WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії. Гетьман П.Сагайдачний - Реферат

Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії. Гетьман П.Сагайдачний - Реферат

нового місяця, проминали турецькі фортеці Кизи-Кермень, Тавань, Аслам-Кермень і за 36-40 годин досягали турецьких берегів. Під час плавання вони користувалися особливим компасом і добре орієнтувалися по зорях. На швидких і проворних човнах - чайках вони проти сонця непомітно підпливали до турецької ескадри й з настанням ночі зненацька брали галери на абордаж, блискавично захоплювали їх, знищували турецький екіпаж, визволяли невільників.
Запорозький флот у часи Сагайдачного панував на Чорному морі, контролюючи навігацію між Босфором та чорноморським лиманом. Сагайдачний особисто керував майже всіма значними походами, як суходолом, так і морем. Його морська ескадра часом налічувала понад 300 чайок з екіпажем до 20 тисяч запорожців. Уряд Османської імперії змушений був мобілізовувати всі свої військові ресурси проти українських козаків, чисельність яких під час битв іноді була у кілька десятків разів менша від турецьких сил. Особливо відзначилися запорожці 1605 року під час здобуття Варни та 1616 року, коли здобули Кафу, найбільший невільницький ринок у Криму і наймогутнішу турецьку твердиню. Вони блискавичним штурмом захопили з моря кафську фортецю з її потужними укріпленнями та численною артилерією, знищили 14-тисячний турецький гарнізон і велику ескадру.
Сміливі походи запорожців сіяли паніку і жах у турецьких володіннях, а правителі Анатолії та Балкан звернулися до султана з петицією, в якій вимагали, щоб він захистив їх від козаків, інакше вони змушені будуть визнати їхню владу. Султан змушений був скликати екстрену нараду для обговорення заходів оборони від козаків, у якій брали участь представники союзних з Портою держав - Венеції, Нідерландів, Франції. Зі свого боку Сагайдачний з військом приєднується до антитурецької "Ліги християнської міліції" - коаліції Персії, Франції, Польщі, Ватикану, Абхазії, Мінгрелії та Грузії. Тільки наприкінці століття Запорозьке військо, прихистивши втікачів, набуло сили виразника народних устремлінь. Воно й очолило протест проти нового ладу, який намагалася запровадити на Україні польська шляхта.
Саме тоді запорозьку громаду очолив Петро Конашевич Сагайдачний. Вперше його ім'я стає відоме 1605 року, коли внаслідок морського походу запорожці здобули турецьку фортецю Варну. Наступного року новий похід закріпив за ним славу ватажка запорожців, і його ім'я вже знала вся Україна. 1606 року запорожці під орудою Сагайдачного напали на Кафу (Феодосію), спалили в гавані турецький флот, здобули фортецю й визволили звідти багато християнських бранців. Адже Кафа була головним невольничим ринком у Криму. Згодом він здійснив ще низку морських походів на турецькі володіння. Вони завжди були успішні, а це здобуло Конашевичу таку повагу й шану, яких досі не мав жоден козацький гетьман.
Польський уряд неприхильне дивився на зміцнення Запорозької Січі як на вогнище козацьких рухів, що хутко зростало, тим паче, що серед населення захопленої й закріпаченої України дедалі більше й більше росла й ширилася свідомість, що Запорожжя стає грунтом для народного протесту. Одначе Польща вела тоді важку війну з Московською державою, підтримуючи внутрішні заворушення у ній, щоб мати й собі користь із тих смут. Король Сигизмунд III мріяв про нездійсненне для себе завдання - завоювати Москву й заволодіти престолом Івана Грозного. Тривала війна, яка спалахнула внаслідок цих намірів на східних рубежах Речі Посполитої, й не дала змоги польському урядові навести лад серед козацтва. Він обмежився тим, що оголосив запорожців непослухами, а їхніх керівників самозваними ватажками й низкою наказів закликав запорожців розійтися по домах, не чинити наскоків на турецькі володіння й не вдиратися збройними загонами в межі залюдненої України, погрожуючи, що, у випадку непослуху, вживе проти непокірних збройну силу й суворо їх покарає. І, нарешті-заборонив доставляти на Запорожжя харчі.
Але всі ці заходи виявилися недійовими, позаяк польський уряд не мав достатніх сил здійснити свої погрози. Конашевич не тільки продовжував далі походи супроти турків, а й став зараховувати до зверхності свого війська цілі терени України, в міру того, як мешканці цих країв, вигнавши поміщиків, зверталися до нього й просили записати їх до козацького війська. Нам відомо, що 1618 року населення містечок і сіл, розташованих у басейнах Тетерева та Ірпеня, утворили козацькі сотні й визнали себе частиною Запорозького війська.
