WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Включення західної України до УРСР в складі УРСР, політика радянської влади на західноукраїнських землях - Реферат

Включення західної України до УРСР в складі УРСР, політика радянської влади на західноукраїнських землях - Реферат

встановили слабкі й спорадичні контакти з британською та американською секретними службами, зосередилися на антирадянській пропаганді та саботажі. Вони перешкоджали колективізації, депортаціям, розгортанню радянського адміністративного апарату, вбивали офіцерів НКВС, партійних активістів і тих, хто підозрювався у співпраці з радянською владою. Так, у 1948 р. було вбито отця Гаврила Костельника (що приписується членам ОУН, а деякі факти вказують на причетність до цього НКВС) за його роль у ліквідації греко-католицької церкви. Через рік підпілля ОУН знищило відомого радянського пропагандиста - журналіста Ярослава Галана. Але у березні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару, коли в сутичці піді Львовом загинув її командир Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Хоч окремі невеликі загони УПА продовжували діяти до середини 50-х років, з усіх практичних міркувань УПА та ОУН на Україні перестали існувати як організації саме після смерті Шухевича.
Окремим розділом в історії УПА є її діяльність по польський бік кордону на теренах, населених українськими лемками. Між 1944 та 1947 рр. ОУН користувалася сильною підтримкою й зберігала значну присутність у цьому регіоні: завдяки ретельним дослідженням УПА польськими воєнними істориками (які незрівнянно більш інформативні, ніж пропагандистські трактати їхніх радянських колег) відомо, що її сили включали близько 2 тис. бійців самої УПА, а також мережу з понад 3 тис. членів ОУН. Неодноразові намагання польського війська витіснити українських партизанів завдавали полякам тяжких втрат. У березні 1947 р., коли один із загонів УПА влаштував засідку і вбив славетного польського генерала й заступника міністра оборони Кароля Сверчевського, УПА провела одну з своїх найуспішніших операцій у цьому регіоні - й водночас поклала початок своїй загибелі.
Розлючений цією подією польський уряд вирішив ліквідувати "українську проблему". У квітні 1947 р. він провів операцію під кодовою назвою "Вісла", що мала як військовий, так і цивільний виміри. Близько ЗО тис. польських солдатів, спираючись на підтримку численних чеських і радянських сил, оточили українських партизанів і в запеклих боях знищили або захопили багато з них. Декому вдалося прорватися в Радянську Україну, а декілька сотень з боями пройшли Чехословаччиною й досягли союзницької зони окупації в Німеччині. Така ж трагічна доля спіткала українських лемків, котрі переховували партизанів: майже всіх лемків (близько 150 тис.) без попередження викорінили із землі їхніх предків і розселили по всій Польщі, аби запобігти відродженню УПА в цьому регіоні. В такий спосіб поляки нарешті позбулися "української проблеми", що переслідувала їх протягом століть.
Колективізація. Лише в 1947-1948 рр., після того як радянський режим подолав опір УПА, він міг на повну силу розпочати колективізацію. Взагалі вона повторювала модель Радянської України двадцятирічної давності. Спочатку процвітаючих селян (куркулів) обклали такими тяжкими податками, що вони не змогли утримувати свої господарства. Найбунтівливіших депортували до Сибіру. Тоді радянські агітатори на зборах і в тривалих особистих розмовах змушували селян вступати де колгоспів. Політичний контроль у колгоспах, що на Західній Україні був особливо жорстким, здійснювали партійні осередки, організовані на машинно-тракторних станціях (МТС). На щастя для західних українців, колективізація не йшла пліч-о-пліч із голодом. Іншою рисою, яка відрізняла колективізацію на Західній Україні від Східної, було те, що її супроводжувала збройна боротьба ослабленої, але від того не менш смертоносної УПА. Цитуємо одне радянське джерело: "Найзапекліші вороги трудового селянства - куркулі та буржуазні націоналісти - чинили впертий опір колгоспному рухові на західних територіях, спалюючи господарські будівлі в колгоспах, вбиваючи активістів і поширюючи серед селян чутки, щоб вселити сумніви щодо колгоспів". Але опір виявився марним, позаяк до 1955 р. майже всі 1,5 млн селянських господарств Західної України вступили до колгоспів, яких налічувалося 7 тис. Таким чином, на щойно анексованих українських територіях непорушне постала одна з основних підвалин радянської соціально-економічної системи.
