WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Церква, Нація і Війна: становище Української Греко-Католицької Церкви в період Другої світової війни - Дипломна робота

Церква, Нація і Війна: становище Української Греко-Католицької Церкви в період Другої світової війни - Дипломна робота

вирішило здійснити "добровільне" об'єднання УГКЦ і РПЦ. З цією метою у Львові була створена так звана ініціативна група у складі керівника-настоятеля Преображенської церкви доктора філософії о. Г. Костельника, генерального вікарія Переміської єпархії о. М. Мельника і декана Станіславської єпархії о. А. Пельвецького. Очевидно, ці діячі Церкви були змушені піддатися примусу і шантажу влади та органів безпеки. Адже, Г. Костельник неодноразово висловлював антирадянські заяви у минулому, критикував політику Сталіна, засуджував комуністів за голодомор в Україні, енергійно відстоювавінтереси і права УГКЦ під час переговорів у Москві 1944 року, надсилав відповідні листи в різні інстанції. Наприклад, у листі до І. Полянського він зазначав, що у Галичині близько п'яти мільйонів вірних УГКЦ, якими не можна знехтувати [41, с. 72].
На думку історика Церкви В. Ленцика, на позицію о. Г. Костельника вплинув тиск органів НКВС. Акція масових арештів діячів УГКЦ на весні 1945 року зачепила і його особисто. Репресивні органи радянської влади небезпідставно вважали Костельника потенційним ворогом, який у роки німецької окупації відверто писав: "Жодна держава так не мучила своїх підданих, як більшовицька... Як же нам було не бажати, щоб цей чортівський млин розпався вкінці на наших очах". Отже, провівши деякий час у більшовицькій в'язниці у Львові його дух, напевне, зламали. Шантаж церковного діяча органами НКВС підтверджують львівські, вчені, М. Кашуба та І. Мірчук. Відомо, наприклад, що енкаведисти в 1940 році арештували і вивезли до Сибіру його 17-річного сина Богдана. Звичайно, вони довідались, що в 1943 році два сини Г. Котельника добровільно вступили до дивізії "Галичина", яка згодом боролася проти Червоної армії. Відмітимо, що Г. Костельник відстоював ідеї Унії, був відвертим противником як польського католицизму, так і московського православ'я, виступав за приєднання всіх православних церков Східного обряду на засадах УГКЦ до католицької церкви, яка "існує від апостольських часів і завжди була вселенською" [41 с. 70].
Створення ініціативної групи можна вважати важливим кроком у справі ліквідації УГКЦ. Про це свідчить лист М. Хрущова до Й. Сталіна (грудень 1945 року): "Будучи в Москві, я інформував Вас щодо проведеної роботи по розкладу Уніатської Церкви, - писав він. - У результаті проведеної роботи уніатського духовенства створилася "ініціативна група" [41 с.70].
28 травня 1945 року "ініціативний комітет для об'єднання ГКЦ з РПЦ" звернулися до Ради народних комісарів УРСР із заявою такого змісту: "Для .думаючих ясно, що уніатська церква в цих нових умовах державного і народного життя являється як історичний пережиток. Коли ввесь український народ об'єднався в один державний організм, то і його церква мусить об'єднатися в одну церкву - в свою рідну, незалежну від чужинецької кормиги, в православну, що є церквою наших батьків... Наша церква опинилася у стані безвластя та дезорганізації. Це болюче відбивається на церковному нашому житті; довший час воно так не могло б бути. Тому ми, підписані, чільні представники наших трьох єпархії, рішились вивести нашу церкву з стану анархії в стан консолідації для перетворення її в православну церкву і просимо одобрити цей наш почин" [8, с. 5].
Через три тижні, 18 червня 1945 року надійшла відповідь у листі від радянського уряду, підписаному П. Ходченком - уповноваженим Ради в справах РПЦ при РНК УРСР, що насправді була указом-декретом про ліквідацію УГКЦ.
Слід зазначити, що у своєму зверненні до уряду УРСР члени Ініціативної групи попереджали: "Годі думати про моментальне перетворення нашої уніатської церкви у православну. На це треба часу, щоб зберегти особисту честь священиків, щоб священиків переконати і виховати, вірних успокоїти і приготувати". Але до них ніхто не прислуховувався. Сталінський режим використовував цю групу для виконання певних політичних завдань, коли УГКЦ була офіційно ліквідована, усі троє загинули: отець Г. Костельник начебто від руки бойовика ОУН у центрі Львова, а інші - за невідомих обставин.
Як бачимо, Москва за цілеспрямованим планом готувала ліквідацію Української Церкви. Так зване об'єднання було зумовлене не стільки догматично-релігійними, скільки політичними причинами. Адже УГКЦ мала тісний зв'язок з Апостольським Престолом та християнським світом, що перешкоджало проводити атеїстичне "виховання" населення, особливо молоді. Оскільки моральний дух РПЦ в умовах "радянської дійсності" був зламаний, то поява в державі ще однієї чисельної щодо віруючих УГКЦ була, з політичної точки зору, невигідним явищем. З об'єднанням УГКЦ і входженням населення Галичини в "братський союз народів" втрачало свою суть ідея боротьби за державну незалежність України, а учасники цієї боротьби поставали не як борці-патріоти за волю, а як "бандити", "зрадники", "бандито-посібники". Так зване об'єднання було для радянської влади вигідним і у матеріальному плані. Більш як 3 000 парафій та монастирів вливалися в РПЦ, що значно збільшувало державний бюджет від надходжень з церковних податків. Однак провести об'єднання в тій ситуації адміністративно-силовими методами було неможливо, оскільки це могло викликати масове незадоволення серед віруючих і призвести до ще більшого посилення збройного опору радянській владі, тому в Кремлі вирішили провести об'єднання за "просьбою" самих греко-католицьких священиків та віруючих. З цією метою і з'явилася "ініціативна група", яка мала здійснити розкол у середовищі греко-католицького духовенства й дезорганізувати віруючих. Цьому мав сприяти і зміст звернення. Як відмітив Андрухів І., в ньому настільки вдало і професійно, з пропаганди цієї точки зору, підібрані й підігнані факти, що пересічний обиватель не одразу розбереться, де правда, а де брехня [8, с. 10].
Таким чином, після згаданих подій діяльність УГКЦ зводилася до нелегальної, вона стала забороненою в СРСР установою. Пізніше так званий Львівський собор (8-10 березня 1946 року) заявляв про самоліквідацію унійної церкви.
ВИСНОВКИ
Комплексний аналіз процесів, що відбувались в українському греко-католицизмі під час Другою світової війни дозволяє зробити певні узагальнення.
У своїй кількасотрічній історії Греко-Католицька Церква пережила немало трагедій, ставши на захист українського національного життя, вона свідомо взяла на себе всі труднощі, котрі випадали на долю українського народу. Але найбільш жорстоких переслідувань вона зазнала саме в часи Другою світової війни, коли змушена була терпіти насадження нових порядків двома тоталітарними режимами.
З самого початку приєднання Західної України до СРСР радянське керівництво прагнуло обмежити діяльність УГКЦ, хоча воно і змушене було зважати на значний авторитет Андрея Шептицького в народі і світі. Незважаючи на наступ на Церкву, митрополит зумів організувати діяльність духівництва, підтримував український народ у своїх численних пастирських посланнях.
Релігійна політика гітлерівських окупантів

 
 

Цікаве

Загрузка...