WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Вітовт - історичний і політичний діяч (1382-1430) - Реферат

Вітовт - історичний і політичний діяч (1382-1430) - Реферат


руками митрополита-грека зліквідувала дві митрополичі катедри.
Питання підлеглости українців Московському митрополитові ще більше
загострилось, коли наступником митрополита Теогноста став Олексій, син
чернігівського боярина, що перейшов до Москви, хри-щеник великого князя Івана
Калити, близький до всієї великокняжої родини, регент великого князя Дмитра за
його дитинства. Олексій був речником політики Москви. Основи його політики
були: мир зі Сходом, татарами, боротьба з Заходом - Литвою. Він заступив
Теогноста 1353 року. Ольгерд добре розумів суть цієї .заміни грека московським
патріотом і старався, щоб на патріярха висвячено його родича, Романа, який у
Царгороді зустрівся з Олексієм. Обидва привезли цінні дари, і після різних
перипетій патріярх іменував у 1353 році Олексія митрополитом "Київським і всея
Руси", а в 1354 році Романа - митрополитом Литви з єпархіями - Полоцькою,
Ту-ровською і катедрою в Новгородку. А 1356 року додано до того єпископію
"Малої Росії", себто Галичини. Границь двох митрополій не зазначено. Роман,
еселившисяв Києві, де з 1353 по 1354 р. був інший митрополит - Теодорит,
висвячений болгарським патріярхом, опанував Чернігівщину, приїздив до Твері,
яка стояла в опозиції до Москви, а Олексій приїздив до володінь Ольгерда. Коли
Олексій позабирав там багато сосудів та іншої церковної утварі, Ольґерд наказав
заарештувати його з усім почетом - і він ледве втік. Після смерти Романа в 1361
році, патріярх не настановляв нікого на його місце, і Олексій став єдиним
митрополитом.
Року 1370 Казімір, на жадання православних галицьких князів і бояр, вислав до
Царгороду єпископа Антонія з проханням поставити його митрополитом, "аби не
пропав закон русинів". На випадок відмови патріярха, Казімір попереджав, що тоді
"прийдеться христити русинів на латинську віру". Ця загроза вплинула, і патріарх
поставив Антонія митрополитом, а після його смерти р. 1391 (чи 1392), на вимогу
Ягайла, поставив митрополитом Івана, єпископа Луцького (1392-1415).
Створення Галицької митрополії підривало заборону патріярха мати для Руси дві
митрополії і давало підставу Ольїердові домагатися висвячення окремого
митрополита.
Тим часом відносини з Митрополитом Олексієм дедалі загострювались. Олексій за союз з Литвою відлучив князів Тверського та Смоленського від Церкви, брав
участь в підступному захопленні Михайла, князя Тверського, використовував
неполадки в родині Нижегородського князя. Ольґерд мав підстави закидати
митрополитові сторонність, заанґажованість у московській політиці. Дійсно, то був
єпископ-політик, про церковну діяльиість якого найменше відомо. Патріярхові
надсилалося скарги на Олексія, і він був примушений призначити слідство, яке
доручив архімандритові Кипрі-яаові Цамблакові, болгаринові, що в 1373 р. приїхав
до Литви, в 1375 р. - на бажання Ольгерда - був висвячений нй митрополита
Литовського, а в 1389 р. дістав московську катедрУ. Повторилося те, що бувало
раніше: осідком Кипріяна стала Москва, а не Київ.
Після смерти Кипріяна в 1406 р. Вітовт просив патріярха висвятити окремого
митрополита Київського, але патріярх відмовився і висвятив у 1408 році грека
Фотія, як єдиного митрополита. Прими-ривіпися з тим, Вітовт зажадав від Фотія,
щоб він жив у Києві. Пробувши недовго в Києві, Фотій переїхав до Москви,
забравши й собою багато цінних речей.
Спираючись на православне духовенство, Вітовт вирішив за всяку ціну здобути
окремого митрополита. У листі, в якому пояснювалось становище Православної
Церкви, Вітовт писав, що московські митрополити лише час від часу приїздили до
Києва та Литви, церкви не строїли,... але, побираючи церковні прибутки, виносили
ці гроші деінде; позабирали й повиносили церковні речі й святощі: страсті
Христові, скіпетр і сандалії Богородиці, святі образи, ковані золотом, та інші
дорогоцінні речі, всю церковну красу Київської митрополії, що постаралися й
подавали давні князі на честь і пам'ять, не кажучи про золото, срібло й убори
церковні - хто може порахувати, скільки вони повиносили?
З своїм листом та грамотою литовських єпископів Вітовт вирядив до патріярха
свого кандидата на митрополита, колишнього ігумена Дечанського манастиря,
Григорія Цамблака, небожа митрополита Кипріяна. Однак, саме тоді приїхали до
патріярха посли від фотія і так скомпромітували Григорія, що патріярх позбавив
його ієрархічної гідности й піддав анатомі. Вітовт з єпископами знову звернувся до
патріярха з проханням висвятити митрополита, обраного патріярхом. Відповіді не
одержано. Тоді, 15 листопада 1415 року, скликав Вітовт у Новгородку собор
єпископів, в якому взяли участь: Полоцький, Чернігівський, Луцький,
Володимирський, Смоленський і Туровський єпископи з Литви; Перемиський та
Холмський - з Галичини; священики та багато бояр. Собор висвятив на
митрополита Григорія Цамблака. В окружній грамоті Собор мотивовував його
обрання прикладами Клима Смолятича 1147 р., а також подібними прецеденсами в
Болгарії і Сербії.
Обрання Цамблака викликало обурення Фотія та патріярха, і вони його викляли.
Але факт залишився фактом: з 1416 року православні Литовсько-Руського
князівства мали власного митрополита, незалежного від сусідніх держав. Однак, це
тривало лише п'ять років і не створило традиції. Григорій Цамблак тримався
незалежно від Царгородського патріярха. У 1418 році він був висланий на собор у
Констанці Яґайлом і Вітовтом, де вирішувалося справу Яна Гуса. Посольство з
Литовсько-Руського князівства було уряджене з великою помпезністю. Разом з
Цамблаком їхало багато князів та магнатів з Литви, з Волощини, від татарського
хана, Великого Новгорода. Ця величезна депутація з кількох сот осіб справила в
Констанці велике враження, і її урочисто зустрічав сам цісар Сігізмунд. Григорій
Цамблак виголосив привітальну промову папі, в якій висловлював надію на
переведення унії Східньої та Західньої Церков, чого, мовляв, бажають багато
православних та володарі Ягайло і Вітовт. Але, - казав він, - провести унію
можна тільки через скликання собоРУ з участю видатних богословів і знавців з
обох сторін. Такий спосіб переведення унії не відповідав бажанням папи, і на
цьому справа закінчилася, але Ягайло та Вітовт були дуже задоволені
репрезентацією Цамблака.
З року 1419 вже не згадується ім'я Григорія Цамблака. Г. Лужницький, не
зазначаючи джерела, подає, що він помер у Києві від чуми. Існує інша версія: що
він подався до Молдавії і довгий час .прожив, якчернець, у Нямецькому манастирі.
Після 1420 року митрополит Фотій знайшов шлях примиритися з Вітовтом, який
визнав його, 1 до смерти в 1431 році Фотій був єдиним митрополитом.
Loading...

 
 

Цікаве