WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Богдан Хмельницький – людина легенда - Реферат

Богдан Хмельницький – людина легенда - Реферат

українські села, хутори, катували козаків і селян. Звірства чинилися з обох боків. Але, на відміну від Вишневецького, що закликав до масових мордувань і страт народу, Б. Хмельницький ніколи не віддавав наказів розправлятися з мирним населенням.
Розгром польських військ у травні - червні 1648 року не означав закінчення війни. Запорізький гетьман, перетворивши Чигирин на столицю Козацької держави, готувався до продовження бойових дій. Було доукомплектовано й реорганізовано шість старих реєстрових полків: Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський та Переяславський. Кожен із яких тепер налічував до 4-х тисяч бійців. За їхнім зразком на Лівобережжі та Правобережжі формувалися Прилуцький, Миргородський, Ніжинський, Полтавський, Чернігівський, Київський, Уманський, Вінницький та інші полки.
У Польщі спішно формували нову армію. Очолив її Заславський, острог і Конєцпольський, котрих український гетьман, добре знаючи кожного, влучно схарактеризував як "перина, латина й дитина", натякаючи на зманіженість першого, книжність другого й відсутність життєвого досвіду у третього. До них приєдналися розбиті М. Кривоносом війська Є. Вишневецького.
Аби не допустити поляків на звільнені території України, Б. Хмельницький з основним військом у серпні 1648 року рушив їм назустріч, з'єднавшись на Поділлі з повстанцями Кривоноса. Назустріч їм зі Львова виступила польська армія. 6 вересня поляки підступили до Староконстянтинова, де їх зустріла вогнем козацька застава. Однак уночі козаки зненацька для ворога пішли з міста. Поляки прийняли це як свідчення паніки, але це був обманний маневр. Польські війська, втративши пильність, вклинилися у заздалегідь підготовленні Хмельницьким позиції під Пилявцями. Сили поляків складалися з 32 тисяч шляхетського ополчення, 8 тисяч німецьких найманців і кількох десятків тисяч приведених шляхтою слуг-ополченців. Їм протистояло 80-тисячне козацько-селянське військо, у якому бойовий досвід мала навряд чи його третина, а також татарський загін із 800 осіб. Після зайняття Староконстянтинова польські командири почали суперечки з приводу подальших дій. Заславський вичікував, тоді як молоді офіцери вимагали рішучого наступу. Бій почався 11 вересня зі спроби воєводи Тишкевича, яка не була погоджена з вищим командуванням, захопити греблю на річці Ікві. Незабаром баталії розгорнулись на широкому просторі. Супротивник наступав безладно, й українським полкам вдалося, утримуючи основні позиції, виснажити його у дводенних боях, а 13 вересня, дочекавшись підходу чотиритисячної татарської орди, успішно контратакували. Стихійний відступ, що почався у ніч на 14 вересня, переріс у панічну втечу.
Після битви під Пилявцями від "кварцяного" шляхетського війська нічого не залишилося. Дорога на захід була відкрита. Поділля цілком звільнене, полум'я повстання перекинулося на Волинь і Галичину. Щоб не гаяти час на захоплення замків, Хмельницький залишив навколо них облогові загони з мало маневрених селянських ополченців, а сам із основною масою козаків рухався на захід. 26 вересня його армія оточила добре укріплений Львів. Поляки сподівалися протриматися в місті до зими, але 5 жовтня М. Кривоносу вдалося оволодіти твердинею міста - Високим Замком. Городяни пішли на переговори, і Хмельницький не бажаючи марнувати час і віддавати місто своєї юності ( тут він навчався в колегіумі) на розграбування, обмежився великим викупом.
