WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Церква, Нація і Війна: становище Української Греко-Католицької Церкви в період Другої світової війни - Дипломна робота

Церква, Нація і Війна: становище Української Греко-Католицької Церкви в період Другої світової війни - Дипломна робота

української високої богословської школи, Богословської Академії, він підніс її рівень до рівня найліпших того роду інституцій у цілій Католицькій Церкві, він виховав цілу Генерацію священників нового типу, він поставив богословську науку нашої церкви з наукою західно-європейських країн. Послідовник А. Шептицький, митрополит Иосиф зумів поєднати східний тип християнства притаманний орієнтальній церкві, з органічною приналежністю нашої Церкви до Заходу, до Католицької Церкви і її культури" [70, с.312].
Одразу після того, як Й. Сліпий офіційно заступив на свою посаду, він виступив із заявою, в якій запевняв, що Церква не буде втручатися ні в політичні, ні в дипломатичні, ні у військові справи, і в той же час просив свободи для релігійної освіти, на що радянські власті йому відмовили [23, с. 72]. 23. листопада митрополит Й. Сліпий видав звернення "До духовенства і віруючих", в якому вказував, що патріотизм мусить бути любов'ю до свого народу, він не може бути хибно зрозумілим націоналізмом, котрий обстоює любов до Батьківщини на ненависті та вбивстві тих, хто не належить до їх партії і не сприймає їх політичних поглядів [47, с. 155].
Після похорону А. Шептицького становище церкви нормалізувалося. Митрополит Й. Сліпий проводив традиційні сесії п'ятого Архієпархіального собору. Також він розпочав відвідувати всі церкви у Львові і планував оглянути всі церкви Львівської архієпархії. Незабаром до митрополита завітав представник київської влади й усіляко, як згадував пізніше сам митрополит, "домагався, щоби вислати до Москви делегацію, зазначаючи, що митрополит Андрей уже призначив о. Котельника членом делегації" [1, с. 140].
22 грудня делегація греко-католицьких ієрархів на чолі з архімандритом Климентієм Шептицьким була прийнята головою Ради у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів СРСР Іваном Полянським. Делегація зустріла коректний прийом, оскільки в Кремлі хотіли з допомогою Церкви якомога швидше припинити воєнні дії УПА. К. Шептицький мав з цього приводу зустріч з її командувачем Р. Шухевичем, але вона бажаного успіху не принесла [47, с. 156].
Інформуючи Сталіна і Молотова про хід переговорів, І. Полянський повідомляв у доповідній записці: "На прийомі керівник делегації висловив привітання і вдячність Червоній Армії та її Головнокомандуючому товаришу Сталіну, заявивши, що зараз ГКЦ в Західній Україні на загрожує більше небезпека, яку готували їм німці, і що делегація 'має своїм завданням, з однієї сторони, вказати на ту загальну небезпеку, яка з перемогою Червоної Армії для Церкви усунута назавжди, а з другої сторони - на деякі дрібниці, які існують зараз в житті Церкви, що вимагають виправлення їх сьогодні або в найближчий час".
Посилаючись на те, що Західна Україна більше 300 років живе дещо відмінним життям від Східної України та що внаслідок цього в неї відмінні звичаї, відмінне економічне життя, культура та релігія, архімандрит Шептицький заявив, що "потрібно переміну робити обережно" [2, с. 100, 101].
Очевидно, тим самим провідники УГКЦ хотіли засвідчити лояльність до влади, і водночас усе ще сподівалися, що вона дасть можливість існувати Церкві. Делегація, крім того, передала 100 тис. крб. у фонд Червоного Хреста на допомогу Червоної Армії. Ці сподівання начебто й отримали підтримку в Москві, де на запитання про можливість вільного відправлення богослужінь греко-католицької церкви на території СРСР І. Полянський відповів ствердно [1, с. 101]. Це засвідчило про відсутність ворожої діяльності з боку архієреїв, духовенства, Церкви взагалі, яка, до речі, у той час не практикувала як незаконна, оскільки у листопаді 1944 року Рад нарком СРСР прийняв постанову "Про порядок відкриття молитовних будинків релігійних культів", згідно з якого віруючі уніатської церкви мали право подавати заяву про реєстрацію своїх релігійних об'єднань [47, с. 158].
Крім дозволу на відправлення богослужінь, згідно з вказівкою Москви Й. Сліпому навіть дозволили розпоряджатися народною лікарнею імені А. Шептицького, що містилася у Львові по вулиці П. Скарги. Спеціальною директивою голови Ради в справах релігійних культів при Рад наркомі СРСР І. Полянського від 19 січня 1945 року передбачалося, що в цьому закладі існуючі порядки не змінюються, "весь інвентар, інструмент і апаратура ... мають залишитися також за лікарнею" [55, с. 17].
На жаль, керівники УГКЦ не розуміли, що і спроби митрополита А. Шептицького в своєму виступі на Соборі 7 вересня 1944 року висловити лояльність до влади, щоб вона не мала приводу до конфлікту з греко-католицькою церквою, а також послання Й. Сліпого від 23 листопада 1944 року, в якому заблуканих "застерігали повернутися з "хибного шляху", не могли мати позитивного результату [55, с. 17]. Вони просто не усвідомлювали реально, що собою являє радянська влада.
Всі поступки УГКЦ були тимчасовими. У зв'язку з війною Сталін не хотів вступати у відкритий конфлікт з Церквою. Але, як зауважив історик І. Білас: "Його кінцеві наміри були однозначними: знищення Греко-Католицької Церкви, яка, на противагу РПЦ, насмілилася його застерігати, - мовляв, необхідно брати до уваги особливості Західної України і "переміни робити обережно". До того ж ця Церква відстоювала ідеї національної державності, сприяла створенню військових формувань на окупованій ворогом території. Такого Сталін не прощав нікому" [9, с. 1043]. Додамо, що служителі ГКУ відмовились підтримати насильницькі переселення українців з їхніх земель, які мали відтепер остаточно відійти до повоєнної Польщі. За вказівкою перемишльського єпископа Коцеловського, греко-католицькі священники серед своїх парафій вели агітацію проти цієї акції.
Церква продовжувала відігравати важливу роль в житті західних українців, і це підтверджувалося радянськими документами того часу. У них зазначалося, що молодь "... весь час знаходилась під впливом релігійного дурману, і вона вважає поки що і зараз своє. Необхідністю, а особливо у свята, йти до церкви...". Населення сіл вимагало відкриття церков та направлення у села священників [34, с. 6].
В цей же час Російська Православна Церква почала активізовувати свою діяльність. Патріарх Олексій у березні 1945 року написав звернення
до священників та віруючих Греко-католицької церкви України, в якому закликав їх бути покірними. Коли представники агентства Рейтер запитали його, що думає про це Сталін, то він відповів: "Кожний знає, що Сталін -геніальний вождь радянського народу. Ми можемо тільки добавити, що православна церква має в його особі благоприхильність та підтримку у вирішенні всіх існуючих проблем". При цьому Олексій звинуватив Шептицького у заграванні з Гітлером, а папу - у братанні з фашистськими "бандитами". "Єднайтесь з нами, - закликав він, звертаючись до католиків, - зірвіть пута, які зв'язували Вас з Ватиканом, релігійні помилки якого звели Вас до духовного спустошення" [23, с. 72]. При це послання згадує і папа Пій XII у своїй енцикліці "Всі Східні
Loading...

 
 

Цікаве