WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Вітовт - історичний і політичний діяч (1382-1430) - Реферат

Вітовт - історичний і політичний діяч (1382-1430) - Реферат

ним. Поруч з цісарем Сігізмундом, Вітовт виступає як посередник
між Польщею і Орденом. Зі свого боку Сігізмунд уживав заходів, щоб розсварити
Вітовта з Ягайлом. Ще 'під час війни з Орденом цісар пропонував Вітовтові
королівську корону, але Вітовт відмовився. 1429 року, на пишному з'їзді в Луцьку,
в присутності Ягайла та литовських панів, СіГузмунд запропонував Вітовтові
корону. Вітовт льояльно спрямував його до Ягайла, який, заскочений
несподіванкою, дав свою згоду. Але під тиском польських панів незабаром зрікся
своєї згоди в листі до Сігізмунда, мотивуючи це залежністю Великого Князівства
від Польщі.
Після цього листа Вітойт вирішив коронуватися всупереч бажанню Ягайла. Справа загострювалася, хвилювала Европу, ображені магнати обох держав ставили
питання про війну Литви з Польщею. Щоб загасити справу, Ягайло запропонував
Вітовтові зректися престола, з тим, щоб польська корона перейшла до Вітовта, але
він і литовські магнати стояли твердо на окремішності держав, і Вітовт відмовився
від польської корони.
Нарешті, на 8 вересня 1430 року у Вільні призначено коронування Вітовта.
З'їхалися почесні гості; Яґайло, великий князь Московський Василь 1 з іншими
московськими князями, царгородські й татарські посли. Але польські пани
перехопили в дорозі корону, і коронування було відкладене, а 27 жовтня 1430 року
Вітовт нагло помер.
Цей кольоритний епізод цікавий тим, що, з одного боку, малює державну
свідомість Вітовта та литовських магнатів, а з другого - свідчить про ставлення
цісаря і взагалі Европи до Великого Князівства. В цісарській канцелярії зберігся
коронаційний акт, в якому Литву проголошувалося на вічні часи королівством, що
його королі ніколи не будуть нічиїми васалями.
Значення Вітовта в історії Великого Князівства Литовського величезне. Серед воєн і боротьби за владу він перевів Ґрунтовну реформу державного устрою. Під час
замирення з Ягайлом у 1390-их роках вони перевели спільно Ґрунтовні реформи:
значніші князі повтрачали свої князівства і в ліпших випадках дістали менші. По-
чалося з найбільшого - з Волині - де після смерти Любарта князював його син
Федір. Року 1386 Ягайло вивів з-під його влади наймогутнішого князя Острозького
і настановив безпосереднім васалем короля. Далі - Луцьку волость він передав
Вітовтові, а Федорові залишив саму Володимирську. Волзька земля вважалися
польською провінцією від часу окупації Галичини в 1387 рці, також і Холмська. М.
Грушевський питав, котрому з обох володарів належав проект цієї перебудови? За
всіма ознаками Вітовтові.
Друге замирення Ягайла з Вітовтом - у 1392 році - позначилося конфіскатою
земель у Скіргайла, що був заступником ЯГайла: Вітовт дістав його волость -
Полоцьку. Відібрано Київ у Володимира р. 1392; Вітебськ, після смерти матері в
1392 році, Ягайло дав полякові-намісникові. Тоді Свидригайло, рідний його брат,
забив намісника і силою захопив Вітебськ. Вітовт узяв його в полон і в кайданах
відпровадив до Кракова. У Білій Русі не залишилося видатних князів. 1393-1394 рр.
забрано Сіверщину в Корибутовичів і передано Любартовичеві, але він не побажав
'князювати в Сіверщині і втік. Року 1394 Вітовт забрав у нього Житомир і Овруч.
Володимир приїхав до Вітовта "з покорою", але той його не прийняв і волостей не
повернув. Того ж року забрано Звенигород, Черкаси та Поділля. Поділля
переходило з рук до рук після загарбання його у Корибутовичів: володів ним
намісник польський Спитко, потім Свидригайло, погім - знову польський
намісник. Свидригайло осів нарешті на Сіверщині, де зібрав невдоволених князів і
втік з ними до Москви. Лише 1420 року замирився він з Вітовтом і знову дістав
Сіверщину.
З цього стислого переліку змін, проведених у Великому Князівстві Вітовтом,
видно, що протягом кількох років він перебудував його із об'єднання окремих
князівств з широкою автономією на державу з міцною централізованою владою.
Знищено місцевих авторитетних князів; декого переведено на інші місця, де не
було старих традицій; дехто з них перейшов до сусідів: Москви - Свидригайло,
сіверські князі, до Угорщини - Федір Коріятович. Року 1393, позбавлений
Вітовтом Новгородка та Поділля, він звернувся по допомогу до Угорщини, але ця
допомога була замала. Проте, він дістав у свою державу Мукачівське князівство і в
Мукачеві збудував замок та манастир. Крім того дістав Землин та Мармарош. За
Карпати - на Закарпаття, на Загір'я стала тікати українська людність від постійних
міжусобиць, залюднювалися Марма-рош, Бережанщина, Ужанщина та інпн землі.
На князівствах залишилися тільки дрібні князі, "послуішгі" Вітовтові, як зазначав
літопис. Вони поклали початок князівським та магнатським родам Чарторийських,
Четвертинських, Заславсь-ких, Вишневецьких, Заборовських, Сангушків та інших,
які, втративши державні права, задовольнялися становищем знатних
землеволодільців.
Творячи могутню державу з централізованою владою, Вітовт не зміг довести
справи до кінця. Він увесь час виявляв вагання супроти Ордену, Ягайла, навіть у
справі коронування й відокремлення князівства від Польщі. Не розумів він тієї
великої сили, яку мав у носіях української культури та традицій, в православній
вірі. Можливо, в цьому відбилася спадщина його батька Кейстута - провідника
старолитовської частини князівства. Це хитання виявилося в Городельській унії,
яка зберегла ідею литовської автономії, але загнала клин у Литовсько-Руську
державу, бо внесла упривілейованість католиків супроти православних. Наслідки
виявилися в повстаннях православних проти Вітовта ще за його життя - і ще
більше за його наступників.
Вітовт успадкував питання Православної Церкви в Литовсько-Руському князівстві. Перенесення митрополичої катедри з Києва до Москви, при чому залишився титул "Київського митрополита", викликало великі ускладнення в житті православних на
Русі, яка опинилася ігід литовською владою. Ще за ґедиміна зроблено спробу
заснувати митрополію у Новогродку. Збереглася точна дата: 1329 року митрополит
Теофіл брав участь у патріяршому соборі в Царго-роді, а 1330 р. митрополит
Московський (Київський), грек Теогност приїздив на Волинь за спадщиною по
митрополитові Теофілові. В "каталозі архиерейських катедр" зазначено, що цю
катедру скасовано "через близькість її до Руси, так що руський митрополит легко
може нею правити". Після того, 1347 року, скасовано Галицьку митрополію,
внаслідок клопотань того ж митрополита Тео-гноста та великого князя
Московського Семена Гордого, ґедиміно-вого зятя. Офіційним мотивом ліквідації
митрополії,що існувала коло 50 років, було: "завжди на Русі був один
митрополит". Де він перебуватиме - патріярхові було байдуже. Так Москва
Loading...

 
 

Цікаве