WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Богдан Хмельницький - Контрольна робота

Богдан Хмельницький - Контрольна робота

видушував з селян стільки, щоб заплатити великому та щей й собі щоб зосталося, а сам ще дрібнішими частками віддавав посесію жидові. Жид був прибулець, тіло чужорідне на народному організмі; він не був зацікавлений в добробуті хлопа навіть стільки, як пан, для котрого все ж хлоп був інвентарем: чим більше хлопів тим більше багатства. І тому легко собі уявити, що жидівській спекуляції не було ні границь, ні міри. Тут уже ніхто не залишався без поборів, в саму душу чоловіка забирався орендатор і накладав податок на найсвятіші почуття. Родилося у християнина дитя - не можна було хрестити, доки не заплатиш жидові дудка; треба молодим вінчатись - плати поємщину; паску святи - плати, щоб жид церкву відімкнув.
Були старости королівські на Україні, вони ніби повинні були стежити за правдою, не давати сильному душити слабшого. А старости не звертали уваги на хлопські скарги. Як староста міг чинити правду, коли він сам кожний день, кожним своїм вчинком робив безправ'я? Чи можна було надіятись знайти чесний суд у старости, котрий посилає, наприклад, своїх слуг скидати з мосту проїжджих купців, а все їх добро забрати до замку. Або, як наприклад, в 1640 році Брацлавський воєвода перейняв на дорозі грецьких, отже, навіть чужоземних, купців, забрав їх товари і гроші, а їх посадив в тюрму. Та, зрештою, і староста сам дуже рідко жив у своєму старостві, найчастіше віддавав свій округ, в оренду - жидові. Котрий голосно називався тоді "підстаростою".
А жовніри військо королівське! Коли для пана свавільний жовнір був пострахом, карою Божою, то чим же він був для беззахисного панського хлопа? "На війну йдуть жовніри - обдирають бідних селян; з війни йдуть - теж роблять. Одна хоругов прийде до села - грабує його; за нею друга, третя - і немає такого села, де не перебувало тридцять - сорок хоругв. Люди плачуть, кричать, тікають", - це говорили поляки. В поемі "Satyr Podgorski" автор говорить: "Ви так висмоктуєте своїх підданих, що ледве при душі їх оставляєте. Чините їм всякі кривди, кажете їм робити не тільки в панські дні, але й в ті , які належать їм по праву. Навіть у великі їх свята кажете їм робити. Берете їх жінок, дочок собі на потіху, наказуєте в корчмі пити панську горілку, а коли хто не хоче - змушуєте платити кару..." Хлопам не дозволялося гнати горілку, то міг робити лише пан. Пан гнав скільки продуктів вистачало, тай примушував селян купувати горілку. А другий автор (Старосольский) , порівнюючи життя українського народу під польським пануванням з тяжкою турецькою неволею писав: "Азіатські деспоти в усе своє життя не замучать тільки людей, скільки замучать їх що року в свобод ній Речі Посполитій".
А коли ще прийшла церковна унія, яка в ті часи була не стільки релігійною, скільки політичною. Вони силою почали відбирати у православних церкви і віддавати їх уніатам; не дозволяли православним ховати мерців за своїм обрядом, забороняли православним священикам переходити місто зі священними дарами до хворого або вмираючого, забороняли дзвонити у православних церквах, а натовпи католиків загітовані ксьондзами, вривались до храму під час служіння та били й убивали людей. В Луцьку в 1634 році католики ринули на православний монастир, побили й покалічили ченців, вчителів, учнів, пограбували касу й усе церковне добро понищили, розігнали убогих і калік, що жили при монастирі, і ще величались, що зробили богоугодне діло; а у Києві відібрали у православних найдорожчі святині - святу Софію, Видубецький монастир, а Михайлівську кинули щурам і совам на поталу, не дозволяючи православним відправляти там службу Божу; сотні разів бувало так, що людина була тверда в релігійних переконаннях, за підмовою єзуїтів палили, заковували, кидали у тюрму, мучили "вогнем і водою", і це все тому, ніби ця людина вирікала хулу на римо - католицьку церков.
