WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Білети по історії 11 клас (з відповідями). - Реферат

Білети по історії 11 клас (з відповідями). - Реферат

р.) відбув військову службу і зайнявся літературною, науковою та політичною діяльністю. Входив до Загальної безпартійної української організації Української демократичної партії (УДП), був одним із засновників Української радикальної партії (УРП) та Української демократично-радикальної партії (УДРП). Одночасно працював в Селянській спілці, редагував журнал "Нова громада", співробітничав у багатьох українських виданнях.
Після поразки першої російської революції - один із засновників ТУП, член його ради. В керівництві ТУП займав центристську позицію. Після Лютневої революції - голова президії Союзу автономістів-федералістів, голова тимчасової ради відновленої УДРП, очолював Головний комітет Української партії соціалістів-федералістів. В цей же час займався дослідженням архівів Київського Головного
жандармського управління (ГЖУ) та охоронного відділення, заступник голови Української Центральної Ради, перший генеральний секретар у міжнаціональних справах.
В 1919 р. відійшов від активної політичної діяльності. Тоді ж був обраний академіком, а 1922 р. віце-президентом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Очолював історико-літературне товариство та ряд комісій в галузі літературознавства. За радянської влади неодноразово (1919, 1921, 1922, 1929рр.) заарештовувався. Засуджений за процесом Спілки Визволення України (СВУ) до смертної кари, яку було замінено на 10 років ув'язнення. Покарання відбував у Ярославлі та Володимирі.
5.2 Охарактеризуйте перебіг та результати виборів Президента України у 1999р.
Вибори Президента України відповідно до Конституції України було призначено на 31 жовтня 1999 р. У цей день у голосуванні взяли участь 70% виборців. До бюлетеня Центрвиборчком заніс тринадцять прізвищ кандидатів у Президенти.
Починаючи з літа 1999р. навколо виборів точилася гостра боротьба. Кожен із кандидатів у Президенти України висловлював впевненість у перемозі і демонстрував готовність взяти на себе відповідальність за долю країни. Чотири кандидати - Є.Марчук, О.Мороз, В.Олійник та О.Ткаченко, зустрівшись у Канові, закликали усіх кандидатів до справедливої, чесної боротьби. Вони мали намір висунути напередодні виборів єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Однак "канівська четвірка" не змогла здійснити задумане, а до неї більше ніхто не приєднався. Напередодні виборів Голова Верховної Ради України О.М.Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь лідера Компартії України П.Симоненка.
Після підрахунку голосів за результатами голосування 31 жовтня з'ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце впевнено зайняв діючий Президент Л.Кучма, а друге - П.Симоненко. Третім був О.Мороз, четвертою - Н.Вітренко. Шість кандидатів набрали менше одного відсотка голосів. ЦВК призначив дату проведення другого туру голосування - 14 листопада.
Для безперешкодного волевиявлення людей були забезпечені всі умови. Інтерес до другого туру президентських виборів не знизився, а навіть зріс. Президентом України вдруге було обрано Леоніда Кучму. За нього проголосувало 56% виборців, а за Петра Симоненка -близько 38%.
З великим відривом діючий Президент переміг у західних областях - на Закарпатті, Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Волині, Рівненщині і на Буковині. Тут за нього віддали свій голос від 92% до 73% виборців. З помітною перевагою він переміг П.Симоненка також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одесь-кій областях, містах Києві та Севастополі, на Донеччині.
Найбільший відсоток голосів лідер лівих сил набрав на Віннич-чині, Полтавщині, Чернігівщині, Луганщині, Херсонщині, Кірово-градщині, Черкащині, у Криму.
Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л. Кучма пере-міг не лише в центральних, а й в західних та східних областях Украї-ни. Демократизм виборів визнали й іноземні спостерігачі, представ-ники міжнародних організацій. Президентські вибори в Україні пе-реконливо довели перемогу курсу реформ,
5.3 Розкрийте причини та перебіг громадянської війни
1936-1939рр. в Іспанії. Визначте ставлення великих держав до цього конфлікту
12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулися муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король втік з країни й Іспанію було проголошено республікою. Так мирним шля-хом відбулась демократична революція.
Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграр-ної реформи, ліквідація поміщицького землеволодіння (поміщикам належало 67% земель); вирішення національного питання.
На порядку денному стояло ще й врегулювання відносин з като-лицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи в армії, офіцерський склад якої становили ви-ключно вихідці із землевласників, вирішення соціальних питань.
Нерішучість уряду у проведенні зазначених вище реформ, наступ на права католицької церкви, яка мала традиційно сильний вплив серед селян, призвели до того, що на виборах 1933 р. перемогли пар-тії правого блоку - противники реформ.
Наприкінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе-Антоніо Прі-мо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної дер-жави з сильною владою і розширення прав католицької церкви.
Ліві сили у січні 1936 р. утворили Народний фронт. Він виступив з широкою програмою реформ, що була підтримана на виборах, і в лютому 1936 р. прийшов до влади.
Спираючись на армію, праві сили почали готувати заколот. На чолі заколотників стояли Прімо де Рівера, генерал Санхурно, який безпосередньо готував заколот, і генерал Франко.
Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Насту-пного дня він поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотни-ків перейшло 80% складу іспанської армії, але авіація і флот залиши-лись вірними республіці. У країні почалась громадянська війна.
На допомогу франкістам прийшли Італія і Німеччина, які пере-кинули марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військ взяли участь у війні на боці франкістів.
Початок заколоту відразу поставив перед республіканським уря-дом завдання організувати опір франкістам. Складність полягала в
тому, що іспанська промисловість не виробляла багатьох видів вій-ськової техніки і спорядження. Не вистачало підготовлених військо-вих кадрів. На звернення до урядів Англії, Франції і США з прохан-ням продати зброю республіканці отримали відмову. Уряди цих держав посилались на міжнародне право, яке забороняло втручання у внутрішні справи інших держав. Уряди західних країн враховували і досвід Росії, де їх збройна інтервенція і підтримка антибільшовиць-ких сил мали зворотній результат.
Між 27країнами була підписана угода про невтручання в іспан-ські справи. Але Італія та Німеччина не збирались цього виконувати і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936р. СРСР за-явив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям
Loading...

 
 

Цікаве