WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в 20-Х роках 20 ст. - Реферат

Україна в 20-Х роках 20 ст. - Реферат

здійсненого наприкінці 1929 p. під тиском Сталіна і його найближчого оточення повороту для народного господарства і долі мільйонів громадян виявилися надто тяжкими. Таке "підхльостування" індустріалізації обернулося невиконанням основних завдань п'ятирічки. На початку 30-х років було повністю покінчено з приватним капіталом в економіці країни. Процес витіснення ненманів найбільш активно відбувався протягом 1928-1929 pp. Одним із основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України була жорстка податкова політика радянської влади. Але використовувались і запозичені від епохи "воєнного комунізму" примусові заходи, наприклад, під час хлібозаготівельної кампанії 1928 р. До селян - власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за державними цінами, органи влади застосовували надзвичайні заходи, зокрема притягували до кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначалося на найважливішій системі економічних відносин - відносинах між містом і селом.
Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 p., що фактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики. З метою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції партійно-державна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідніші верстви села найзаможнішим та експропріювала останніх під гаслом "ліквідації куркульства як класу" й "загострення класової боротьби". Наслідки сталінської колективізації були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації продуктивних сил села й нарешті до голодомору початку 30-х років. Організований ВКП(б) голодомор в Україні знищив мільйони людей.
Зі згортанням непу створювалася суворо централізована командно-адміністративна система керівництва народним господарством України. Новий господарський механізм грунтувався на директивному плануванні, а не на економічних засадах.
2. Політика "українізації". Духовне відродження
Багато істориків називають цей період культурною революцією або часом національного відродження України. Цей багатогранний спалах творчої енергії став можливим завдяки тому, що зайняла насамперед збереження політичної гегемонії та внутрішньою боротьбою за владу комуністична партія ще не встигла підпорядкувати собі культурну діяльність. Поширення українсько мовної освіти створило українській культурі таке широке підґрунтя, якого вона давно не мала в Східній Україні. Вперше українська культура могла розраховувати підтримки з боку держави, оскільки такий важливий заклад, як Наркомат освіти (НКО) очолювали в цей час українські патріоти Гринько, Шумовський та Скрипник.
Однак, головним поштовхом до відродження були наслідки Української національної революції. Хоч для розвитку культури відчутної втратою стала еміграція великої частини старої інтелігенції, проте поява великої плеяди нових талантів з лихвою компенсувала її. Деякі з цих молодих людей були аполітичними й вірили в ідею " мистецтво для мистецтва ", інші належали до палких революціонерів, пов'язані з боротьбистами та українськими комуністами. Коли не збулися їхні сподівання незалежної держави, то багато хто з них став шукати в розвитку культури альтернативний засіб впровадження національної самобутності свого народу.
В 1923 р. на XII з'їзді партії було покладено початок політиці кооперації. Приймається рішення добитися, щоб у партію та державний апарат ішли не росіяни, щоб службовці вивчали i користувалися місцевими мовами, щоб держава підтримувала культурний i національний розвиток наших народів. Український різновид цієї політики називався українізацією.
Компанія українізації охопила всі галузі життя Радянської України. Найбільший вплив вона справила на освіту. На відміну від царського режиму радянська влада приділяла велику увагу розвитку шкільництва.
Найбільш вражаючих ycпixiв було досягнуто в ліквідації неписьменності. Під час революції письменними були близько 40% міського населення, через 10 років - уже 70%. На селі протягом цього періоду письменність зросла з 15 до понад 50%. Масова освітня компанія велася українською мовою.
Рушійною силою українізації системи освіти став НКО на чолі з М.Скрипником, який його очолював з 1927 по 1933 р. Він домігся того, що в кульмінаційному для українізації 1929 р. понад 80% загальноосвітніх шкіл i 30% вищих учбових - закладів вели навчання виключно українською мовою. 97% українських дітей навчалися рідною мовою.
Успіх цих заходів був тим більш вагомим, якщо врахувати труднощі, які стояли на їхньому шляху, особливо нестачу кваліфікованих учителів. Програма українізації включала 100 тис. учителів, а їх було лише 45 тис. Ця нагальна потреба штовхнула Скрипника на те, щоб спробувати запросити кілька тисяч учителів з Галичині. Однак Москва дозвіл на це не дала, можливо тому, що радянське керівництво лякала висока національна свідомість галичан. Не вистачало також багатьох підручників. Інша проблема, що особливо гостро відчувалась у вищих навчальних закладах, полягала в тому, що росіяни (а вони становили більшість викладачів вузів) часто відмовлялися користуватися "селянською" мовою. Однак, навіть i у вузах українські студенти стали переважати. Швидка українізація освіти сприяла зростанню настроїв національного оптимізму.
Аналогічне відродження переживала україномовна преса, яку жорстоко придушував царський режим i для якої перші роки радянської влади не були сприятливими. У 1922 р. з ycix публікованих в Україні книжок лише 27% виходили українською мовою, цією ж мовою виходили близько 10 газет, журналів. До 1927 р. українською мовою друкувалася більш якполовина книжок, а в 1933 р. з 426 газет республіки 377 виходили рідною мовою. Українська мова була впроваджена в офіцерських школах та великих частинах військового резерву в Україні - передусім внаслідок скарг Скрипника на те, що Червона Армія с засобом русифікації. Існували навіть плани реорганізації армії за територіальним принципом. Як не дивно, ці проекти підтримали такі відомі військові діячі котрі не були українцями, як М. Фрунзе та Й. Якір.
Свіжі настрої в розвитку української культури особливо виявилися в літературі. Спроба створити пролетарську культуру в Росіян привела до виникнення літературної організації "Пролеткульт", що спираляла на дві корінні засади: по-перше, пролетарську культуру можна створити, відкинувши традиції и зразки минулого, по-друге, утворенні цієї культури повинні брати участь маси. Ототожнений із культурою російського міста, "Пролеткульт" не мав великого - впливу серед населення України. Однак його ідеї зробили свою справу в процесі виникнення в Україні різноманітних літературних організацій.
В 1922 р. в Харкові під керівництвом С. Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій "Плуг". Заявивши, що для мас (а в Україні це насамперед означало - для селян) треба створювати таку літературу, якої вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, які охопили понад 200 письменників i тисячі початківців.
Через piк В. Еллан-Блакитний організовує літературну групу "Гарт", що також прагнула працювати для створення пролетарської культури в Україні. Проте члени "Гарт" сторонилися ідеї "масовості", побоюючись, що вона призведе до знищення мистецьких критеріїв.
Поряд із цими марксистськими організаціями виникли також невеликі групи ідеологічно нейтральних, або "непролетарських" письменників та художників. Серед символістів
Loading...

 
 

Цікаве