WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переяславська рада - вибір України (пошукова робота) - Реферат

Переяславська рада - вибір України (пошукова робота) - Реферат

держави.
Вже в процесі переговорів гетьманського правління з московським посольством на чолі з В. Бутурліним і підчас безпосереднього складання Переяславської угоди простежувалося намагання до встановлення зверхності влади монарха. Щодо Війська Запорозького цар залишався таким самим самодержавцем, як і до свого народу; гетьман і старшини мали "бити йому чолом", "просити", "покладатися на милість" і так далі. Остаточного оформлення "Березневі статті", що насправді являло собою кілька різних за формою офіційних документів, набули в Москві підчас перебування там посольства від України на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним і переяславським полковником П. Гетерою. Безпосереднє їх обговорення та узгодження позицій привели з 13 по 27 березня, але найголовніші з них були складені вже на середину лютого 1654 року. Свої пропозиції щодо угоди українські посли подали царю і боярам у вигляді "прохань" - "Просительних статтей" (всього в них налічувалось 23 пункти). Відповіді ж (фактично акти) мали форму "пожаловань" "милостей" жалу вальних грамот [8, с. 17].
Що ж конкретно хотіли старшини з гетьманом і що саме одержали "від великого государя"? як свідчать "Просительние статьи о правах всего малоросийского народа", подані російському урядові 14 березня, перші сподівалися, головним чином на статут автономної країни в складі єдиної Російської держави, зокрема на самостійну внутрішню і зовнішню політику, власне судочинство й збройні сили (щоправда за певного контролю з боку сюзерена); сплату вищій владі відповідної данини - "как по инних землях... отдается" [с. 15, 16] непорушність прав і привілей царського народу без різниці станів та про підтвердження цього царськими грамотами статті 13-й, 17-й (ці статті не точно сформульовані, але зміст їх такий як зазначено).
Вільне обрання гетьмана як голови держави й уряду [ст.6]; гарантію стану духовенства підпорядковуватися Київському митрополиту [ст. 13]; визначення чисельності національного війська (60 тис.) і платні для нього в разі використання для потреб Росії з державної казни (ст. 2, 21) [10, с. 106].
Отже, чітко простежується бажання старшинського адміністрації уникнути втручання царя і його сановників до справ місцевого управління. Однак подальші переговори та реалії тогочасного життя внесли деякі важливі корективи в ці наміри, при чому в бік обмеження функцій гетьманату. Так, владі на місцях не дозволялось здійснювати будь-які зовнішньополітичні зносини з польським королем і турецьким султаном іншими "ворогами" Росії без спеціального на те "государева" указу.
Отже, вважати це договір рівноправним немає підстав. Українська сторона визнавала владу царя і втрачала частину суверенітету.
Правова невизначеність характеру відносин козацької України й Московії породила розмаїття його оцінок з боку дослідників: унія, військовий союз, протекторат, васалітет, неповна інформація, приєднання, возз'єднання та інше. Найвірогідніше засвоїв формально-правовими ознаками він передбачав становлення поширених у тогочасній Європі відносин протекторату. Укладений у критичний період сам по собі договір, як справедливо зауважила О. Апанович, не був для України "ні трагедією, ні ганьбою" [11, с. 18].
Які наслідки для України мала прийняття протекції? Чи справила вона події, що покладалися на неї Б. Хмельницьким і старшиною?
І. Поза сумнівом акт протекції став юридичною формою відокремлення й незалежності Української держави від Речі Посполитої. Водночас у жодному випадку не можна забувати того факту, що він стосувався меншої частини теренів і населення тогочасної України, більшість якої продовжувала залишатися у складі Речі Посполитої. Таким чином, укладення договору сприяло закріпленню існуючого розподілу українських земель і немає підстав видавати протекцію козацької України за протекцію всієї України. На цей час принесення присяги обидві сторони тлумачили поняття "Мала Русь" у його вузькому розумінні - як терени витвореної держави, а не в широкому як усі етноукраїнські землі. І якщо Б. Хмельницький вбачав у Росії державу, яка допоможе розгромити Річ Посполиту й вписати західноукраїнські землі до складу гетьманату (продовж 1655-57 рр. він неодноразово підкреслював наміри поширити владу на "всю стару Україну або Роксоланію, де є грецька віра та існує їхня мова аж до Вісли"), то російська еліта вбачала в них окремішні від Малої Росії терени Польщі й намагалася включати їх до складу Росії [12, 88-94]. Саме принципова відмінність у походах до майбутнього західноукраїнського регіону стало головною причиною непорозумінь і прихованого суперництва між українською старшиною й російськими воєводами підчас спільного походу восени 1655 року. З цієї ж причини виникло гостре україно-російське протистояння на теренах півдня Білорусії [13, с. 8].
ІІ. Прийняття царської протекції започаткувало нові й посилило вже існуючі процеси перегрупування політичних сил у Центральній і Поденно-Східній Європі, що сприяло загостренню старих і появі нових вузлів суперечності, осей протиборства, які в кінцевому підсумку (у віддаленій перспективі) докорінно змінили політичну карту даного європейського регіону. Насамперед, відзначимо факт остаточного перетворення української проблеми внутрішньо-польської у зовнішньополітичну, що стала однією з найголовніших у сфері міжнародних відносин на майбутні 30 років.
Потрапивши в епіцентр геополітичних інтересів Московії, Речі Посполитою, Кримського Ханства і Туреччини, українська держава, незважаючи на декілька разову зміну орієнтації 50-60-х рр., не спромоглася подолати вкрай несприятливої для себе міжнародної ситуації.
Приймати царську протекцію, Б. Хмельницький, безумовно хотів у такий спосіб послабити Кримський ханат, запобігти (під загрозою спільного удару по ньому українсько-російських сил) розв'язанню воєнних дій проти Козацької України. Здається головною турботою Хмельницького було уникнути війни на двафронти... Подібні міркування змушували Хмельницького укласти союз з Москвою у 1654 році. Цим він хотів запобігти загрозі оточення України, що насувалася в наслідок взаємо зближення Польщі і Кримського Ханства [14, с. 22].
Проте досягти цього не вдалося. Навпаки, трапилося неочікуване: даний крок гетьмана призвів до подальшого зближення потенційних противників та укладання між ними у липні 1654 року договору про військово-політичний союз, спрямований проти Московії і Козацької України [15, с. 73].
ІІІ. Як уже наголошувалося, визначальним чинником, який підштовхував українську еліту до прийняття протекції Олексія Михайловича, виступала нагальна потреба одержання суттєвої військової допомоги (що знайшло відображення в статтях договору 1654 рік). Проте, цим сподіванням в основному не судилося звершитися.
IV. Основною умовою прийняття українською елітою протекції було зобов'язання царя "все Войсько Запорожское, польському королю не выдавать й за них стоять" і "от всех непреятелей боронити". Її невиконання позбавляло в її очах сенсу саму протекцію. До кінця 1655 року українська сторона не мала підстав побоюватися за дотриманням Росією цієї умови. Проте з того часу в її зовнішній політиці окреслюється тенденція до пошуку порозуміння з Річчю Посполиту. Вона з'явилася внаслідок зіткнення російських інтересів із шведськими на теренах Великого Князівства Литовського й Прибалтики, появи примарної надії на можливість успадкуванням царем польського трону після смерті Яна Казимира та явної недооцінки військово-політичної потуги Польщі [14, с. 24].
Зближення з Річчю Посполитою і
Loading...

 
 

Цікаве