Польща , як і Греція, як і Рим, завоювала собі могутність, коли була землею воїнів, коли полководець не знав безумної розкоші, видобутої з рабів. Але в 17ст. Тої Польщі вже не було і сліду. При дворах вельможних панів була нечувана пиха, непомірна розкіш, марнотратство, Які прямо дивували чужоземців. Французький інженер Боплан приїхав до Польщі, жив у ній довгий час, але не міг вийти з подиву, порівнюючи свою землю з Польщею: "Звичайний обід польського магната перевищує розкішшю звані столи у нас в Франції". Ознакою доброго тону було те, що слуги рукавами й полами своїх коштовних парчевих і оксамитових одеж витирали брудні тарілки при столі. При дворі кожного вельможного пана годувалися буквально сотні всякого дармоїдного люду, вони не виконували ніякої роботи, але прагнув утіх життя, жінок, вина і все це мав. Чим багатший пан тим більше він відгодовував біля себе, бо чим більший кортеж, - тим більше честі. А поруч з цим йшла розпуста.
Все це разом могло зародити що хоч, але не карність, політичне розуміння ваги дисципліни. Кожний пан - сам по собі. Він не хотів нікого знати. Він сам собі і король, і бог, і право, і закон. Король в Польщі не мав власті, фактично країною керувала шляхта. Все, що було дозволено панові, - було не дозволено королю, пан міг громадити війська скільки хотів - королю обтинали навіть його особисту гвардію; пан був багатий - король, бувало, не мав чого їсти: "королівський двір був такий злиденний, що лише близько полудня приносили на кухню дрова і м'ясо, і голодна двірня аж до четвертої години мусила чекати обіду, а король змушений був вдовольнятися кількома стравами".
2. Біографія Богдана Хмельницького
Богдан (справжнє ім'я Зіновій) Михайлович Хмельницький (27.ХІІ. 1595-27.VІ. 1657). Небагато ми знаємо з передісторичного життя Хмельницького. Він народився в Чигирині, за іншими даними в Переяславі чи на Львівщині, в сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького й козачки з Переяславського полку. Закінчив спочатку одну з київських шкіл, потім Львівську єзуїтську колегію, де дістав ґрунтовні знання з історії, географії, юриспруденції. Крім рідної української, добре володів польською, латинською та турецькою мовами, розумів по-татарськи. З молодих літ опанував військову справу. Брав участь у козацьких повстаннях 30-х років, займав посаду писаря реєстрового війська, але в 1637 р. був розжалуваний в сотники. Зробив не мало походів на турків і татар, мав славу і популярність серед вільних братчиків низових, був два роки в турецькому полоні. Хмельницький був видною постаттю, про це свідчить і його зносини з королем Владиславом 4.
І ось у час коли Хмельницький був досить відомий з ним трапилось таке горе. МавХмельницький хутір Суботів. В 1646 р. підстароста Чаплиньський, якому кісткою у горлі стояв і Хмельницький і його Суботів, набирає купу розбишак і в неприсутності Хмельницького нападає на Суботів. Хотів Хмельницький шукати правди - та де? Староста каже, що це не моє діло; подав Хмельницький до суду, а там йому справу так прокрутили, що виходить, ніби й Суботів весь не його. Кинувся до вищої інстанції - до сойму, але там його висміяли, зробили з нього дурня, насміялись в очі. Чаплинський, як шляхтич був виправданий в усьому, і вся справа була поставлена так, що сам Хмельницький вийшов в усьому винуватим. Пішов Хмельницький до короля, але король не зміг йому допомогти, влада короля була обмеженою, фактично влада була у магнатів, панства, Владислав 4 знав, Хмельницький не був винний. Не знайшовши правди Хмельницький розпочинає визвольну боротьбу. Ставлять, а найбільше польські історики, в вину Хмельницькому, що він
Loading...

 
 

Цікаве