WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Церква, Нація і Війна: становище Української Греко-Католицької Церкви в період Другої світової війни - Дипломна робота

Церква, Нація і Війна: становище Української Греко-Католицької Церкви в період Другої світової війни - Дипломна робота

Церкви" від 23 грудня 1945 року. "Бо хто ж не знає, - писав папа, - що патріарх Олексій, недавно вибраний нез'єдиненими єпископами Росії, в посланні, зверненому до Української Церкви, що немало причинилося до започаткування цього роду переслідування, - явно захвалював і проповідував відступництво від Католицької Церкви" [3, с. 240].
Відносно поміркована політика радянської влади щодо УГКЦ тривала недовго. Таємно розроблялися плани щодо ліквідації даної Церкви. Незважаючи на те, що діяльність УГКЦ підпадала під сферу контролю Ради всправах релігійних культів при Рад наркомі СРСР, конкретні пропозиції щодо її ліквідації вже 2 березня 1945 року доручили розробити полковнику держбезпеки Георгію Карпову, котрий очолював Раду в справах РПЦ, Він отримав завдання з Кремля підготувати для Сталіна пропозиції щодо взаємовідносин між католицизмом і православ'ям, а також вирішити проблему Греко-католицької церкви. 15 березня 1945 року Сталіну для ознайомлення була направлена таємна інструкція № 58 "Про заходи щодо приєднання греко-католицьких парафій у СРСР до Руської православної церкви, використання старокатолицької церкви для створення опозиції Ватикану у західних республіках СРСР, зміцнення впливу Руської православної церкви за кордоном та організації всесвітньої конференції християнських церков". Ознайомившись з нею, Сталін наклав резолюцію: "Товаришу Карпов, зі всіма заходами згоден. Сталін" [2, с. 101].
Керівників УРСР з планом конкретних заходів щодо ліквідації УГКЦ ознайомили лише наступного місяця. В цілком таємному листі від 20 квітня 1945 року на ім'я М. Хрущова, котрий перебував тоді у Москві, Г. Карпов писав: "Рада у справах РПЦ в даний час може і повинна зіграти значну роль у боротьбі проти римо-католицької церкви і проти уніатства, 15 березня цього року входило до Уряду Союзу з рядом пропозицій щодо здійснення деяких заходів на Україні, в Білорусі, в Литві, в Латвії, а також за кордоном. Усі представлені радо пропозиції 17 березня цього року були схвалені Головою Рад Народних Комісарів СРСР товаришем Сталіном" [41, с. 70]. Далі були представлені заходи, що стосувалися становища церкви на Україні. Пропонувалося організувати в місті Львові православну єпархію на чолі з єпископом, який би володів значними правами і пільгами на теренах Західної України; організувати тут православні братства, які мали розгорнути широку пропаганду серед греко-католиків для їх переходу в православ'я. Для розколу єдності і розпалювання ворожнечі між різними конфесіями передбачалось "організувати всередині уніатської церкви ініціативну групу, яка повинна буде декларативно заявити про розрив з Ватиканом і закликати уніатське духовенство до переходу в православ'я" [55, с. 20]. Далі Г. Карпов ставив до відома керівників УРСР при ті акції, які вже здійснювалися на виконання намічених заходів. Зокрема, вже була підібрана кандидатура на православного єпископа Львівського і Тернопільського, в розпорядження якого передавалися покої колишнього митрополита Андрея Шептицького, екзарх України Іоан одержав відправні вказівки від Патріарха Алексія про формулу прийняття уніатських священиків у православ'я тощо [55, с. 20].
25 квітня Карпов надсилає Хрущову віддруковане українською мовою вже згадане звернення Патріарха Московського і Всея Русі Олексія до віруючих греко-католицької церкви, яке до цього часу ще не розголошувалося.
Тотальний наступ проти УГКЦ розпочався на початку квітня 1945 року. 6 квітня у львівській газеті "Вільна України" появилася стаття Ярослава Галана під назвою "З хрестом чи мечем", спрямована проти митрополита Андрея і проти УГКЦ. "Вороги українського народу, вдягнені в ряси уніатських священників, - зазначалося в статті, - є організаторами банд українсько-німецьких націоналістів, агенти міжнародної реакції. Вони шкодять народу в його святій творчій роботі. Кривава діяльність цих злочинців мусить бути рішуче припинена" [41, с. 70]. Цю статтю було передруковано в центральному офіційному органі комуністичної партії в Києві "Радянська Україна", а також вона передавалася по радіо і поширювалася окремою брошурою.
Щоб позбавити УГКЦ керівної верхівки, органи НКВС заарештували всю її вищу ієрархію - митрополита Й. Сліпого, єпископів М. Бутку, М. Чарницького, Г. Комишина та І. Лятишевського, а також велику кількість священників та церковного активу. Як зазначає, Ю. Федорів "це був головний удар в саму основу УГКЦ. Адже Церква без ієрархії існувати не може" [70, с. 312].
Вищі ієрархи греко-католицької церкви звинувачувалися насамперед у співпраці з німецькими окупантами, атирадянській пропаганді, "зраді Батьківщині". Так, Й. Сліпий був звинувачений у наступному: "... прихід радянської влади в західні області України зустрів вороже і, не припиняючи своєї абнтирадянської діяльності, підтримував зв'язок і переховував від органів влади агентуру іноземних розвідок, що прибувала з-за кордону. В 1941 р. Сліпий підписав звернення до українського народу, в якому висловлював вдячність Гітлеру і німецькій армії за "звільнення від більшовицького ярма". Продовжує підтримувати зв'язок з керівництвом оонівського підпілля, ховаючи від репресій активних ворогів радянської держави" [69, с. 12]. У березні 1946 року ієрархи УГКЦ будуть засудженні військовим трибуналом на тривалі терміни ув'язнення. Крім вищої ієрархії було заарештовано і заслано до Сибіру чимало професорів Богословської Академії, семінарій, сотні священиків і ченців.
Репресивні дії радянської влади посилювалися. В інструкції голови Ради у справах релігійних культів І. Полянського для уповноваженого Ради в УРСР І. Вільховського від 8 травня 1945 року наголошувалось: "Греко-Католицька Церква (уніатська) в особі митрополичого управління зайняла абсолютно нетерпиму у політичному плані позиції і стала на шлях боротьби з радянською владою, активно підтримуючи антирадянський націоналістичний рух. У зв'язку з цим, зараз проводяться заходи, скеровані на ліквідацію впливу повністю окатоличеного духовенства і переходу віруючих у православ'я" [41, с. 71].
Позбавленим своєї ієрархії українським греко-католицьким священикам видано наказ зареєструватися в адміністративно-партійних органах влади і тільки "реєстрованим" дозволено виконувати церковні обов'язки. За дорученням радянської влади було створено парафіяльні комітети, які не лише могли розпоряджатися церковним майном, але й мали право призначати і звільняти парохів [3, с. 240]. Резиденцію львівських митрополитів-архієпископів зайняв єпископ РПЦ Макарій, посланець московського патріарха Олексія, який отримав титул єпископа Львівського і Тернопільського.
Проти арештів ієрархії УГКЦ виступили з окремим листом від 1 липня 1945 року понад 300 священиків з проханням, щоб уряд СРСР "звільнив наш єпископат з митрополитом на чолі" [3, с. 241]. На той час це був героїчний вчинок священиків, які свідомо наражали себе на репресії.
Щоб остаточно ліквідувати ГКЦ, радянське керівництво, згідно своїх планів,
Loading...

 
 

Цікаве