WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в 20-Х роках 20 ст. - Реферат

Україна в 20-Х роках 20 ст. - Реферат

церкви.
Механізм репресій, який роздавив Україну, пройшовся по працівниках культури найважче. В республіці було репресовано 40% вчителів що становить коло 56 тис. чоловік. Деякі педагоги доведені до відчаю трав лею та цькуванням закінчували життя самогубством. Був відсунутий від роботи А. Макаренко за свою "ідеологічно шкідливу" педагогічну теорію.
Були організовані публічні масові політичні процеси над інтелігенцією України з метою зламати їx, залякати i по слушно поставити на службу новому режиму. Перший такий показовий процес був інсценований у Києві в 1921 р. по справі ЦК Української партії есерів, в основному судили тут інтелігенцію потім в 1926 р.- суд в Києві над меншовиками, де також судили інтелігенцію. Після цього майже щорічно (як за планом) проводились такі акції. Деяку частину українських літераторів i митців "пожаліли" i вислали за кордон. Так протягом вересня-грудня 1922 р. було відправлено з України 300 чол., в 1923 р. - на Північ випровадили на переселення ще 70 чол.
Найбільшим грандіозним політичним процесом над українською інтелігенцією був процес по справі "Спілки визволення України", де було осуджено 45 чол. на чолі з віце-президентом АН України С, Єфремовим, 20 з них були священиками, або їхніми дітьми.
По cпpaвi "Українського національного центру" був заарештований М. Грушевський, потім його "помилували", відправили в Москву і (такий прийом був застосований і до Довженка). Так на Україну відомий учений не повернувся.
В 1934 р. в Києві проходив процес "Білогвардійського терористичного центру", де були засуджені 37 чол., серед них відомі українські письменники родини Крушельницьких, Г. Косинка, Фольківський, Влизько, Буревій. В 1935 р. були арештовані М. Куліш, М. Зеров i iн. Всього протягом 30-х років було арештовано біля 500 літераторів, художників, інших митців, 150 із них загинули. Соловки були перетворені на "центр української культури", сюди були відправлені відправлені, Вороний, Плужник, Зеров, Ірчан, Яворський, художники Пилипенко, Калужницький, скульптор Нищенко, актор Гладков та ін.
На жаль художня інтелігенція сама активно включалась у провокування репресій, виспівування праці арештантів на Біломор-Каналі, майже вci процеси зразу як по команді в газетах друкувались схвальні відгуки відомих діячів культури України, виспівувались дифирамби "вождю народів" Сталіну.
Інтелігенція була розгромлена, деградована, щоби вижити пристосовувалась до страшних умов Сталінської дійсності. Вагомі здобутки в розвитку української культури 20-х років були знищені, деякі з них (створення національних культурно-освітніх закладів, національних вищих навчальних закладів та ін.) втрачені.
Висновки
З вищесказаного можна зробити наступні висновки:
Невдоволення широких верств населення країни, особливо сільського, економічною політикою більшовиків і примусило В. І. Леніна визнати повний крах політики "воєнного комунізм" і перейти до нової економічної політики (непу).
Запровадження непу повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу. Головна увага в новій економічній політиці приділялася заходам щодо піднесення продуктивності сільського господарства на основі заінтересованості селянина в своїй праці. Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивно впливало на його відбудову. У 1925 p. загальна посівна площа в Україні досягнула довоєнного рівня. Такого ж рівня досягла і середня врожайність сільськогосподарських культур.
Складалися сприятливі умови для відбудови і розвитку промисловості, в тому числі важкої. Під час впровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, формувалася система планових органів. Щоб прискорити відродження промисловості і налагодити обмін між нею і сільським господарством, велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), а також приватним особам, у багатьох випадках - колишнім власникам цих підприємств. Одним з найголовніших складових елементів нової економічної політики була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі, як державної і кооперативної, так і приватної. У той час, коли розвиток державної і кооперативної торгівлі державними органами стимулювався, регулювання приватної торгівлі з боку держави було непослідовним і значною мірою зводилося до її всілякого обмеження і витіснення. Основними методами впливу з боку держави на приватний ринок були: вилучення деяких видів торгівлі зприватної сфери, монополізація а руках держави торгівлі цілим рядом об'єктів; податкове обкладання торгівлі і обмежене кредитування; економічне регулювання торгівлі шляхом виходу державних торговельних органів на вільний ринок й використання методів конкуренції та ін.
Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміцненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кредит. Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа. Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 p., що фактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики.Зі згортанням непу створювалася суворо централізована командно-адміністративна система керівництва народним господарством України. Новий господарський механізм грунтувався на директивному плануванні, а не на економічних засадах.
Компанія українізації охопила всі галузі життя Радянської України. Найбільший вплив вона справила на освіту. На відміну від царського режиму радянська влада приділяла велику увагу розвитку шкільництва. Найбільш вражаючих ycпixiв було досягнуто в ліквідації неписьменності. Свіжі настрої в розвитку української культури особливо виявилися в літературі.
Експеримент i новаторство поширилися також i в освіті. Очевидним було те, що урядові вдалося зробити освіту доступною, ніж будь-коли. Навчання у загальній семирічній школі, а також у професійно-технічних i середніх учбових закладах було безплатним, причому до нього широко заохочували дітей селян i робітників. Великих змін зазнала також вища освіта. Університети були реорганізовані в численні інститути народної освіти (ІНО) медичного, фізичного, технічного, агрономічного, педагогічного профілю, які готували спеціалістів вищої кваліфікації. Хоч за навчання в більшості цих інститутів треба було платите дітей бідних селян i робітників, що становили більшість студентів, всі оплати звільняли. Великим досягненням України в 20-х роках першої половини 30-х poків був розвиток культури національних меншостей, які населяли республіку. Все це були позитивні результати українського відродження 20-х років. Однак, це було лише домінуючою тенденцією, а не загальнодержавною. Вже з самого початку 20-х років старі методи насилля i адміністрування часів воєнного комунізму поступово починають відроджуватись в Україні i в кінці 20-х років проходить різкий поворот в житті республіки. Період відносної децентралізації в культурі, свободи думки та творчості завершується. Поступово проходить злиття культур, уніфікація освіти, зниження рівня системи освіти національних меншостей.
Список використаної літератури:
1. Гунчак Т. Україна в першій половині 20 ст.: Нариси політичної історії. - К., 1993.
2. Історія України. Курс лекцій. - К., 1994. - Ч.3.
3. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя. - К., 1997.
4. Субтельний О. Історія України. - К., 2000.
5. Україна і світ. Історія господарства. - К., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве