WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Від склавинів до української нації - Реферат

Від склавинів до української нації - Реферат

Південної Русі, нерідко посилаються на перерву в історичному розвитку, що нібито мала місце після занепаду Русі під ударами татар і перед постанням козацтва, та на різницю між культурою і мовою двох періодів української історії. Отже, чи була ця прірва між Руссю та козацькою Україною такою глибокою і широкою, що розділяла два окремі народи? Наукові факти неспростовно свідчать, що матеріальна культура козацької України безпосередньо виросла з культури Південної Русі. За даними археології, форма та орнаментація глиняного посуду передають етнічну своєрідність первісних народів. Тобто, в давнину кожен етнос виготовляв властивий лише йому посуд. Пояснюється це тим, що кожна сім'я робила горщики для власних потреб і дуже сталі етнічні традиції їх виготовлення передавалися із покоління в покоління.Кераміка козацької України є безпосереднім спадкоємцем традицій керамічного виробництва Київської Русі. Разом із тим, останнє генетичне пов'язане з ранньослов'янською керамікою середини І тис. н.е. Інакше кажучи, археологами прослідкований безперервний розвиток традицій виробництва посуду в Середньому Подніпров'ї, на Волині, в Галичині, у Верхньому Подністров'ї протягом останніх 1,5 тис. років. Приблизно те ж саме можна сказати і відносно традиційних житлових будівель України. Пізньосе-редньовічне українське житло розвивалося безпосередньо на місцевому київському грунті і виросло з ранньо-слов'янського житлобудівництва. Отже, на українських етнічних територіях між Карпатами та Середнім Подніпров'ям археологами простежена безперервна житлобудівна традиція від V ст. н.е. до української архітектури XX ст. Кам'яне церковне та світське будівництво у козацькій Україні було представлене унікальним яскравим архітектурним явищем, яке отримало назву українського барокко. Його своєрідність полягає в органічному поєднанні традицій європейського барокко з архітектурною спадщиною Київської ,'Русі Х ст. Продовженням культурних традицій , Русі була і дерев'яна церковна українська архітектура XVII - XVIII ст.ст. (Рис. 18). Уявлення про давньоруський одяг значною мірою базується на середньовічних зображеннях князів, знаті, духовенства. Однак верхівка руського суспільства одягалася, так би мовити, за інтернаціональною для аристократів усієї Європи модою. Це вбрання, як правило, суттєво відрізнялося від традиційного народного, бо його законодавцями були Рим та Константинополь. Вивчаючи український національний одяг, етнографи дійшли висновку, що своє походження він веде навіть не від одягу Русі, а від давньослов'янського. Регіональні його особливості беруть початок від одягу племінних об'єднань VIII ст., про які пише Нестор-літописець. У народному костюмі людності Київської Русі вже виразно простежуються специфічні особливості українського традиційного вбрання. Особливо це стосується одягу селянок: довга вишита сорочка, плахта, постоли, вінець у дівчат та намітка у жінок (Ніколаєва, Щербій, 1991, с.59, 99). Поховання жінки в національному українському строї досліджено археологами поблизу центру скандинавських вікінгів м.Бірки в Південній Швеції. Шведські дослідники датують його Х ст. і вважають похованням сл.Ьв'Янсько'1 рабині, полоненої під час походу варягів на Русь (Рис. 19) (Herrmann, .1982, p.61). Як видно з ілюстрації, одяг похованої є традиційним національним вбранням української жінки (характерна вишита сорочка специфічного крою, плахта, крайка, очіпок). Лише так звані черепахоподібні фібули на грудях є запозиченням із скандинавського костюма. Для порівняння наводимо реконструкцію традиційного одягу варязької жінки того часу (Рис. 19, 3). Похована тисяча років тому у м. Бірці жінка, очевидно, була полоненою під час походу варягів на Південну Русь. її одяг переконливо -свідчить про тісну етнічну спорідненість людності Південної Русі з історичними українцями. На думку фахівців Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, костюм похованої типологічне близький до традиційного вбрання українок Середнього Подніпров'я. Певні паралелі з козацьким та селянським чоловічим одягом простежуються у чоловічому вбранні X-XIV ст.ст. Згадайте опис зовнішності князя Святослава Ігоровича Левом Дияконом: біла сорочка, оселедець, довгі вуса, голене підборіддя, сережка у вусі. За київськими літописами, русичи носили кожухи, свити, опанчі, сорочки, які у пізньому середньовіччі були невід'ємною частиною українського національного костюма. Обличчя українського етносу значною мірою визначається яскравим і своєрідним фольклором (казки, легенди, повір'я, народні пісні, колядки, щедрівки, козацькі думи, звичаї тощо), а також такими етнографічними елементами, як народна вишивка, різьба по дереву, писанки тощо. Вони мають дуже глибокі місцеві корені, сягаючи на' Правобережжі ранньослов'янських часів (початок І тис.до н.е.) і навіть дуже давніх індоєвропейських традицій. Щодо еп"хи Київської Русі, то немає сумніву, що український фольклор та етнографія XVI-XX ст.ст. безпосередньо постали на південноруській основі. Козацтво - один із найсуттєвіших факторів, який остаточно вплинув на формування українського народу. Власне, козаки побудували другу українську державу Гетьманщину. Козацьке повстання на чолі з Богданом Хмельницьким створило умови для перенесення козацького полково-сотенного адміністративного устрою з Січі на всю Україну. Недарма в XVII - XVIII ст.ст. її називали країною козаків, а українців - козацькою нацією. Однак козацтво не є специфічним феноменом обмеженого XVI - XVIII ст.ст. періоду української історії. Воно породжувалося своєрідною українсько'ю геополітичною ситуацією, місцем; яке займала Україна на середньовічній карті Європи. Розташована на рубежі європейської цивілізації та агресивного степу, Україна весь час продукувала суспільну верству воїнів-захисників, яка постійно впливала на характер, ментальність, культуру нацц (Маланюк,1992). Ця верства існувала вже в першій українській державі Русі. Згадайте богатирські застави на межі зі степом, витязів із билин київського циклу, героїчну боротьбу зі степом руських князів Святослава, Володимира Мономаха, Ігоря. Протягом XII - XIII ст.ст. на півдні України з'являються бродники та берладники - вільні ватаги воїнів, які, крім війни зі степовиками, займалися ухідництвом, торгівлею. Більшість вчених вважає їх безпосередніми пращурами козацтва. Козацтво продовжує традиції дружин київських князів Х - XIII ст.ст. Їх поєднують лицарський кодекс поведінки, родинний принцип влаштування ватаг, культ меча, шаблі, коня, святі-покровителі Марія Покрова, Святий Юр, зовнішність (оселедець, вуса, гоління бороди, червоний колір стягів, зброї, одягу) та інші численні паралелі. Більшість із них пояснюється тим, що дружина Русі та українське козацтво' були своєрідними проявами європейського лицарства, яке постало на дуже давніх індоєвропейських військових традиціях. Феодально-лицарський стан був стрижнем європейської цивілізації на середньовічному етапі
Loading...

 
 

Цікаве