WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Від склавинів до української нації - Реферат

Від склавинів до української нації - Реферат

Чернівецький національний університет
ім. Ю.Федьковича
Історичний факультет
ДИПЛОМНА РОБОТА
НА ТЕМУ:
"Від склавинів
до української нації"
Виконав: ст. 5 курсу
гр. І-51
Мачало Іван І.
Керівник:
д.і.н. Михайлушко
План
1 ЕТНІЧНІ ПРОЦЕСИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ ТА ПОХОДЖЕННЯ БІЛОРУСІВ І РОСІЯН
2 КИЇВСЬКА РУСЬ - ПРАУКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
3 УКРАЇНА І РОСІЯ. РІЗНІ ІСТОРИЧНІ ДОЛІ
- АЗІЙСЬКИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТИПИ ДЕРЖАВНОСТІ
- УКРАЇНА
- РОСІЯ
1. ЕТНІЧНІ ПРОЦЕСИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ ТА ПОХОДЖЕННЯ БІЛОРУСІВ І РОСІЯН
Проблема походження окремих східнослов'янських народів належить до числа найбільш заполітизованих в історії Східної Європи. На жаль, вона формувалася і вирішувалася більшою мірою політиками, а не науковцями. Як наслідок, історична істина виявилась настільки викривленою, що наймолодший серед східних слов'ян етнос був проголошений "старшим братом". Офіційна імперська наука традиційно звинувачувала татарську навалу в появі на світ окремих російського, українського та білоруського етносів. Нібито монголо-татари у ХШ ст. зруйнували єдину давньоруську народність і зумовили появу окремих східнослов'янських народів. Розвиток науки та зняття ідеологічного тиску метрополії дозволяє переглянути офіційну точку зору на етногенез східних слов'ян з позицій об'єктивної науки. Крім історичних, лінгвістичних, антропологічних, етнографічних даних, все більшу роль у вирішенні проблеми відіграють висновки археологів. Вагомий внесок у вивчення проблеми походження слов'янства та історії південних русичів зробили київські археологи (Брайчевський, 1994, Петров, 1992, Баран, 1972, 1993, Максимов, 1982, Приходнюк, 1975, Козак, 1984, Терпи-ловський, 1984, Толочко; 1980, 1996, Моця, 1993, Залізняк, 1996). Узагальненню досягнень археології в дослідженні складних процесів розселення слов'янства серед балтських та фінських племен лісової зони Східної Європи присвячені фундаментальні монографії В.Сєдова 1979, 1982, 1987, 1996 pp. Безпосередніми пращурами українців, росіян та білорусів, як відомо, були слов'янські племена VIII- XII ст.ст., описані у найдавнішому літописі Київської Русі "Повість минулих літ". Розвиток археології дозволяє вирішувати проблеми генези окремих літописних племен східного слов'янства, без чого неможливо зрозуміти, коли і як народилися окремі слов'янські народи Східної Європи. Як зазначалося, волиняни, деревляни, поляни, білі хорвати, тиверці, уличі, частково сіверяни VIII-XI ст.ст. фактично були праукраїнцями. Формування білорусів відбулося на основі племен дреговичів, кривичів, частково радимичів. У генезі росіян брали участь ільменські словени, кривичі, частково в'ятичі та переселенці з Південної Русі. Науці відомий четвертий східнослов'янський етнос - псково-новгородці, що постали з ільменських словен, а у XV-XVI ст.ст. були асимільовані росіянами в процесі експансії Московського князівства на захід (Дашкевич, 1993, Залізняк, 1996). Отже, знання генези літописних східнослов'янських племен- обов'язкова умова вирішення проблеми походження українців, білорусів, росіян. Знані з "Повісті минулих літ" літописні слов'янські племена протягом XX ст. плідно досліджувались археологами. Найбільш показовими для етнокультурної диференціації східнослов'янських племен виявилися металеві прикраси традиційного жіночого костюму і перш за все скроневі кільця (Рис. 13). Ще сто років тому О.