WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Економічні погляди революційних народників 70-х рр. XIX ст. - Реферат

Економічні погляди революційних народників 70-х рр. XIX ст. - Реферат


Реферат на тему:
Економічні погляди революційних народників 70-х рр. XIX ст.
Революційно-демократична економічна думка
Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розвитку в пореформений період було революційне народництво. На відміну від революціонерів-демократів 50-60-х рр., які захищали інтереси дореформеного селянства, що боролось проти кріпосного права, революційні народники виступили з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спрямовувалась проти залишків кріпосництва.
Економічні ідеї революційного народництва. Народницький рух в Україні був породжений тими самими соціально-економічними умовами, що й у Росії в цілому. Українські народники, як і народники Росії, вірили в самобутній характер економічного розвитку країни, ідеалізували селянство, вважали його рушійною силою революції. Народники України організаційно були міцно зв'язані з народницькими гуртками Росії. Але не зважаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між українськими і російськими народниками, мали місце і деякі особливості, що характеризували народницький рух в Україні. Вони залежали від двох факторів - особливостей форм селянського землеволодіння на Україні і національних моментів.
В Україні не було общинної форми землеволодіння, властивої великоруським губерніям, що й зумовило певну різницю теоретичних засад російських та українських народників. Відповідно і соціалістичні ідеали селянства останні бачили не в общині, а у зрівняльному подушному переділі землі.
Деякі українські народницькі гуртки з різними формами земле-володіння навіть зв'язували питання про політичну боротьбу. З від-сутності общини в Україні вони робили теоретичний висновок про безплідність і шкідливість тут політичного перевороту, який нібито віддалить революцію. У районах же з общинним володінням землею політичний переворот може привести і до економічного звільнення народу.
Другим моментом, що характеризував народницький рух в Україні, був зв'язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним національно-визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом. Українофіли, як і народники, вели пропаганду на селі, розповсюджували нелегальну літературу. Їхня діяльність у цьому напрямку майже нічим не відрізнялась від народницької.
Певний вплив на народників в Україні мала й діяльність лібе-ральних елементів, яка посилювала опозиційний рух. Не пройшли повз увагу народників і конституційні домагання української буржуазної інтелігенції. Проте деяка своєрідність у характері діяльності народників України не виключала спільності загальних завдань і цілей.
Революційно-народницький рух в Україні був репрезентований кількома групами і гуртками як лавристського, так і бакуністського спрямування.
Лавристи свою пропагандистську діяльність проводили серед рі-зних верств населення: робітників, інтелігенції, селянства. Проте головним напрямом визнавалась робота серед селянства. Одним із засобів пропагандистської діяльності було розповсюдження літератури. Якщо серед робітників та інтелігенції розповсюджувались твори Чернишевського, Герцена, Лассаля, "Капітал" К. Маркса та інші, то серед селян - переважно нелегальні брошури, які буди написані самими народниками.
У цих брошурах доступно, простою народною мовою описувалось тяжке життя селян, розкривалась непримиренність інтересів селянства і панів.
Досить типовою в цьому плані була брошура "Правдиве слово хлібороба до своїх земляків" (1876), написана Ф. Волховським, який очолював одеський гурток лавристського спрямування. У брошурі він пише про тяжке становище трудового народу, гостро засуджує тих, хто байдужий до народного горя. Ф. Волховський до-хідливо роз'яснює селянам суть реформи 1861 р., розкриваючи її справжню суть та антинародне спрямування.
Ф.Волховський, як і взагалі революційні народники, не міг при-миритися з кріпосницьким характером реформи. Він виступає за ви-рішення аграрного питання в інтересах селянства, за повну ліквідацію поміщицького землеволодіння і закликає селян до революційної боротьби "за волю і землю".
Аналогічні погляди проголошували і члени гуртка братів Жебуньових. Свою пропагандистську діяльність серед селян вони спрямовували на роз'яснення непримиренності інтересів селянства та панів, пропагували ідеї братерства й рівності, закликали до повстання.
Члени гуртків бакуністського спрямування також провадили пропагандистську роботу серед селян, сподіваючись організувати окремі заколоти і через них - загальне повстання в країні. Ці ідеї проголошувались членами "Київської комуни" на чолі з К. Брешко-Брешковською, гуртком В. К. Дебагорія-Мокрієвича та інших. Члени гуртка Дебагорія-Мокрієвича сподівались збунтувати селянство, пропагуючи вимоги переділу землі. Підтримка селянами ідеї переділу землі свідчила, на думку народників, про негативне ставлення до приватної земельної власності, про те, що селянам притаманні соціалістичні ідеали. Українські народники, як уже зазначалося, надавали особливого значення ідеї переділу землі. "Для нас, українців, - писав В. Дебагорій-Мокрієвич, - община не була і не може бути вихідною точкою програми тому. що общини в тому вигляді, як вона існувала на півдні Росії, ми не мали"'.
Проте народники не спромоглися викликати помітних заворушень серед селянства.
Після розколу (1879) народницької організації "Земля і воля" на "Народну волю" і "Чорний переділ" саме "Народна воля" відіграє провідну роль у визвольному русі Росії. Основну увагу ця організація звертає на боротьбу з урядом, висуваючи загальнодемократичні вимоги. Широка програма збурення народних мас для підготовки революції практично обмежилась терористичною боротьбою, що завершилася вбивством Олександра II. Після 1881 р. в Україні запа-нувала реакція.
Петро Лаврович Лавров (1823-1900) - один з провідних іде-ологів народництва, філософ, соціолог, економіст, математик. Він закінчив Петербурзьке артилерійське училище і викладав математику у військових навчальних закладах. 1868 року за свою суспільну діяльність був заарештований і висланий у Вологодську губернію.
Саме у засланні Лавров написав знамениті "Історичні листи" (1868-1869), які друкувались в "Неделе" і стали програмним доку-ментом революціонерів 70-х рр. За допомогою Г.Лопатіна Лавров утік із заслання і виїхав за кордон, де познайомився з Марксом і Енгельсом. За кордоном розпочав видання журналу "Вперед", який відіграв важливу роль у пропаганді соціалістичних ідей у Росії.
Лавров і його послідовники (так звані лавристи) були прихиль-никами соціалістичної революції, яку здійснить народ, селянство, кероване революційною інтелігенцією. Підготовка революції пере-дбачала тривалу пропаганду ідей соціалізму в народі.
Значне місце в працях Лаврова присвячується економічним пи-танням, які охоплюють всі сторони суспільно-економічного життя тогочасної Росії. Ще до проведення реформи Лавров писав про тяжке, безправне становищеселянства, проте його погляди на проблему звільнення селянства були досить поміркованими. Більш послідовно він виступив з критикою реформи, яка, на його погляд, "не звільнила селян повністю". Лавров гостро критикував самодержавство і його економічну політику.
У питанні про роль общини погляди Лаврова не були незмінними. У 70-х рр. він розглядав общину як умову переходу до соціалізму, як основу побудови майбутнього соціалістичного суспільства. Спостерігаючи процес розкладу общини і зародження капіталістичних відносин, Лавров характеризує його як початок підготовки соціального перевороту. На місце капіталістичного ладу, писав він, прийде
Loading...

 
 

Цікаве