WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Від склавинів до української нації - Реферат

Від склавинів до української нації - Реферат

а значить, і історію країни, значно краще, ніж прості люди. Головні політичні, культурні, духовні, економічні центри Південної Русі залишалися ними і в козацьку епоху, міцно зв'язавши ці два нерозривні періоди української історії. Вже говорилося про українську шляхту як носія державницьких традицій та історичної пам'яті Київської Русі у "темні" XIV - XVI віки української історії, У XVII ст. вона трансформувалася у козацьку старшину, передавши козацтву традиції княжого Києва, забезпечивши українській історії неперервну протяглість (Яковенко, 1993, с.72, 270). Деякі радянські дослідники заперечували можливість творення Київської Русі праукраїнцями, посилаючись на відомий історичний факт, що першими київськими князями були скандинави-варяги. Не підлягає сумніву важлива роль скандинавського військово-аристократичного та торгового елемента в кристалізації держави Русь у IX- Х ст.ст. Про це переконливо свідчать як середньовічні письмові джерела, так і археологічні знахідки у Подніпров'ї - типові прикраси вікінгів (Рис. 20), хаарактерний поховальний обряд, рунічні написи тощо. Однак скандинавськіімена перших руських князів та їх дружинників - Аскольд, Олаф (Олег),, Інгвар (Ігор), Хельга (Ольга) з утвердженням Руської держави у другій половині Х ст. замінюються слов'янськими - Святослав, Володимир, Ярослав, Ярополк тощо. Цей нібито формальний показник відображає глибинний процес асиміляції русичами-праукраїнцями прийшлої іноземної знаті. Він був типовим явищем для ранньосередньовічних держав Європи. Більшість європейських середньовічних етносів VIII - Х ст.ст., дозрівши до творення власних держав, консолідувалися саме навколо іноземної знаті. Так, державотворчою елітою Франції за часів Карла Великого стала військова аристократія германського племені франків. Як і на Русі, першими англійськими королями та аристократами Х-ХІ ст.ст. були вікінги Данії та Нормандії. Разом з тим, Англійське королівство цього часу вважається першою державою англосаксів, тобто англійців, на ранньосередньовічному етапі етно-історичного розвитку. За аналогією маємо усі підстави твердити, що Київська Русь виникла як держава південних русичів - праукраїнців. Таким чином, за даними історії, археології, етнографії, мовознавства, антропології, українці XVI - XVIII ст.ст. за головними етновизначальними показниками (культура, мова, етнічна територія, ментальність, свідомість, антропологічний тип) були безпосередніми генетичними нащадками людності Південної Русі Х - XIV ст.ст. Русичі Середнього Подніпров'я, Волині, Галичини, Поділля за етнічними ознаками були праукраїнцями, які створили державу Русь зі столицею у Києві. Виникає питання, чи не були генетичні зв'язки білоруського та російського народів з стародавнім Києвом та його культурою і мовою такими ж тісними і безпосередніми, як і українців? Мабуть, ні, хоч би через те, що останні завжди жили і живуть на Київщині, а згадані їх сусіди - на значній відстані від політичного і культурного центру Русі. Своєрідність етногенези білорусів полягає в участі у ньому балтів, а росіян - фіно-угрів. Відомий російський історик М.Покровський вважав, що в жилах великоросів тече 80 відсотків фінської крові- Про значну роль фіннів у формуванні російського етносу пишуть московські антропологи (Алексеева, 1973). Археологічні матеріали неспростовно свідчать про специфіку матеріальної культури (керамічне виробництво, житлобудівництво, традиційний одяг, прикраси тощо) прабілорусів та праросіян XI - XIII ст.ст., порівняно з культурою праукраїнців. Дослідники пояснюють це перщ за все сильним впливом на північну частину східних слов'ян балтських та фінських культурних традицій. Останні добре простежуються в фольклорі, етнографії, традиційному одязі, домобудівництві та в інших елементах матеріальної культури білорусів та росіян. Так, росіяни запозичили з фінської традиційної культури знамениті пельмені, баню, матрьошку, избушку на курячих ніжках, багатий "ведмежий" фольклор тощо. Якщо церковна архітектура козацької України успадкувала будівельні традиції Південної Русі, то архітектура Московської держави продовжувала традиції Пскова та Новгорода XI - XIV ст.ст. Вже згадувалось, що лицарство є один з визначальні' елементів європейської цивілізації на середньовічному етапі розвитку. Велику роль воно відіграло і в українській історії. Для азійських деспотій лицарський стан не властивий. Через те, що Московська держава сформувалася в XIV ст. під сильним впливом Золотої Орди, то Росії не відоме лицарство в європейському розумінні. Далеких нащадків феодально-лицарського стану княжої Русі бояр остаточно знищив у ХУІ ст. Іван Грозний за допомогою татарської опричнини. Саме від цього служивого, повністю залежного від самодержця стану походить російське дворянство. Петро І говорив іноземному послу: "В Росії шляхтичем є той, на кого я звертаю увагу, і лише так довго, як я мою увагу на нього звертаю". Відповідно у пізньосередньовічній Росії не було співців лицарської слави, а значить, і власного лицарського епосу. Це суттєво відрізняло Росію не тільки від Західної Європи, але й України. Якщо корені ментальності українського козацтва сягають лицарського кодексу княжих дружин Південної Русі, то цього не скажеш про характери Московської Русі. Принципову різницю між князями Київської та Московської Русі підкреслював видатний російський історик С.М.Соловйов. "Південні князі у своїй більшості були надзвичайно хоробрі, вміли в себе вдома і в чужих краях честь свою взяти; дружини були подібні своїм вождям... У поведінці князів Північної Русі ми не помічаємо того блиску, який бачимо у поведінці князів-витязів Півдня- Північні князі-власники не люблять вирішувати суперечок зброєю, удаються до неї тільки в крайньому випадку, коли успіх безсумнівний... Всі вони схожі один на одного" (Соловьев, 1989, с. 189). Академік А.Пипін в "Истории русской литературы" писав: "Не подлежит сомнению этнографическая разница древнего севера и юга... Как древний Святослав с его чубом и его нравом напоминает в потомстве не московского великоросса, а скорее южнорусского казака, так лирический эпос "Слова о полку Игореве" отзовется не в северной песне, а скорее в южнорусской думе". Тобто, на відміну від України, ні дружинно-лицарська культура Русі, ні її ментальність не були успадковані Московською державою XIV-XVII ст.ст. тією мірою, якою вони були успадковані козацькою Україною. Антропологічні дані свідчать, що більшість росіян та білорусів є носіями відмінного від південних русичів та сучасних українців антропологічного типу. Динарський антропологічний тип є пануючим на теренах України протягом останніх тисячоріч. Інші східні слов'яни належать до іншого, віслянського антропологічного типу. Отже, в антропологічному відношенні білоруси та росіяни, на відміну від українців, не можуть вважатися прямими нащадками південних русичів. Східне слов'янство північної частини не можна вважати безпосереднім спадкоємцем мови Південної
Loading...

 
 

Цікаве