WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Утворення Запорозької Січі. Дмитро Байда-Вишневецький - Реферат

Утворення Запорозької Січі. Дмитро Байда-Вишневецький - Реферат

віри християнської та відповів:
В тебе віра проклятая, В тебе дочка поганая!
Тоді султан казав зачепити Байду за одно ребро на залізний гак на високій скелі над морем. Турки стріляли в Байду з луків, але Байда не зрадив своєї віри і свого народу і вмер лицарською мученицькою смертю.
2. ПРО СІЧ ЗАПОРОЗЬКУ ТА ПРО ЗАПОРОЖЦІВ
Отже, вже знаємо, звідки походять і як гуртувалися українські козаки-запорожці. Знаємо, що вони нападали на турків і татар і хоробро воювали з іншими ворогами України. Вони боронили народ і рідну землю від ворожих переслідувань і змагали до того, щоб український народ мав свободу і свою власну державу. І не один із них віддав своє життя за рідний край і народ.
Ми згадали також, що осідкомзапорожців була Запорозька Січ на Дніпрі, понижче порогів, на островах, серед ріки. Там запорожці жили постійно; там збиралися, вчилися воєнної справи і готувалися до воєнних походів. Отже, цікаво буде довідатися, як виглядала Запорозька Січ і які звичаї були на Запорожжі (на Січі) та взагалі - як жили запорожці.
Січ - то була простора площа на Дніпровім острові Хортиці (потім на Базавлуці і Томаківці). Зо всіх боків обливала цей острів глибока вода Дніпра, а ще, крім того, на самім острові був викопаний глибокий рів, наповнений водою, та й поставлено високий, гострий час-токіл (паркан) з міцними брамами. На брамах, що на ніч замикалися, стояли гармати й козацька сторожа. Не диво, що кому-небудь неможливо було дістатися на Січ. І хоча не раз пробували здобувати Січ турки, татари й інші вороги, то це їм не вдавалося.
Довкола площі стояли побудовані хатки, так звані "коші" (з плетеними сітками), або "курені". Ті хатки були накриті очеретом або кінськими шкірами. В такій хатці жив один курінь з курінним отаманом. Та козаки тільки спали тут або пересиджували негоду й дощі, латаючи одіж або чистячи зброю. В погідні дні перебували на площі або в степу за рікою. Там вправлялися в їзді верхом, в стрілянні з рушниць і гармат та ремонтували човни.
Посередині Січі стояла невелика церква св. Покрови, знадвору дуже скромна, але всередині повна золота й срібла, бо козаки були побожні й дуже дбали про свою церкву, а під час читання Євангелія тримали шаблі наполовину витягнені з піхов, на знак того, що готові будь-якої миті боронити своєї віри. Частину своєї воєнної здобичі призначали на церкву і купували щораз кращі нові хоругви та ікони. На Січі, крім хаток-курінів, були й склади зі зброєю, з гарматами, з човнами та харчами. Коло складів стояла вночі сторожа.
Про звичаї й побут козаків-запорожців пишуть очевидці, що були на Січі, таке.
Хто хотів стати козаком, мав наперед служити три роки в старого козака за чуру (слугу й помічника). Чура робив усяку роботу й носив за козаком другу рушницю й потрібні йому клунки. Щойно потім, коли вивчився від того козака орудувати зброєю й набрав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли.
Козаки вбиралися просто: в грубу сорочку, в кирею (довгий плащ без рукавів). За широким поясом носили пістолі й люльку, через плече носили торбинку з харчами і кулями, а до пояса на ремінець присиляли ще й порошницю з порохом.
Їли сушену рибу й печене м'ясо та риб'ячу юшку, бо риби в ріках та всякого звіра та птаства в степу було дуже багато. Пекли сухарі з пшеничної муки.
Жінок на Січі не було, і ніхто не смів мати на Січі жінки, навіть сам отаман. За це грозила кара смерті. Коли козак був жонатий, то жінка й діти жили десь на селі або на хуторах, по так званих "зимовиках". Там жив і козак, коли не було війни. Він господарив, вів велику пасіку, полював, а завжди частину з того віддавав на Січ. Там звичайно й зимував. А коли кошовий отаман оголошував воєнний похід, приміром, на турка, то козацькі гінці роз'їздилися по тих хуторах-зимовиках, що звичайно були добре обгороджені й заперті міцними воротами, і закликали козаків-хуторян на Січ, на війну. Вони під'їздили до воріт і кликали:
- Пугу! Пугу!
Так кликали кілька разів, аж доки козак не вийшов з хати й поспитався:
- А хто там?
- Козак з Лугу! - відповідали посланці.
Тоді козак відчиняв ворота, бо знав, що то свої, запрошував їх у хату, гостив щиро, а потім збирався, прощався зі своєю родиною й виїздив разом з посланцями на Січ.
Січове військо ділилося на полки на 500 осіб. Полк мав п'ять сотень по сто люда; сотня мала десять десяток (курінів) по десять люда. Полками командували полковники, сотнями сотники, а десятками десятники, так звані курінні отамани. 1 власне кожний такий курінь жив в окремій хатці-курені. Канцелярію вів писар, що писав усякі письма й прикладав печатку, на якій був напис: "Печать Славного Війська Запорозького Низового".
Цілою Січчю командував кошовий, що його звали "батьком-кошовим". Його вибирали на спільній раді, на майдані серед Січі.
Кого вибрали, того могли й скинути, коли був несправедливий, але доки був старшим, то сліпо його слухали, і він мав право карати навіть смертю. Йому до помочі були судді й осаули.
Коли збиралися в похід, то на Січі був великий рух. Одні рихтували човни, інші зброю, ще інші пекли й варили в казанах харчі на дорогу. Січові шевці шили чоботи, кравці одежу, римарі робили упряж, ливарники відливали з олова кулі. А котрі вже були готові, обступали січового бандуриста, старого козака, що грав на бандурі і співав про славних отаманів і гетьманів, про походи на турків і татар. Часто й танцювали собі для охоти й жартували, завжди були веселі.
Козаки воювали двома способами. Звичайно нападали на ворога кіннотою, а піхота наступала з боків. Ніхто не піддавався, всі билися до останку, кажучи: "Або перемога, або смерть!"
Коли ж несподівано стрічався їм ворог в степу, а козаків було мало, тоді шикували колесом свої вози тай ще обкопувалися валом і оборонялися з-за такої возової фортеці. Ворог не міг здобути тої твердині й відступав. Хіба часом, як не наспіла козакам поміч, то три-мав їх облогою, аж гинули зі спраги й голоду, але таки не піддавалися.
Отак жило те славне козацьке запорізьке військо, що від 1500 майже до 1800 року, близько 300 літ, обороняло Україну від усякої напасті. Відвага й хоробрість козаків були відомі в цілій Європі.
Loading...

 
 

Цікаве