WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Коліївщина - Реферат

Коліївщина - Реферат

здолали і близько двох десятків закололи списами. Після того у Стадниці і Клюках селяни спалили всі до одного шляхетські будинки. Але здебільшого паніка випереджала прихід залізняківців - втікали всі, хто не міг розраховувати на прихильність селянства. Опір вчинив гарнізон Канівського замку, який повстанці під час штурму підпалили. Однак є свідчення, що полякам, які здалися, гайдамаки дарували життя.
Полум'я народного повстання охопило величезну територію - близько 35 тисяч квадратних кілометрів. Повсюди селяни громили панські маєтки, розбирали худобу і майно поміщиків та орендарів. А громада села Новоселиця, що на Київщині, проявила "жорстокість" у тому, що примусила шляхтича Шелеховича повінчатися з дівчиною-селянкою. Перед ним питання поставили руба: "або здохне як собака, або візьме за дружину Олену, доньку Кирила Музички, яку раніше присилував до співжиття".
Вміли ляхи панувати, та не вміли шанувати
ДОТЕПЕР у середовищі істориків-науковців, дослідників-краєзнавців немає одностайності і щодо причин всенародної люті. Одні грішать на сваволю конфедератів, інші звинувачують уніатів, мовляв, гайдамаки лише запалили сірник. А спробуйте знайдіть: де пояснення причин ненависті до "жида-корчмаря"? Навіть багато хто з титулованих "гігантів історичної мислі" у своїх монографіях делікатно обходить єврейську тему. Хіба хтось обмовиться про корчемну оренду та натякне на здирства єврея-лихваря. Цікаву історичну розвідку на цю тему зробив Г. Храбан, який всебічно підійшов до вивчення Коліївщини.
У другій половині XVIII століття на підвладних Польщі українських землях фактично було ліквідовано пільги, що їх обіцяли слобожанам, які заново освоювали спустошені Великою Руїною території. Запроваджено регулярну панщину, грошові податки, а крім того, майже півтора десятка всіляких повинностей, як, наприклад, плата за користування землею, подимне, за косовицю сіна і т. п. Існувала й ще одна, прихована, повинність, яка викликала неабияке обурення простого люду. Кожен поміщик мав монопольне право на пропінацію, тобто на виробництво і збут у своєму маєтку алкогольних напоїв. Сама шляхта до такого "бізнесу" не опускалася, а, як правило, здавала пропінацію в корчемну оренду, яку, в свою чергу, монополізували євреї. Корчемний орендар оселявся в слободі від самого початку її заснування. Але корчмар не лише гнав горілку чи варив мед. Контрактами були передбачені права, що давали йому велику владу над селянами, які підпадали під орендарську юрисдикцію. Усі вони, а також надвірні козаки, навіть священики мусили купувати у нього горілку, брагу, вишняки. Молоти борошно, дерги крупу наказано було тільки в орендованому євреєм млині. Тільки йому місцеві жителі повинні були продавати збіжжя, мед, віск. Селяни мусили також у рахунок громадських повинностей ремонтувати греблі й млини, заготовляти для винокурень дрова, жито, солод, іншу сировину, сільські громади зобов'язано було охороняти корчми вночі. Поширеною була практика, коли поміщики передавали у власність корчмарям по кілька кріпацьких родин для "побутового обслуговування".
Григорій Храбан у своїй праці наводить факти, які переконують: кор-чемна оренда була підступним засобом пограбування селян. Так, у Брацлавському та Київському воєводствах "п'яні гроші" становили 75 процентів усіх доходів поміщиків. А ще ж орендар мав покрити свої затрати на виробництво, одержати прибуток. Тож селян просто примушували купувати алкогольні напої найрізноманітнішими способами. Ось лишень кілька прикладів із зібраних Г. Храбаном.
"Горілку нерідко відпускали в борг (причому при остаточному роз-рахунку завше обдурювали неписьменних боржників). Вдавалися й до прямого тиску на потенційних "п'яниць". У контракті 1757 р. на корчемну оренду в маєтках Ф. Потоцького є такий пункт: "Коли б хтось із підданих, що живе в статках, через опір або через якусь упертість не дав прибутку, орендар по закінченні третього кварталу має покликати його до управління замку. Начальство, розглянувши заяву, має примусити дати прибуток відпо-відно до його майнового стану". Отже, майно селянина примусово об-кладалося своєрідним "алкогольним податком". При цьому майновий стан жертви панської сваволі (а отже, й кількість випитої горілки, що нею треба було "розрахуватися" за такий-сякий статок) визначав, звісно, не сам селянин, а орендар і підкуплене ним "начальство", яке ніколи не барилося із застосуванням так званої "орендарської екзекуції".
Про примусовий збут горілки свідчить і запис 1765 року в інвентарі Богуславського староства, де такий примус "призвів до надзвичайного утиску підданих, і тому багато їх у попередні роки втекло". Таке сталося й у Канівському старостві, орендарі якого примушували "селян купувати в корчмах горілку в такому розмірі, що далі нема змоги терпіти". Примусовий збут горілки та "орендарську екзекуцію" детально описав шляхтич Ф. Макульський. Коли корчмар зазнавав збитків або своєчасно не одержував боргів, за наказом адміністрації до села приїздила комісія з надвірними козаками. Всі вони харчувалися за рахунок "впертих" селян аж до відшко-дування ними збитків. Коли ж боржники "опиралися" і надалі, в них забирали зерно, одяг, худобу тощо. При цьому, за словами Ма-кульського, "нещасних селян шмагали нагаями і просто видирали у них з рота кусень хліба".
Не поступалися євреям-корчма-рям і шляхтичі-посесори, яким великі магнати-латифундисти здавали свої маєтки в оренду, нещадно екс-плуатувались беззахисні селяни. Збільшували кількість відробіткових днів і податки, примушували виконувати роботи, не передбачені угодами, відбирали громадські поля й сіножаті. Як наголошував один польський діяч XVIII століття: "на Україні диспозитор (управитель села) є абсолютним паном, а єврей (йдеться про корчемних орендарів) - тираном". Це вже потім, після поразки повстання, поляки та євреї звинувачуватимуть одні одних у спричиненні "бунту". Перші посилатимуться на відомий трактат Михалона Литвина "Про звичаї татар, литовців і мрсквитян", де говориться, що іудеї на всіх ринках відбирають у християн засоби до існування. Другі козирятимуть зізнанням безіменного шляхтича, який нібито заявив: "Ми самі обдирали селян тільки єврейськими пазурами".
БЕЗУМОВНО, на настрої повстанців вплинуло й посилене запрова-дження унії, знущання над православними священиками, яких нерідко калічили й убивали за відмову зрадити віру. У Михайла Грушевського знаходимо опис реальної події, описаної у Шевченкових "Гайдамаках" на основі народних переказів, а тому дещо зміненої. Йдеться про страту мліївського титаря Данила Кушніра, який за наказом громади наважився сховати церковну дароносицю, щоб не дісталась уніатам. За це йому живому спалили руки, обгорнувши їх просмоленим клоччям, а потім відрубали голову і насадили її на палю. І все це - на очах у силоміць зігнаного люду. До чого могли вдатися православні селяни після такого жаху? І все ж багато істориків поширенітвердження про масові розправи гайдамаків над греко-католицькими священиками вважають хибними. Зокрема, автор книги "Умань козацька і гайдамацька" Ю. Мицик,
Loading...

 
 

Цікаве