Як і належало сподіватися, колективізація розгорталася одночасно з індустріалізацією. За австрійського та польського панування Галичина була убогим, економічно визискуваним аграрним регіоном, який слугував звалищем для готових продуктів і майже не виробляв їх у себе. Розуміючи, що, покращивши цю ситуацію, можна здобути політичні дивіденди, радянський режим зробив великі капіталовкладення у промисловий розвиток регіону. Розширилися старі виробництва, такі як видобуток нафти, створювався ряд нових галузей промисловості, включаючи виробництво автомобілів, автобусів, радіоапаратури та ін. Завдяки тому, що західноукраїнські підприємства були щойно збудованими та обладнаними устаткуванням, вивезеним із Німеччини, вони були одними з найсучасніших в СРСР. До 1951 р. промислове виробництво на Західній Україні підстрибнуло на 230 % вище рівня 1945 р. й складало 10 % промислового виробництва республіки порівняно з менш ніж 3 °о у 1940 р. Швидко зростаючий Львів став одним із основних центрів промисловості республіки.
З індустріалізацією відбувалися соціальні зміни. Початкова нестача спеціалістів і кваліфікованих робітників, необхідних для роботи на нових фабриках, спричинилася до того, що до регіону масово переселялися росіяни. Але водночас активно розвивався місцевий робітничий клас. Наприкінці 40-х - на початку 50-х років на Західній Україні щороку навчалося 20-ЗО тис. нових робітників. У Львові число промислових робітників зросло з 43 тис. у 1945 р. до 148 тис. у 1958 р. З'явився також новий тут прошарок українських інженерів і техніків. Відтак під егідою радянської влади давно запізніла соціально-економічна модернізація Західної України прискорено рухалася вперед.
Чи не найпопулярнішим заходом радянської влади стало значне розширення освітніх можливостей населення. Щоб схилити на свій бік симпатії західних українців, у 1945 р., аналогічно політиці 1939 р., новий режим активізував українську початкову освіту. Швидко розвивалася також вища освіта: в 1950 р. у 24 вузах Західної України навчалося вже близько 24 тис. студентів денного й 9 тис. заочного відділень. Однак зростання освітнього рівня зумовлювало й активнішу русифікацію. У 1953 р. навчання в усіх вузах Західної України велося російською мовою, а цевиразно вказувало на те, що радянська модернізація також мала на меті сприяти русифікації.
Якщо розвиток освіти був тією рисою радянського режиму, яку населення радо сприймало, то про іншу рису - комуністичну партію - цього сказати не можна. Навіть після перемоги СРСР у війні західні українці не виявляли великого інтересу до вступу в неї. У 1944 р. на Західній Україні налічувалося 7 тис. членів і кандидатів у члени партії й лише кілька сотень робітників серед них. У 1946 р. загальна цифра зросла до ЗІ тис., а в 1950 р., після інтенсивної кампанії набору до партії,- до 88 тис., що, втім, становило крихітну частину кількості всього населення. Більшість цих членів партії були прибульцями зі сходу. Наприклад, із 23 тис. членів львівської партійної організації у 1950 р. лише 10 % походили з місцевого населення. На селі комуністів було вкрай небагато. Таким чином, хоч партія й монополізувала політичну владу, вона не пустила достатньо глибокого коріння серед західноукраїнського населення. Внаслідок цього у західних українців існувало враження, ніби вони живуть під чужоземним пануванням.
Loading...

 
 

Цікаве