WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Церква, Нація і Війна: становище Української Греко-Католицької Церкви в період Другої світової війни - Дипломна робота

Церква, Нація і Війна: становище Української Греко-Католицької Церкви в період Другої світової війни - Дипломна робота

"слухатися законів, оскільки вони не противні Божому законові", а також "не будемо мішатися до політики та світських справ" прозоро проглядається пропозиція - не надавати підтримки новій владі, яка з перших днів намагалася втягнутимаси у політичну боротьбу бідних проти багатих, буржуазії та інших "ворогів народу" [20с. 26].
Крім послань до духовенства митрополит звернувся в грудні 1939 р. до української молоді, застерігаючи її від зради проти Батьківщини і церкви. Всі свої послання і повчання : до духовенства, до монахів, до дяків, до вірних, до української молоді, - А. Шептицький друкував на цикльостилі у "Львівських Архієпархіальних відомостей" для своїх і сусідніх парафій. Велике значення, яке надавав митрополит зв'язкові зі своїми священиками, видно з його розпорядження від 12 червня 1940 року, де він вже під канонічним послухом зобов'язував священників переписувати поодинокі екземпляри "Львівських Архієпархіальних відомостей" [3, с. 200].
Щоб задушити релігійно духовне життя, комуністичні правителі закрили усі релігійні установи та навчальні заклади: Львівську богословську академію, Львівську, Перемишльську і Станіславську семінарії, заборонили всі чернечі чини, українські греко-католицькі друкарні [2, с. 11]. Найбільших втрат зазнало Богословське Наукове Товариство. Ще до 1939 р. воно видало 13 томів "Праць Наукового Богословського Товариства", 23 томи "Видань Богословії", 17 томів тримісячника "Богословія", 34 тома газети "Нива". У бібліотеці було зібрано біля .12 тис. томів, між ними чимало унікальних. Більшовицька влада припинила діяльність Товариства, знищивши при цьому вже підготовлені до друку матриці журналу "Богословіє" та газети "Нива" [3, с. 203].
Митрополит А. Шептицький робив все для того, щоб зберегти церкву в нових умовах. Він заборонив священникам покидати парафії, яких у трьох Галицьких діоцезіях налічувалося 2190. Не всім, однак, вдалося дотриматися цього наказу: 40 священників було кинуто до в'язниці і вивезено, частина з них загинула. Близько 100 їх, щоб уникнути такої долі покинуло свої парафії і з допомогою німецької репатріаційної комісії виїхали на територію Польщі [57, с. 102].
Коли з приходом більшовиків почались масові арешти, А. Шептицький вирішив призначити на своє місце наступника. З цією метою 9 жовтня 1939 р. він вислав до Риму свою довірену особу, щоб Папа Пій XII підтримав його рішення про висвячення ректора богословської академії Иосифа Сліпого на єпископа, ймовірного наступника на митрополичому престолі. 27 листопада 1939 р. митрополит отримав відповідь у листі від секретаря Східної Конгрегації Кардинала Євгена Тіссерана: "Я предложив все те, що Ви мені написали, Особі, яку Ви і Я почитаємо. Радію, що можу повідомити Вас, що можете вважати Вашим коад'ютором і наслідником Вашого улюбленого ученика... Ви можете зробити його таким необхідною дією, що її можете виконати самі, або делегувати до цього одного з Ваших колег, якщо треба, то й іншого обряду" [3, с. 204].
Зважаючи на недугу митрополита Андрея, що вже 9 років був прикований до крісла, хіронтія відбулася у митрополичій молитовниці. Вона проходила таємно за участі єпископі Микити Будки та Миколи Чарнецького. Таким чином, таємно в колі обраних осіб відбулась епохальна подія для УГКЦ, яка забезпечувала подальший провід церкви в часи жахливих терорів і переслідувань.