Дальший шлях гетьмана лежав прямо на Польщу. Наприкінці жовтня його війська взяли в облогу місто-фортецю Замостя, розташоване на межі українських та польських етнічних територій. Та наближалися холоди, стомлене військо не було готове битися взимку, розуміючи, що наступ на Варшаву за таких умов не має шансі на успіх, гетьман почав переговори з польською стороною. Водночас він зав'язав дипломатичні стосунки з царем Олексієм Михайловичем і турецьким султаном Мухаммадом IV, котрі уважно стежили за змінами на карті Східної Європи. Наприкінці року була досягнута домовленість з обраним на королівський престол Яном ІІ Казимиром, братом небіжчика Владислава. Обидві сторони в універсалах оповістили свої народи, що наступило перемир'я.
Від Замостя Хмельницький рушив до Києва, де 23 грудня 1648 року був тріумфально зустрінутий народом і духівництвом на чолі з митрополитом С. Косовим і патріархом Єрусалимським Паїсієм, що перебував тоді в місті. У лютому 1649 року у Переяславі почалися переговори про всеосяжний мирний договір. Влада Речі Посполитої, яку на переговорах представляв православний А. Кисіль, шляхом поступок козацтву і особисто Б. Хмельницькому усіляко прагнула розколоти українське козацтво й селянство. Б. Хмельницький і його полковники та старшини висували загальнонаціональні вимоги : ліквідацію шляхетського землеволодіння, звільнення селянства, скасування унії, урівняння управах православних і католиків у межах усієї польсько-литовської держави, запровадження козацького самоврядування.
Про вихід України зі складу Речі Посполитої тоді не йшлося, хоча поляки погоджувалися на поширення влади козацької адміністрації майже на всю територію України. Але Б. Хмельницький вимагав гідного представлення України в сенаті й інших загальнодержавних органах влади. Обом сторонам було ясно, що виходячи з настільки різних позицій, домовитися не вдається. Поляки, потроху збираючись з силами, розгорнули бойові дії на Волині й Поділлі. У відповідь на це у квітні 1649 року гетьман розіслав у полкові міста наказ про підготовку до нового походу. У травні, коли польські війська вже були на марші, а до Києва з півночі підступали сили литовського гетьмана Я. Радзівіла, Б. Хмельницький затвердив свою ставку у Білій Церкві. Послані ним полки зупинили наступ литовської армії до ріки Прип'ять, відвернувши небезпеку від Києва. Тоді ж Хмельницький відправив посольство в Москву з пропозицією розпочати спільну війну проти Речі Посполитої. Царський уряд не зважився на цей крок, зайнявши вичікувальну позицію. Водночас він не заперечував проти закупівлі українськими козаками на території Московської держави зброї і боєприпасів.
На початку літа 1649року гетьман направив свої головні сили на захід і наприкінці червня обложив видобувний за останнім словом техніки того часу Збараж, де зосередилися сили ворога під орудою Є. Вишневецького. Туди ж підступили союзні війська кримських татар на чолі з ханом Іслам-Гіреєм. На швидке оволодіння твердинею надії не було, й гетьман зробив усе необхідне для тривалої облоги. Сторони зазнавали серйозних втрат. 27 липня козаки пішли на генеральний приступ, але оволодіти змогли тільки першою лінією укріплень противника.
Тим часом із боку Люблина підходили головні польські сили на чолі з Яном ІІ Казимиром, що призначав за голову Хмельницького нагороду в 10 тисяч злотих. Гетьман вдався до обманного маневру. Залишивши навколо фортеці п'ятитисячний облоговий корпус, він із основними силами непомітно виступив назустріч королівському війську. Особисто провівши розвідку й упевнившись, що польські сили розтяглися на марші в напрямку Зборова й почали переправлятися через річку Стрипу, Хмельницький 5 серпня силами козацької і татарської кінноти атакував їх із флангів і тилу. Польське військо, загубивши командувачів, до вечора організувати оборону в нашвидку об лаштованому таборі біля Зборова. Нічні атаки козацької піхоти на табір були відбиті, але саме містечко вдалося взяти. До ранку королівські війська були цілком оточені. Б.
Loading...

 
 

Цікаве