Замість того, щоб приборкати цей поступовий рух Запорожжя, король змушений був усе-таки побічно ствердити його. Того ж 1618 року він організвав сміливий похід з метою захистити свої права на Московському престолі. Було досягнуто самої столиці, але через несплату грошей на утримання його військо вернулося додому. Король залишився із жменькою жовнірів на ворожій землі.
Врятувати короля від неминучої загибелі треба було будь-якими засобами. І польський уряд попросив допомоги в невизнаного й переслідуваного ним Запорожжя. Петро Конашевич погодився на це. Орудуючи 20-тисячною армією козаків, Сагайдачний рушив через Сіверщину в межі Московської держави, здобувши міста Лівни та Єлець. Він розбив ополчення, яке очолювали воєводи і князі Пожарський та Волконський. Гетьман перейшов через Оку й прибув до табору короля. Таким чином Сигизмунда III було врятовано, і він зміг без перешкод вернутися на батьківщину, уклавши вигідне перемир'я. За це король віддячив козацтву. Із московського походу Петро Конашевич прийшов уже не на Запорожжя, а до Києва і взяв під свою опіку місто. З поширеннямтитулу гетьмана на ту частину України, що визнавала себе козацькою, польський уряд не згоджувався. Але пам'ятаючи недавню допомогу козаків і Сагайдачного, не протестував. Між іншим, гетьман використав своє становище і ще міцніше зв'язав свою політику з народною справою, захистивши релігійні інтереси України. Скориставшись тим, що 1620 року в Києві перебував єрусалимський патріарх Теофан, він схилив його висвятити нового православного Київського митрополита і п'ятьох православних єпископів для єпархій, ієрархи яких підписали унію. Отже, завдяки авторитетові козацького гетьмана була відновлена для подальшої боротьби з унією ієрархія українського краю, через відсутність якої православ'я потерпало від постійної небезпеки нерівної боротьби з уніатами.
Так склалися обставини, що цей смілий крок не викликав розриву з польським урядом. 1620 року Речі Посполитій загрожувало турецьке нашестя, яке перевершувало всі відомі сутички з Туреччиною. Султан Осман на чолі майже півмільйонної турецько-татарської армії стояв на Дністрі, нахваляючись перетворити Польщу на турецьку провінцію. Стягнувши всі свої сили, поляки могли протиставити туркам тільки народне рушення в 57.000 жовнірів, що під орудою королевича Владислава й гетьмана Ходкевича стояло табором під Хотином. Королевич знову попросив Сагайдачного допомогти. Гетьман зустрівся з королевичем у Львові й пообіцяв вийти на порятунок польському військові з тією умовою, що уряд визнає владу козацького гетьмана над усією Україною й скасує розпорядження, яким обмежували козаків, й одмовиться підтримувати того старшого над реєстровими козаками (тобто наставленого урядом), чию владу він визнавав досі законною. Королевич пристав на це, бодай виконання залежало лише від ухвали сейму. Звільнивши старшого реєстрових козаків Бородавку, королевич передав його до рук Сагайдачному, що очолив тоді реєстрове козацтво.
Конашевич негайно вирушив із 40-тисячиою армією козаків до Хотина і там з'єднався з польською армією Всі намагання турків були безсилі зламати об'єднання християн, й після сорока днів облоги й численних атак Осман вернув на свої володіння. Головним героєм цього захисту Хотина став Петро Сагайдачний, його досвід, хоробрість, рішучість. Навіть польські письменники відзначали роль гетьмана в успішному завершенні цієї війни.
Але й Конашевич заплатив життям за свою діяльність: укритий численними ранами, які він отримав під час Хотинської облоги. Сагайдачний їхав додому, лежачи на возі, подарованому йому королевичем, в супроводі королівського лікаря. А 20 квітня 1622 року Петро Сагайдачний умер у Києві, поділивши заповітом своє майно між дружиною та братськими школами: Київською і Львівською.
Поховали його в Богоявленській церкві Київського братства. Але місце могили марно шукатиме нині поцінувач старожитностей, краєзнавець. Під час перебудови церкви на початку XVIII століття вона опинилася під будівлею нової стіни храму і зникла з очей нащадків.
Loading...

 
 

Цікаве