WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Від склавинів до української нації - Реферат

Від склавинів до української нації - Реферат

під назвою полочан Подвіння та.смолян Верхнього Дніпра. У Х-ХІ ст.ст. кривичі Верхнього Дніпра інтенсивно просувалися на схід, на правий берег Верхньої Волги, де саме в цей час розпочався процес формування російського етносу. Ільменські словени були найближчими родичами і північними сусідамикривичів. У IX-XIII ст.ст. вони займали землі між Чудським озером на заході і Верхньою Волгою на сході (Рис. 15). Новгород виник як племінний центр словен. Як і в генезі кривичів, у формуванні словен брали участь далекі нащадки балто-слов'янської культури Тушемля-Банцеровщина, слов'янські колоністи з Полісся VIII ст., а також численні місцеві балтські та фінські племена. Разом з етновизначальними прикрасами ільменських словен - ромбощитковими скроневими кільцями {Рис. 13,7) - знаходять типові речі балтів (зброю, шшийні гривни, підковоподібні застібки, зірчасті пряжки тощо), а також фіннів (шумлячі підвіски). Поряд із слов'янською, західною, орієнтацією похованих часто зустрічається східна, балтська і меридіональна фінська. У IX-Х ст.ст. ільменські словени разом з якоюсь частиною фінського племені весь інтенсивно переселялися на південний схід, на землі мері у Верхньому Поволжі (Седов, 1982, с. 169-185). Ці переселенці стали важливою складовою молодого російського етносу. Отже, в IX-XI ст.ст. лівобережжя Верхньої Волги колонізували ільменські словени, у складі яких були значний фінський та балтський компоненти. Дещо пізніше, з Х ст. на правий берег Верхньої Волги від верхів'їв Дніпра почали просуватися кривичі. Слов'янські переселенці застали тут місцеве фінське населення. Тому старожитності Верхнього Поволжя Х-ХІП ст.ст. являють собою складну суміш єтновизначальних виробів словен, кривичів, в'ятичів, фіннів, балтів і навіть скандинавів (Седов, 1982, с.185-195) (Рис. 16). Разом з цими племенами певну роль у етнокультурних процесах на Верхній Волзі у час формування російського етносу відіграли і вихідці з Південної Русі, про що свідчать знахідки речей, характерних для Київщини XI-XII ст.ст. (Седов, 1982, с.190) (.Рис. 16,4,5). Таким чином, археологічні матеріали свідчать про переселення у VIII-XI ст.ст. праукраїнської людності з Північно-Західної України на лісову північ Східної Європи. Внаслідок змішування слов'янських прибульців з півдня з місцевими балтами та фіннами формувалися літописні племена лісової зони - пращури молодих східнослов'янських етносів. Починаючи з О.О.Шахматова, різні дослідники неодноразово наголошували, що літописні східнослов'янські племена у мовно-культурному відношенні утворювали 3-4 групи (Ісаєвич, 1995, с.111, Толочко, 1991, с.49). У південно-західній групі племен (волиняни, деревляни, поляни, білі хорвати, уличі, тиверці, частково сіверяни) бачили праукраїнців, , у північно-західній (дреговичі, кривичі, радимичі) - пра-білорусів, північній (ільменські словени) - прановго-родців, а у північно-східній (в'ятичі) - праросіян. Археологічні джерела підтверджують цю схему, уточнюючи, доповнюючи і розвиваючи її. Остаточне формування молодих східнослов'янських етносів лісової смуги відбулося вже в Х-ХІІ ст.ст. у складі імперії Київська Русь, державотворчим етносом якої були праукраїнці Південної Русі. Причому етно-історичні процеси, що спричинили постання білорусів, псково-новгородців, росіян, не є чимось унікальним у світовій історії. Навпаки, аналогічна етно-історична ситуація неодноразово і невідворотно повторювалась на руїнах великих імперій минулого. Загальні закономірності етнічного розвитку в імперіях розглядалися М.Чубатим (1964), а також у спеціальній статті автора, надрукованій у журналі "Пам'ять століть", число 2 за 1996. Отже, білоруський, псково-новгородський та російський етноси постали пізніше праукраїнського в процесі слов'янизації вихідцями з Волині та Київського Подніпров'я лісових обширів Східної Європи, споконвіку заселених племенами балтів та фіннів. Формування держави Русь відбулося вздовж її торговельно-економічного стрижня - річкового шляху "із варяг у греки". Домінуючим центром на ньому був Київ. Однак прабілоруські Смоленськ і Полоцьк теж відігравали важливу роль у цій торговельній системі, оскільки контролювали корабельні волоки між Верхнім Дніпром, Двіною та Волховом. Крім того, вони мали окрему, власну торговельну орієнтацію на захід, оскільки Полоцьк зв'язаний Двіною з Балтійським морем. Розгалужені торговельні зв'язки створювали економічне підґрунтя для дуже ранніх самостійницьких тенденцій у полочан. Так, полоцький князь Рогволд зробив спробу вийти з-під влади Києва ще на початку правління Володимира Великого. Хоч, як писав Т.Шевченко, "Владимир князь перед народом убив старого Рогволода", змагання Полоцька за незалежність від Києва продовжувались. Демонструючи свою самостійність, полочани збудували власний Софійський собор, намагалися приєднати до своєї землі Псков та Новгород. У кінці XI ст. Полоцьк, перший з давньоруських міст, досяг фактичної незалежності від київського князя. У середині XII ст., за доби феодальної роздрібненості, самостійну політику почав проводити Смоленськ. З цього часу обидва прабілоруські центри переорієнтували свою економіку в західному напрямку: Двіною до Риги і далі, до ганзейських міст Західної Балтії. 1307 p. Полоцька земля була підкорена Литвою. Однак вища культура білорусів та українців, інкорпорованих у Литовську державу в XIV ст., зумовила високий статус слов'янських земель під владою Вільнюса. Фактично утворилася литовсько-білорусько-українська федерація, в якій відбувався подальший розвиток білоруського народу. Руська мова, культура, право, православ'я стали державними і панували навіть у литовській метрополії. Католицька польсько-латинська експансія на білоруські землі розпочалася лише з 1385 p. після Кревської унії між Литвою та Польщею (Чубатий, 1964, с.88-92). Пращуром псково-новгородського східнослов'янського етносу було літописне плем'я ільменських словен VII- Х СТ..СТ. Словени разом із кривичами та радимичами, очевидно, походять від балто-слов'янської колочинської спільноти, що в V-VII ст.ст. займала Верхнє Подніпров'я. Словенські племінні центри Псков, Ладога, Новгород здавна мали тісні торговельні зв'язки водним шляхом з Балтією, що значною мірою зумовило своєрідність етнокультурного розвитку псково-новгородців. У другій половині XII ст., з остаточним усамо-стійненням Пскова і Новгорода, встановилися тісні економічні зв'язки з Володимиро-Суздальською землею, звідки на Новгородщину надходило збіжжя. Ця економічна залежність Новгорода Великого мало не призвела до його підкорення суздальцями. Новгородську вольницю на деякий час врятувала татарська навала-на Північно-Східну Русь. Однак через 200 p., тобто 1478 p. Московське князівство поглинуло Новгородську республіку. Періодичні масові знищення та депортації новгородців (Карамзин, 1988, с.588-594) призвели до їхньої асиміляції росіянами в кінці ХУІ ст- Росіяни наймолодший східнослов'янський етнос. їхня прабатьківщина - це Верхнє Поволжя.
Loading...

 
 

Цікаве