WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переяславська рада - вибір України (пошукова робота) - Реферат

Переяславська рада - вибір України (пошукова робота) - Реферат

грабіжництвом і зрадливістю, а Польща непримиримістю супроти Української державності навіть на обмеженій козацькій території просто пхали Хмельницького шукати протекції московського царя" [6, с.313]
За конкретно історичних обставин середини XVII ст. Військово-політичну допомогу можна було отримати від Росії чи Порти, прийнявши протекцію котрогось з їхніх володарів. Трагедія України полягала в тому, що як соборна держава вона могла виникнути й зміцнитись лише під протекторним одного з сусідів; не було жодної можливості здійснити перехід до незалежності без попереднього залежного періоду [7, с.181].
Більшість старалися віддавати перевагу російському варіанту, що зумовлювалося впливом кількох чинників: приналежністю обох народів до православного віросповідання, існуванням в історичній пам'яті українців ідей спільної політичної долі за часів Київської Русі браком в етнопсихології українського населення почуття ворожнечі до росіян, близькістю мови, військово-політичною слабкістю Росії. Коли порівнювати з Портою, що давало надію на збереження за Україною широкої державної самостійності.
Після талих і нелегких переговорів 11 жовтня 1653р. Земський собор Росії вирішив перейняти Військо Запорізьке під "государеву високу руку".
Для правового оформлення відповідального рішення з боку гетьманом й старшини 19 жовтня в козацьку Україну виїхало посольство боярина Василя Бутурліна. В такий спосіб російський уряд намагався запобігти небезпечному для себе зближенню Української держави з Османською імперією, а також використати її військову потугу для вироблення перемоги в тривалому суперництві з Річчю Посполитою за панівне становище у Східній Європі.
Більшість з оточення Б. Хмельницького в основному підтримувала його зовнішню і внутрішню політику, усвідомлюючи зокрема необхідність і значення союзу України з Росією. Прибічники гетьмана справедливо бачили в ньому порятунок від поневолення шляхетською Польщею і султанською Туреччиною, довго очікуване законодавче закріплення економічних, політичних і культурних взаємовідносин між українцями та росіянами, а також розраховувати на сприяння в справі зміцнення спільних сил у боротьбі за етичну незалежність у майбутньому.
Окремі представники створеної в ході Визвольної війни (1648-1654рр.) старшинської адміністрації й українського православного духовенства небезпідставно сподівалися на поліпшення власного благополуччя, одержання значних станових та економічних привілеїв.
Очевидно, саме тому переважна частина учасників Переяславської ради 8 (18) січня 1654 року цілком свідомо пристали до пропозиції Богдана Хмельницького об'єднатися з російським народом, який на той час у їхньому уявлені уособлював монах - цар [8, с.14]. Сучасник і ймовірний свідок тих подій, відомий в історичний літературі під іменем Самовидця, так сповіщає про це: "И там рада была, где все полковники и сотники с товариством, при них будучих позволилися застосувати под високодержавною его царського виличества рукою, не хотячи юже більше жоднім способом быти подданими королю польському к себі татар. На чолі та той то раді в том місяцю ченварі й присягу виконали гетьман Хмельницький за всіми полковниками, сотниками й отоманею й усю старшиною восковою, и узяли великое жалование его царського величества соболями. И зараз по усіх полках розіслали столников с придолниями козаков, жеби так козаки, як вийти со всім посольством присечу виконали на вічное підданство его царському величеству... "[9, с.66]
Якщо про сам факт присяги всіма учасниками Переяславської ради можна говорити з певністю, то твердження літописця, "що по усій Україні весь народ з охотою тое учиник", не відповідає історичній правді. Очевидно, Самовидець, потрапивши в полон ідеї "великодержавності" (які б наміри при цьому він не переслідував), свідомо погрішив проти істини. Адже він не міг знати про існування злочинної опозиції як до підписання акту 1654 року, так і після нього з боку частини духовенства, старшини козаків та й простого населення. Зокрема, кальницький (вінницький) полковник Іван Богун, якого, до речі, в радянській історії вважали падким прихильником возз'єднання України з Росією взагалі відмовився присягти на вірність царю. Ще попередні ради, коли Б. Хмельницький у Чигирині схиляв "старих" козаків до "підданства" російському монарху, "молоді" на чолі з Богуном виступала проти. Сам полковник у великій промові застеріг про можливість "тягости" такого кроку і разом зі своїми прибічниками ("со всей Побужьем") не прийняв присяги, коли прибуло на чолі з боярином В. Бутуріним. Однак І. Богун ніколи не приставав і на бік ворогів Росії. Дані простої відмови пішло козацьке поселенням Кропивнянського і Полтавського полків, побивши киями царських урядовців. Луцький грод (становий суд) одержав від місцевого духовенства особливий "протест" проти акту об'єднання. У вересні 1564 року посол І. Гофнора доносив царю, що ще минулого року Київський митрополит та іншого духовного чину люди висловили думку " что ми с московськими людьми быти в соединении не возможно, и они того николи нехотели, а се де Москва хотят их перекрешивать... " [18, с. 14]
Фактично не пішло на формування визнання угоди і все "низове товариство" хоча протягом тривалого часу в його середовищі висловлювалося бажання такого союзу всіляко підтримувалося дії Б. Хмельницького в цьому напрямі. Однак звістка про підтвердження російськими монархами всіх "древніх" і "сторовиних прови вольностей" запорожців у "Березневих статях" 1634р. Викликала неабияке вдоволення останніх.
Самодержавна політика, яка запанувала на українських землях одразу після Переяславської Ради, нерідко викликала відверте невдоволення з боку місцевих опозиційних сил, часто густо доводила до гострих конфліктів між різного роду групами населення і верховною владою.
Неабияку настороженість, різноманітні чутки та домисли в тогочасному українському суспільстві (в тому числі і серед нижчих членів гетьманського правління) викликали вже перші непродумані, а часом й зухвалі вчинки московського посольства. Крім того, недостатня поінформованість, неусвідомленні до кінця суть і значення подій в Переяславі та й сама форма приведення до присяги на місцях породжували численні нарікання людей.
В умовах багатьох "гуляла" краяло душу і серце думка про те, що Великий гетьман від імені всього народу малоросійського присягнув на вірність цареві, а той, у свою чергу, відмовився зробити подібне Б. Хмельницькому, чимобразив все Військо Запорізьке. Государеві ж "дворяни", прибували до якогось населеного пункту в супроводі добре озброєних охоронців-стрільців і в козацьких старшин, доля прийняття присяги зганяли "як стадо" мешканців на майдан. При цьому не обходилось без грубощів, відвертих залякувань, чи навпаки, "солодких" обіцянок (з метою привернення до "служби государевои" застосовувалися навіть гроші відрізи сукна, с хутра і таке інше). Тому хто відмовляється складати присягу, погрожували виселенням за "Зборівську лінію", тобто за межі приєднаної до російських земель українських території
[8, с. 16] .
Царське соловники без належних пояснень на очах у простих людей складали реєстр, переписували міські укріплення, церкви, припаси тощо. Протягом січня-лютого 1654 року було приведено до присяги 130 тис. чол. Близько 200 міст і містечок [4, с. 776].
Неоднозначно були сприйняті й форма підписання та зміст "Березневих статей" - договірних умов між Олексієм Михайловичем і Богданом Хмельницьким про політичне та правове становище України в складі Російської
Loading...

 
 

Цікаве