WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в 20-Х роках 20 ст. - Реферат

Україна в 20-Х роках 20 ст. - Реферат

і налагодити обмін між нею і сільським господарством, велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), а також приватним особам, у багатьох випадках - колишнім власникам цих підприємств. За станом на кінець листопада 1921 р. в Україні в оренду було віддано 5286 дрібних підприємств харчової, шкіряної, хімічної й інших галузей промисловості. Таким чином, з переходом до непу створювалися умови для виникнення в Україні так званої нової буржуазії: орендарів, приватних торгівців, комісіонерів та ін. Для підприємців-приватників узагальнюючим стало слово "непман". Але в цілому економічні позиції непманів завдяки застосуванню владою різноманітних обмежень (економічних і адміністративних) були слабкими. Так, на відміну від державної промисловості приватні підприємства У роки відбудовчого періоду занепадали. Хоч у цензовій промисловості України кількість приватних заводів і фабрик зросла з 452 у 1922/23 pp. до 493 у 1924/25 pp., це зростання відбулося повністю за рахунок харчової промисловості, яка налічувала в 1924/25 pp. 368 невеликих приватних підприємств. В усіх інших галузях йшов інтенсивний процес згортання приватного сектора. Наприкінці відбудовчого періоду в кам'яновугільній, металургійній і цементній галузях промисловості не залишилося жодного приватного підприємства. В продукції цензової промисловості частка приватних під-приємств скоротилася у 1924/25 pp. до 5,3%; у харчовій промисловості - до 15,8%. Таке становище значною мірою було пов'язане з політикою радянської влади стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активно втручалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки.
Запровадження принципу госпрозрахунку викликало необхідність перегляду ряду найважливіших інститутів трудового права, в першу чергу скасування трудової повинності і трудових мобілізацій, а також заміни системи оплати праці. Замість зрівнялівки в постачанні, що існувала в роки "воєнного комунізму", поступово впроваджувався принцип оплати за кількістю і якістю праці. В Україні було прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення системи заробітної плати.
Одним з найголовніших складових елементів нової економічної політики була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі, як державної і кооперативної, так і приватної. Тільки за період 1923-1924 pp. були прийняті такі правові акти в галузі торговельного законодавства: постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р. "Про купівлю-продаж вроздріб із розстрочкою платежу", яка мала особливе значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини; Положення Раднаркому УСРР від 23 лютого 1924 р. "Про товарні біржі", котре визначало структуру бірж; постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 14 березня 1924 р. "Про боротьбу з дорожнечею", що мала на меті зниження цін; Інструкція про торгівлю, яка визначала коло осіб, які мали право торгувати; постанова Раднаркому УСРР від 26 вересня 1924 р. "Про фірму", що встановлювала порядок функціонування фірм і зміст поняття фірми; постанова Раднаркому УСРР від 2 жовтня 1924 р. "Про торговельний реєстр", яка вимагала від усіх торговельних і промислових підприємств реєструватися в органах НКВТ УСРР.
У той час, коли розвиток державної і кооперативної торгівлі державними органами стимулювався, регулювання приватної торгівлі з боку держави було непослідовним і значною мірою зводилося до її всілякого обмеження і витіснення. Основними методами впливу з боку держави на приватний ринок були: вилучення деяких видів торгівлі з приватної сфери, монополізація а руках держави торгівлі цілим рядом об'єктів; податкове обкладання торгівлі і обмежене кредитування; економічне регулювання торгівлі шляхом виходу державних торговельних органів на вільний ринок й використання методів конкуренції та ін.
Для отримання намагань приватних торгівців порушити встановлені законодавством рамки держава активно використовувала судові і адміністративні органи. Під час непу значну роль у посиленні регулюючого впливу на ринок з боку держави відігравало використання такої форми організації обміну, як біржа, яка обмежувала приватний обіг, сприяла впровадженню планових засад у розвиток товарообігу. В руках урядових установ і держторговельних організацій біржі ставали одним з найбільш дійових важелів із обліку й контролю приватної торгівлі. В Україні формування біржового торгу припадає на 1923 р. На початку цього року в Україні діяло 7 товарних бірж, у січні 1924 p. - вже 12. Правовою базою для діяльності були: постанова РПО РСФРР від 23 серпня 1922 p. "Про товарні біржі", Інструкція щодо проведення в життя цієї постанови, прийнята Всеукраїнською комісією із внутрішньої торгівлі (Комвнуторг), а також Взірцевий статут товарної біржі, розроблений згаданою комісією. Велике значення у зміцненні товарообігу та господарських зв'язків мала ярмаркова торгівля. У грудні 1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про порядок відкриття ярмарок".
Дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативно впливали на її стан. Так, вже у 1925/26 pp. частка приватного капіталу в оптовому товарообігу України знизилася до 5,8%. Але в роздрібній торгівлі в перші роки непу приватний капітал займав сильні позиції. Так, за 1922/23 операційний рік 96,3% роздрібної торгівлі перебувало в руках приватного капіталу.
Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміцненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кредит. Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні 1922 р. уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалися золотом, валютою, ходовими товарами. Але сталий червінець спочатку обслуговував тільки потреби оптової торгівлі і розрахунки між державними установами та підприємствами. У роздрібній торгівлі і сільському господарстві продовжував функціонувати несталий радзнак, що за відсутністю інших ресурсів використовувався державою для покриття бюджетного дефіциту. Із зміцненням змички між промисловістю і сільським господарством, з поліпшенням фінансового становища держави з'явилася можливість завершити реформу. У лютому 1924 p. згідно з декретом ЦВК і Раднаркому СРСР в обіг надійшли державні казначейськібілети вартістю 1, 3, 5 крб. золотом. Радзнак було вилучено повністю.
На рубежі 1925-1926 pp. закінчувався так званий "відбудовний період", коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це пов'язувалося з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б) (грудень 1925 p.). Реалізація накреслених більшовицькими з'їздами програм призвела до згортання непу.
XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29-1932/33 господарські роки. У травні 1929 p. проект першого п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства України затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад (7-15 травня 1929 p.). Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна було взято курс на "великий перелом", тобто невпинне підвищення показників першого п'ятирічного плану в галузі індустріалізації і колективізації сільського господарства.
Корективи до прийнятого V Всесоюзним з'їздом Рад першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним без погодження з верховним органом влади - з'їздом Рад СРСР. Наслідки
Loading...

 
 

Цікаве