Про цю подію вірні та духовенство були повідомлені листом у січні 1942 року вже після відходу більшовиків. В ньому А. Шептицький писав: "Преосв. Иосиф знаний вже всьому духовенству як довголітній ректор духовної семінарії. Його заслугою є оснування та ведення Богословської Академії і велике оживлення науково-богословського руху в нашій архієпархії. Його теж заслугою є надзвичайний музей Семінарії. Серед дуже тяжких відносин відновив преосв. Иосиф зруйнований будинок семінарії та зорганізував заново в ньому Духовній семінарії - велику і малу" [3, с. 205]. Відмітимо, що в цьому листі митрополит Андрей приписує заснування Богословської Академії безпосередньо Й. Сліпому. В зв'язку з тим, що багато греко-католицьких священників і віруючих внаслідок репресій опинились далеко від Галицької митрополії, митрополит Андрей вирішив встановити нові екзархати на території СРСР. 9 жовтня 1939 року було створено 4 екзархати поза Галичиною [47, с. 148].
До першого екзархату належали Волинь, Підляшшя, Полісся і Холмщина з екзархом єпископом Миколою Чарницьким.
До другого належала Білорусь з екзархом отцем Антонієм Нєманцевичем.
Третій під керівництвом екзарха отця Климентія Шептицького охоплював Росію і Сибір.
Четвертим була радянська Україна на чолі з архієпископом Й. Сліпим.
Щоб забезпечити духовну опіку своїм вірним І продовжити церковну справу у важких радянських умовах, А. Шептицький у лютому 1940 р. писав: "Розписується конкурс на парохії в Києві, Одні, Вінниці, Харкові 1 Полтаві. Вимагається готовності вдень і вночі на всякі жертви, які були би потрібні, або хоч би хосінні для справи з'єдинення наших вірних, нез'єдиненних православних і безбожних хрещених і нехрещених..." [З, с. 201]. В березнів 1940 р. він знову звернувся до духовенства: "Як Бог дасть, прийде нам ласка, - а певно многим з нас Бог дасть ту ласку, -проповідувати в церквах Великої України, право-і-лівобережної, аж по Кубань і Кавказ, Москву і Тобольськ. Треба бути на те приготованим." [З, с. 201]. А 17 квітня 1940 року писав до духовенства, що, бажаючи виконати свої обов'язки перед віруючими, "які переселені на східні границі нашого краю, наміряю звернутися до уряду СССР з проханням уможливити мені і десяти священикам душпастирську працю поміж тими переселеними" [З, с. 201].
Затвердження призначення екзархів відбулося на таємному Львівському соборі екзархів 18-19 вересня 1940 року. В декретах собору, яких нараховувалося близько ста були зібрані постанови про екзархів, про собори, про культ Бога і святих, про проповідь Божого слова, про збереження обряду, про світське і чернече духовенство, про мирян, братства, про трибунали і про відношення церкви до держави [3, с. 202]. Таким чином, було встановлено головні канонічні, літургійні та пасторальні засади нової структури УГКЦ.
Призначені митрополитом екзархи намагалися своїми постановами забезпечити подальше існування церкви не лише на Україні, а й на території всього СРСР. "Ми вважаємо, - писали екзархи в листі до кардинала Є. Тіссерана від 24 січня 1941 p., - що декрети Собору мають обов'язуючу силу до рішення Апостольського Престолу" [3, с. 166].
Екзархи також вважали своїм обов'язком сприяти зміцненню УГКЦ і своїх екзархатів, наскільки це дозволяли умови. У вищезгаданому листі чотири екзархи писали: "Позбавляти себе влади і титулу (екзархів), щоб в таких обставинах щось робити, було б проти нашого сумління: Навпаки, встановлена ієрархія (4 екзархи на цілу територію СРСР), при зміні обставин на ліпше, може негайно приступити до праці" [3, с. 170-171].
Під час аудієнції кардинала Є.
Loading...

 
 

Цікаве