WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність Дмитра Вітовського - Реферат

Діяльність Дмитра Вітовського - Реферат


Реферат на тему:
Діяльність Дмитра Вітовського
Народився Дмитро Вітовський 6 листопада 1887 р. у селянській сім'ї в с. Медусі біля Галича. Мав ще молодшого брата Івана та сестру Анну. Рід Вітовських гордився, що походить з старої української шляхти, до того ж "гонорової", бо мала свій герб. Серед учнів сільської школи Дмитро вирізнявся неабиякими здібностями до навчання, побожністю, вродженою інтелігентністю. У Станіславівській гімназії, де більшість учнів були українцями, Вітовський брав активну участь у таємних гуртках. Студенти вивчали українську літературу, історію, роз'їжджали по селах з концертами і рефератами.
У 1906 р. Вітовський став членом Української радикальної партії, яка ставила своєю кінцевою метою незалежність соборної української держави. Ідея української державності оволоділа ним настільки, що все своє подальше життя він присвятив її реалізації.
Багато енергії та організаторський хист Вітовський у ті роки скеровує на створення по селах читалень "Просвіти", які стали осередками духовного і національного відродження українського народу, а також спортивно-патріотичних товариств - "Січей" та "Соколів".
У серпні 1907 р. Д.Вітовський став студентом правничого факультету Львівського університету, де, крім фахових занять, слухав лекції з історії України і Європи проф. М. Грушевського. Паралельно з навчанням знайшов роботу у адвокатській конторі Й. Партицького (майбутнього поручника Січового Стрілецтва) у Станіславі. В 1908 р. Вітовського мобілізували на рік до австрійської армії, звідки повернувся у чині кадета (молодшого офіцера) і продовжив навчання в університеті.
У липні 1910 р. він був заарештований за участь у несанкціонованому вічі студентів, які домагалися відкриття у Львові українського університету. Саме на цьому вічі під час сутички з польськими шовіністами був убитий його товариш Адам Коцко. Д. Вітовському присудили місяць в'язниці, який він відсидів, але влітку 1911 р. був заарештований вдруге, на цей раз у зв'язку з утечею зі станіславівської в'язниці "Діброва" Мирослава Січинського - вбивці польського шовініста намісника Галичини графа А. Потоцького. Поліція нічого не змогла доказати, але з університету Вітовського відрахували. У 1912 р. він записався на право у Краківський університет.
На початку серпня 1914 р. утворена у Відні Головна Українська Рада прийняла рішення про створення легіону Українських Січових Стрільців. Для його організації разом з іншими українськими старшинами був скерований Вітовський. До легіону записалося майже 28 тис. добровольців: їх приваблювала перспектива створення власного, українського, війська. Щоправда, австрійську владу це не влаштовувало, і вона дала дозвіл тільки на 2,5 тис. стрільців. Заради цієї мети - мати українське військо - стрільці присягнули на вірність Австро-Угорщині, яка кинула їх у бій проти царської Росії.
Д. Вітовський був призначений сотником куреня С. Шухевича і брав участь у багатьох боях стрілецтва. У своїй сотні Вітовський проводив значну ідейно-патріотичну роботу, звідси вийшла ініціатива створити стрілецький пресовий фонд та видавати газету. Д. Вітовський, а за його прикладом - і інші старшини виховували у вояках почуття глибокого патріотизму, відданості Україні, посвяти для здобуття для неї волі. Він бачив у Австрії тільки тимчасового союзника, з яким треба буде колись боротися.
Характерно, що, відбивши у червні 1915 р. від росіян Галич, він наказав підняти над ратушею синьо-жовтий прапор, що дуже не сподобалося австрійцям, які підійшли пізніше. Справа дійшла аж до уряду і парламенту.
Після поранення Д. Вітовського у січні 1916 р. було скеровано "вербунковим комісаром " на Волинь. Перед від'їздом він відвідав у Львові Народну лічницю, де лікувалися поранені та хворі стрільці. Там познайомився з І. Франком, який теж лікувався у лічниці і подарував Вітовському свої поезії " Буркутська романса" і "Супокій".
30 квітня 1916 р. Вітовський одружився з Марією Ліщинською - народною учителькою з Брошнева. На Волині, яка довго перебувала під Росією і де жорстко викорінювалось у населення почуття національної свідомості, українськості, Вітовський організовує просвітницьку роботу, українські школи, читальні. У жовтні 1916 р. склав останній правничий іспит екзаменаційній комісії Львівського університету.
Наприкінці 1916 р. Вітовського відкликають до Галичини, скеровують у Вишкіл для навчання новобранців до стрілецтва. Згодом він стає ад'ютантом нового командира куреня січових стрільців Мирона Тарнавського.
4 листопада 1916 р. австрійський цісар Франц-Йосиф, усупереч сподіванням українських політиків, дозволив полякам почати розбудову своєї держави, віддавши їм і Галичину. Це згодом (7 листопада 1917 р.) підтвердив і його наступник - Карл I. Загальна Українська Рада, яка орієнтувалася на монарха, перестала існувати. До того ж у Києві виникла Центральна Рада, яка прийняла знаменні документи - І та ІІ Універсали, які проголошували автономію України у складі Росії.
У середовищі стрілецтва настав розлад. Дедалі гостріше поставало питання: йти далі з Австрією чи розпуститись.
На таємній нараді в с. Гуштині над Збручем стрільці вирішили все-таки порвати з Австрією, перейти на бік Центральної Ради, але їхнє керівництво не затвердило цього рішення. У січні 1918 р. Д. Вітовський та Д. Паліїв подали українським політикам план побудови національної армії. Однак ті ні на що не могли зважитись.
У цей час згідно з Берестейським договором і угодою з Центральною Радою німецькі й австрійські війська рушили на Україну. У їх складі були й січові стрільці. Д. Вітовському було доручено разом із сотнею стрільців вести в Україні агітаційну роботу. Деякий час він був комендантом Жмеринки. Воював на Херсонщині та Катеринославщині
На початку жовтня 1918 р. повернувся разом із стрільцями назад. Штаб та Вишкіл стали в Чернівцях, а сотні - на кордоні з Бессарабією. Авторитет Д. Вітовського серед стрілецтва був великим. Він очолив таємний військовий комітет, який ставив метою захопити владу в Галичині, коли імперія розвалиться. До осені комітет переріс в українську військову організацію, яка розгорнула свою діяльність по всій Галичині. 18 жовтня 1918 р. у Львові утворилась Українська Національна Рада, яка, однак, замість діяти рішуче, стала вести непотрібні переговори з австрійською владою.
Зате Польська Ліквідаційна комісія, створена 27 жовтня у Кракові, на 1 листопада призначила взяття влади в Галичині у свої руки. Становище для українців здавалося безвихідним.
Loading...

 
 

Цікаве