WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Прикарпаття в давнину - Реферат

Прикарпаття в давнину - Реферат

населених пунктів, де знайдено римські монети. Всі вони розташовані або на берегах Дністра чи Прута, або неподалік від них. Про активну торгівлю цих племен з римськими провінціями свідчать також і амфори, які знаходять в багатьох селах області. В них привозили на Прикарпаття вино, оливкову олію та інші товари. Вивозили ж в римські провінції продукти тваринництва, сільського господарства, хутра та інші товари.
Ці племена в середині І тисячоліття н. е. зазнали сильного впливу слов'янської черняхівської культури. Саме в другій половині ! тисячоліттян. е. тут уже жили слов'янські племена білих хорватів, головним заняттям яких було землеробство та скотарство.
Вже в І ст. н. е. в районі Прикарпаття виникає приватна власність на знаряддя виробництва та наслідки праці і майнова нерівність. Про це свідчать як знайдені скарби, так і досліджені вченими могильники. Серед найбільш відомих в нашій області слов'янських поселень Бовшів, Дем'янів, Незвисько, Островець, Новосьоловка, Устьє та інші.
Наявність приватної власності на знаряддя виробництва та наслідки праці і майнового розшарування населення неминуче приводило до зародження феодальних відносин і в кінцевому підсумку до виникнення держави.
Наш край в VII-XIV ст.
Вже в VII ст. в Прикарпатті, як і в усіх слов'янських землях, зароджуються феодальні відносини. Слов'янська знать захоплює кращі общинні землі, закабалює збіднілих смердів - общинників і ремісників. Так виникає господарство великих феодалів-бояр. Вони в своїх володіннях мали залежних селян, ремісників і воїнів-дружинників.
На Прикарпатті добували сіль, яку потім, так званим соляним шляхом, вивозили в Київ на інші слов'янські землі, що приводило до збагачення феодалів.
У 981 р. Київський князь Володимир Святославович здійснив V похід на Польщу і приєднав землі Волині та Прикарпаття до своїх володінь. В результаті приєднання краю до Київської Русі посилились як політичні, так економічні і культурні зв'язки цих земель з Руссю. Прикарпаття стало важливим поставником солі в інші райони. Так, коли в кінці XI ст. Київський князь Святополк Ізяславович не пустив купців з Галича і з Перемишля,- не стало солі в усій руській землі. В 1164 році під час розливу Дністра, вода потопила більше як 300 людей, цілий караван, який йшов з сіллю з Удеча. Торгівля сіллю давала великі прибутки власникам промислів, а тому за них велась вперта боротьба між феодалами і місцевими князями. Не випадково галицькі князі монополізували видобуток солі в Коломиї, а прибуток від неї використовували для утримання свого війська. Бояри ж намагалися ці промисли захопити собі.
Розвивались тут інші промисли: гончарство, обробка хутра, шкіри та інше. Доцільно звернути увагу учнів, що саме в цей час починають бурхливо розвиватись міста Прикарпаття, в яких поширювались ремесла і торгівля. Про це свідчать як археологічні розкопки, так і пізніші літописи. Це Галич, Городниця, Хотимир, Поточище, Лука, Копачинці, Підвербці, Підгороддя, Тисмениця, Снятии та Заболотов. В літописах згадуються і села: Борщів, Чагрів, Настащино та інші. Це свідчить про те, що наш край в X-XII ст. був густо заселений. Але здебільшого укріплені міста та села стали опорними пунктами місцевих бояр, сила і багатство яких в цей час швидко зростає.
Формування Галицького князівства як окремого володіння розпочалося в другій половині XІ ст., коли ще Київська Русь була єдиною, але вже помітні були тенденції до феодального дроблення. Вчителеві доцільно ще раз зупинитися на причинах, які привели Київську Русь до розпаду - натуральне господарство князів та бояр. Будучи економічно незалежними один від одного, при слабких економічних зв'язках окремих земель, вони прагнули і до політичної незалежності.
Галицькі бояри захопили багато общинних земель разом з вільними людьми, яких потім закабалили. Ці землі вони вважали своєю вотчиною, на яку ніхто не мав права претендувати. Князівські земельні пожалування за службу тут були незначними, і особливої ролі в господарстві феодалів не відігравала. Це робило галицьких бояр особливо агресивними, непри-миренними по відношенню до князівської влади, вбачаючи в ній загрозу своїм володінням і багатству.
Питання про ставлення до князів з боку селян, ремісників та купців і підводить їх до висновку, що феодальні міжусобиці розорювали селян і заважали розвитку ремесел і торгівлі. Таким чином селяни, ремісники та купці були природними союзниками князів.
Першим хотів відокремити Галицьке князівство від Києва, внук Ярослава Мудрого - Ростислав Володимирович. Але ні йому, ні його синам це зробити не вдалось. Лише Володимир Василькович у 1141 році об'єднав ряд земель Південно-Західної Русі і переніс свою столицю в Галич. За володіння цими землями 17 років вів боротьбу Іван Романович Берладник. Але, незважаючи на підтримку селян, Берладник потерпів невдачу і загинув за кордоном.
Князю Володимиру Васильковичу також довелось вести вперту боротьбу проти великих бояр, які не хотіли посилення князівської влади. Не випадково літописець називає нам в різні роки поіменно 60 самих багатих і впливових бояр - супротивників князя. В боротьбу за Галицький престол втручаються угорський та польський королі. Це тепер стає постійним явищем. Все ж Володимиру Васильковичу вдалось відстояти незалежність своєї землі.
У 1152 році князем в Галичі став його син Ярослав Володимирович Осмомисл, який правив тут до 1187 року. Йому вдалось відбити напади угорців та поляків і нанести серйозний удар по галицькій знаті, але перемогти останніх остаточно він не зміг. За його правління Галицьке князівство досягло найбільшої могутності. Це відмічено автором "Слово о полку Ігоревим". "Галицький Ярославе Осмомисле,- писав автор,- високо сидиш ти на своєму златокованому престолі. Підпер ти гори Угорські своїми залізними полками, загородивши королю путь, замкнувши Дунаю ворота... грози ринуть по землях; ти відчиняєш Києву ворота... Стріляй же, володарю, Кончака поганого раба, за землю руську, за рани Ігореві, буйного Святославовича". Учні з цього повинні зробити висновок: автор "Слова..." закликає руських князів до єдності дій а боротьбі проти, зовнішніх ворогів. Але цей заклик не був почутий князями, бо кожний з них думав тільки про себе, про свої інтереси, а не про долю руської
Loading...

 
 

Цікаве