування української нації у складі федерації, що підтвердилось історичним досвідом перебування України у складі Радянського Союзу.
Петлюра ні на день не випускав керування діяльністю екзильного уряду УНР, мав широку інформацію про всі події, активно втручався в них. За участю Петлюри та Ю. Пілсудського, у січні 1926 р. була створена організація "Прометей", в основу діяльності якої була покладена ідея об'єднання всіх поневолених більшовиками народів для боротьби з радянською Росією.
У складних еміграційних умовах дезорієнтації, деморалізації, групівщини, ідеологічного протистояння Петлюра виявив політичну далекоглядність, ясність мети і конкретність завдань, які відповідали потребам часу.
Більшовики побачили небезпеку в самому існуванні Петлюри. Радянське керівництво закономірно сприймало С. Петлюру як свого першочергового ворога. Особливо їх непокоїла активність українського центру в Парижі, який дедалі більше консолідував еміграційні державницькі сили навколо журналу "Тризуб".
Більшовики не могли допустити, щоб навіть з чужини лунало слово провідника до свого народу. 25 травня 1926 р., о 14.12, на розі вулиці Расіна і бульвару Сен Мішель, у Латинському кварталі Парижа, перед виставкою книг магазину-книгарні Жільбер більшовицький агент Самуїл Шварцбард сімома револьверними пострілами, обірвав життя Симона Петлюри, якому йшов 47-й рік.
Мета вбивства Петлюри була двовекторною: знищити небезпечного ворога і викликати антиукраїнські настрої серед єврейства.
З нинішньої історичної перспективи, можна з певністю стверджувати, що вбивство С. Петлюри було організоване і здійснене більшовицькою агентурою, пов'язавши його з відповідальністю за єврейські погроми в Україні під час національно-визвольних змагань. І саме вбивство, а згодом і паризький судовий процес було вдало використано для дискредитації українського національного руху загалом на багато десятиліть уперед.
Відомий історик, академік А. Жуковський так оцінив діяльність Петлюри: "Сьогодні, з перспективи майже трьох чвертей століття бачимо, якими малими, неправдивими і облудними були оцінки, програми і директиви колись визначних державних діячів! Лише шлях Петлюри був виправданий. За ним пішла більшість сучасників, а згодом - пізніші генерації. На нього взорувалися українські дисиденти, промоутори Руху Опору. Його перебрали творці відновленої незалежности України. План Петлюри починає знаходити свою реалізацію і в добрих починах сучасної української державности"5.
Здійснилася мрія С. Петлюри в українську державність, в яку він безмежно вірив і висловлював цю віру такими словами: "Ти переможеш, Великий Народе Мученику, і переможеш не для того, щоб підбивати під себе чужі, не наші землі. Ти переможеш для спокійного будування могутньої держави України, для щасливої праці поколінь майбутніх. Спадуть віковічні кайдани з стомлених рук твоїх, спадуть ганебні пута з величної постаті рідної матері - України. Минуть жахливі криваві роки боротьби і невпинна праця синів твоїх загоїть рани кривавої руїни, дасть пишні скарби для всіх народів світу, дасть спокій і щастя Великій, Вільній Самостійній Україні"6.
С. Петлюра, ставши символом української державності, виявився, з-поміж сучасників, найбільш послідовним, самовідданим її творцем і оборонцем, а у 20-ті роки став провідною постаттю національно-визвольної боротьби. В його особі найбільш вдало поєдналися риси державного мужа і військового вождя, сполучалися якості політика і військовика. Недарма найбільші недруги української самостійної державності назвали визвольний процес України ХХ століття "петлюрівщиною".
Йому належить концепція державної структури України - самостійної, соборної, демократичної, правової республіки. Ця політична концепція, програма та ідеологія відповідали потребам державотворчої парадигми українства.
Під проводом С. Петлюри український народ мав у означений період свою державність, і це стало важливим здобутком національно-визвольної боротьби. І хоч через багато причин боротьба зазнала поразки, набутий досвід став джерелом, з якого наступні покоління черпали віру в державність. Боротьба за її здобуття, хоч і в інших формах, після падіння УНР практично не припинялась. При тому ім'я С. Петлюри стало загальнонаціональним символом.
С. Петлюру слід розглядати як першого українського політика, що найбільш послідовно відстоював європейський вектор розвитку України. Сучасна політика самостійності і європейської орієнтації України є продовженням політики С. Петлюри.
Є очевидною певна політична недалекоглядність, яка полягає в тому, що новітня українська держава мляво і невиразно ідентифікує себе з Українською Народною Республікою, не використовує її досвіду та досвіду таких діячів як С. Петлюра. С. Петлюра ще не знайшов в Україні того пошанування, на яке заслуговує. Доводиться констатувати не просто байдужість до імені С. Петлюри, а й те, що явище петлюрівщини вищі посадові особи держави все ще сприймають на рівні однолінійних тлумачень доби комуністичного тоталітаризму, а недруги української державності продовжуютьсповідувати стосовно нього руйнівний негативізм. Сучасним політичним і державним діячам для розуміння націотворчих проблем корисним було б знання ідей С. Петлюри, які були рушійною силою у відродженні українського народу та в його визвольній боротьбі.
Зважаючи на сьогочасну повноту свідчень і нових документів, громадськість та Уряд України, мають підстави виступити з пропозицією перегляду вироку Паризького процесу 1927 р. і повної реабілітації С. Петлюри. Доцільно також дати моральну оцінку подіям, пов'язаним із вбивством С. Петлюри. Він упав жертвою під виглядом помсти за єврейські погроми, які чинилися і більшовиками, і денікінцями, і окремими українськими частинами та всілякими анархічними бандами, але через певні обставини були приписані виключно петлюрівцям.
Ще належить назвати імена дійсних винуватців та ініціаторів його вбивства, засудити ті сили, які провокували розбрат і насильство між єврейським і українським народами. Початком цієї справи могло б стати заснування міждержавної українсько-французько-єврейської комісії в складі вчених, правників, представників МЗС, зацікавлених громадських організацій.
Донині в Україні немає жодного пам'ятника С. Петлюрі. Прийшов час спорудити такі пам'ятники у Києві, Полтаві, Кам'янці-Подільському тощо та відкрити його музеї, назвати його іменем вулиці міст, увіковічити пов'язані з ним історичні місця.
Сподіваємось, що владні структури України нарешті зрозуміють їхній обов'язок у цій справі, бо йдеться про відновлення історичної правди і справедливості щодо співтворця Української Народної республіки, будівничого українського війська і глави держави, спадкоємицею і правонаступницею якої є сучасна Україна.
Його ім'я є найкращим взірцем вірності Українському народові і Українській державі.
Посилання на використану літературу:
1. Сальський В. Головний Отаман Симон Петлюра і Армія УНР // "Табор". - Каліш, 1927. - С. 5-11.
2. Див.: Симон Петлюра. Статті, листи, документи... - Т. 3. - С. 209.
3. Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі: Статті і матеріали. - Філадельфія-Київ-Вашінгтон, 1993. - С. 68.
4. Ткачук А. Симон Петлюра. Політичний портрет // Київська старовина. - 1992. - Ч. 6. - С. 68.
5. Кульчицький С. Російська тінь на незалежності України // Політика і час. - К., 1993. - № 10. - С. 9.
6. Симон Петлюра. Статті, листи документи... - Т. 1. - С. 292.
Loading...

 
 

Цікаве