WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Від склавинів до української нації - Реферат

Від склавинів до української нації - Реферат

розвитку. Н.М.Яковенко (1993, с.70) переконливо показала, як через українську шляхетсько-лицарську верству XIV - XVII ст.ст. козацтво успадкувало державотворчі традиції та ментальність боярсько-дружинної верстви Київської Русі. Невід'ємним елементом лицарського культурного комплексу середньовічної Європи є співці лицарської слави - барди, скальди, трувери, менестрелі тощо. В Україні такими були кобзарі, що відіграли величезну роль у формуванні українського народу. За змістом та формою кобзарство має прямі паралелі, з одного боку, в європейській лицарській культурі, а з іншого - в дружинній культурі Русі. Безпосередній попередник кобзарів пізнього середньовіччя - дружинний співець Боян, "що свої віщі персти на живії струни накладав, - вони самі князю славу рокотали". Козацькі думи мають прямі аналогії за структурою, формою, змістом як у богатирських билинах київського циклу та дружинному епосі"Слово о полку Ігоревім", так і в сагах скандинавських вікінгів, лицарських баладах часів Карла Великого, короля Артура та хрестових походів. Український характер "Слова" та генетичний зв'язок з ним козацьких дум визнавав навіть В.Бєлінський, який, як відо'Мо, не відзначався симпатіями до малоросів. Він писав: "Слово о полку Игореве" носит на себе отпечаток поэтического и человеческого духа Южной Руси, еще не знавшего варварского ярма татарщины, чуждого грубости и дикости Северной Руси... Есть что-то теплое, благородное и человеческое во взаимных отношениях действующих лиц этой поэмы- Все это, повторяем, отзывается Южной Русью, где и теперь еще так много человеческого и благородного в семейном быту, где отношения полов основаны на любви, а женщины пользуются правами своего пола. Все это противоположно Северной Руси, где семейные отношения грубы, женщина род домашней скотины, а любовь- совершенно постороннее дело при браках: сравните быт малороссийских мужиков с бытом мужиков русских, мещан, купцов и отчасти и других сословий, и вы убедитесь в справедливости нашего заключения о южном происхождении "Слова о полку Игореве"... Нельзя не заметить чего-то общего между "Словом о полку Игореве" и казацкими малороссийскими песнями". Про значну кількість українізмів у "Слові" пишуть різні лінгвісти. Зокрема, Г.Півторак (1993, с.170-176) стверджує, що майже половина лексики "Слова" - це надбання різних протоукраїнських діалектів XII ст. Він же вказує на генетичний зв'язок "Слова" та українських козацьких дум. Отже, козацтво та кобзарство репрезентують собою своєрідний український прояв загальноєвропейських лицарських традицій на пізньосередньовічному етапі розвитку. Вони продовжували військові традиції попереднього етапу української історії, а саме - дружинні звичаї Х - XIV ст.ст. Відсутність власного лицарського епосу у пізньосередньовічній Росії пояснюється знищенням тут незалежного феодально-лицарського .стану Іваном Грозним, місце якого зайняло абсолютно залежне від самодержця дворянство. Це на сторіччя затримало утвердження громадянських свобод у російському суспільстві. Прямі паралелі ментальності козацтва, що так вплинули на формування українського характеру, знаходимо в яскравих образах князів-лицарів Південної Русі - Святослава, "хороброго Мстислава", що зарізав Редедю перед полками "косозькими", князя Ігоря, що гукає дружинникам перед нерівним боєм з половцями: "Краще вже потятим бути, ніж полоненим", та багато інших. Саме на цьому грунті постали напівлегендарні герої українського козацтва Байда Вишневецький, Наливайко, Сірко, Палій, Гонта, оспівані в думах кобзарів та в безсмертних творах Тараса Шевченка і Миколи Гоголя. Отже, характери козацької України сформувалися значною мірою на дружинно-лицарській ментальності Київської Русі, яка була збережена і привнесена в козацьке середовище українською шляхтою XIV- XVI ст.ст. (Яковенко, 1993, с.272). Мова є суттєвою ознакою всякого-етносу. Якою ж мовою розмовляли русичі в стародавньому Києві? Вже зазначалося, що майже 1,5 тис. років тому відбувся розпад єдиної праслов'янської мови (Шевельов, 1996). За даними археології, саме в цей час почалося інтенсивне розселення слов'ян зі своєї прабатьківщини між Карпатами та Середнім Подніпров'ям по Дунаю, в басейн Лаби та Одри, на Балкани, на Верхній Дніпро та на Волхов, по Десні на Сейм та Оку. З IX ст. простежуються окремі східнослов'янські діалекти, які спочатку мало відрізнялися один від одного. Однак з XI ст., на думку А. Кримського, "мова Наддніпрянщини та Червоної Русі (Галичина) - це цілк.ом рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця. І в ній надто легко і виразно можна пізнати прямого предка сучасної української мови, бо вона ж має в собі величезну частину сьогочасних українських особливостей" (Кримський, 1996, с.31). Сучасні лінгвісти також відзначають у мові Південної Русі XI ст. наявність багатьох визначальних для української мови особливостей (Півторак, 1996, с.278, Тараненко, 1996). Серед останніх найбільш виразні є дієслова на -ти (жити, нести тощо), на -мо (маємо, віруємо, даємо та ін.), клична форма іменника (брате, дружино, Петре тощо), м'яке "г", злиття "ы" та "і" в середнє "й", і особливо вживання голосної "і" там, де білоруси та росіяни вживають "є". Наприклад, літо, сніг, сіно, віче, діло, гріх, віз, ліс, діти тощо. Лінгвісти пояснюють ці розбіжності формуванням української мови на південнослов'янських говірках уличів, тиверців, волинян, деревлян, білих хорватів, полян, а російської та білоруської - на північ-нослов'янських діалектах дреговичів, радимичів, кривичів Цікаві дані щодо виразних українських елементів у мові Південної Русі наводить Г. Півторак (1993, с. 134, 179). На його думку, в письмових джерелах Галичини, Києва, Чернігова XI - XIII ст.ст. виразно простежується українська мовна специфіка. Дослідник доходить висновку, що "на народному рівні "давньоруської" мови ніколи не було, а існували близькоспоріднені східнослов'янські діалекти" (Півторак, 1996, Німчук, 1996). Серед них на кінець XII ст. простежуються три праукраїнські діалекти: галицько-волинський, поліський та карпатський. Лише у XVI - XVII ст.ст. постає південно-східний український діалект внаслідок міграції людності з Київщини та особливо з Волині у лісостепове Лівобережжя. Г. Півторак підкреслює провідну роль галицько-волинського діалекту у формуванні української мови. Саме з ним пов'язані її особливості, згадані вище. Як відомо, русичі писали запозиченою з Візантії староболгарською або церковнослов'янською мовою, яка значно відрізнялася від їх рідної мови усного спілкування. Однак уважне дослідження київських та галицьких літописів і світської літератури XI - XIII ст.ст., розпочате А.Кримським і продовжене сучасними лінгвістами, відкрило в них виразний пласт української лексики. Ось лише деякі приклади: парубок, виникнути, окріп, глум, вежа, батіг, виринути, недбальство, віття, гілля, колода, жито, стегно, лічба, сякий, кицька, трясця, коло, яруга, кожух, оболонь, гай, полонина, гребля,
Loading...

 
 

Цікаве