О.Спицин переконливо показав, що племенам Південно-Західної Русі . (праукраїнцям) властиві срібні півто-раобертові кільця перстеневого типу, сіверянам -спіральні, дрегозичам - зернисті, радимичам - семипроменеві, вв'ятичам' - семилопатеві, кривичам - браслетоподібні, ільменським словенам - ромбо-щиткові. Загальну тенденцію розвитку традиційного одягу східних слов'ян відзначив Л.Нідерле, який підкреслив простоту одягу і скромність прикрас південно-західних племен порівняно зі східними слов'янами лісової півночі. "Розкішний одяг та прикраси розвилися лише там, де слов'яни безпосередньо контактували з сусідніми їм фінськими, тюрко-татарськими, прусо-литовськими та скандинавськими народами" (Нидерле, 1956, с.244). У попередніх розділах коротко розглянуто генезу праукраїнських літописних племен, які залишили між Карпатами та Київщиною археологічні пам'ятки лука-райковецької культури VIII-IX ст.ст, (Рис. 14). Нагадаю, що вони виросли безпосередньо з празької та частково пеньківської культур V-VII ст.ст., носії яких були відомі візантійським хроністам під іменами склавинів та антів. Незмінність населення, безперервність розвитку його культури та мови на згаданих споконвічних українських територіях, від людності празької культури V- VII ст.ст. донині, дає підстави вважати останню праукраїнцями. Ця найстарша, безсумнівно, слов'янська спільнота асоціюється фахівцями з легендарними дулібами Волині - найдавнішими літописними племенами "Повісті минулих літ" (Седов, 19й2, с.90-94). За часів літописця Нестора дулібів вже не було: "дуліби живяху по Бугу, де нині волиняии..." Германське походження етноніму дуліби, за О.М.Тру-бачовим (1974, с.52), вірогідно, свідчить про його формування ще в першій половині І тис. н.е. десь у зоні контактів з германськими племенами готів, чи вандалів, експансія яких саме у цей час відбувалася у Західну Україну. Арабський автор Х ст. Масуді писав, що слов'янське плем'я волинана . (волиняни) в давнину панувало над іншими. Однак внаслідок міжплемінних чвар це переддержавне утворення на чолі з князем Маджаком розпалося, і кожне слов'янське плем'я почало обирати власного князя. В.О.Ключевський, Л.Нідерле, М.С.Грушевський (1991, с-377) висловили думку, що волинана Масуді - це перший слов'янський племінний союз, відомий за літописом Нестора як дулібське племінне об'єднання. Воно розпалося під ударами аварів за візантійського імператора Іраклія, що правив від 611 до 641 p. "Сі ж обри воеваху на словенах і примучиша дулібів, сущих словен, і насилля творяху жонам дулібським", сповіщає "Повість минулих літ". Яскраве підтвердження цих подій отримано в результаті розкопок городища Зимне на Волині, яке вважається колишнім племінним центром дулібів. Знахідки аварських наконечників стріл на попелищі фортеці, на думку В. Д. Барана, підтверджують свідчення літописця та припущення згаданих вчених про руйнування дулібського племінного союзу саме аварами в VII ст. На думку В.В.Сєдова, дулібський союз розпався на групи споріднених племен, до яких входили, крім хорватів, уличів, тиверців, полян, деревлян та волинян, ще й похідні від них дреговичі. У VIII-IX ст.ст. вони лишили пам'ятки лука-райковецької культури Північно-Західної України (Рис. 14). Починаючи з О.О.Спицина, різні дослідники неодноразово відзначали однорідність матеріальної культури вищезгаданих племен від VIII до XII ст.ст. Етновизначальною особливістю цієї спільноти, на відміну від літописних племен лісової півночі, був простий, скромний одяг з абсолютним пануванням срібних
Loading...

 
 

Цікаве